Сутність і структура соціології культури.

Соціологія вивчає суспільство крізь призму діяльності людей. Коли суспільство — це сукупність людей, які поєдналися соціальними взаємозв’язками й відносинами, утворюючи соціальні спільноти і створюючи соціальні інститути, то культура — продукт їхньої діяльності, умова подальшого їхнього існування. Це сукупність матеріальних і духовних утниостств, що виражають певний рівень історичного розвитку даного суспільства і людини.

сфера духовної життєдіяльності суспільства (система, освіта, виховання, релігії, творчого творіння тощо);

рівень опанування тим чи тим видом знань або діяльності;

форми соціальної поведінки людини, обумовлені рівнем її виховання і освіти.

Самостійна лексична одиниця існує лише з XVIII ст. До цього він використовувався тільки у словосполученнях, означаючи функцію чогось — здобуття знань (cultura scientiae), удосконалення мови (cultura literatum), вироблення правил поведінки (cultura juris) тощо. Згодом цим терміном почали позначати всі ті зміни в навколишньому середовищі, матеріальні й моральні цінності, що здійснюються і створюються не природою, а людьми (знаряддя праці, соціальні форми життя, звичаї, взірці, норми, соціальний контроль тощо), те, що відрізняє людину від тварин, — людські якості, які регулюються не біологічними інстинктами, не успадковуються від природи, не передаються генетично, а формуються (під впливом досвіду, набутого людством) конкретною людиною в собі, в інших людях, в суспільстві в результаті соціальної взаємодії.

До культури належать також і ті явища, що поєднують природний інстинкт людини і соціальний контроль над ним. Наприклад, здатність людини силою захистити особисту позицію в конфліктній ситуації і вміння стримати себе від насильницьких дій.

Культура — це спосіб засвоєння реальної дійсності на підставі оцінки й виявлення цінностей різних ідей, норм, орієнтацій, засобів, які втілені в різних видах дій у різних формах. Вона допомагає людині відрізнити добре від поганого, розумне від дурного, дозволене від недозволеного, прибуткове від збиткового тощо. У поведінці людей, в їхній діяльності культура втілюється в предметно-речових і знаково-символічних формах. Вона здатна розвиватися.

Сприйняття культури відбувається в процесі соціалізації особистості, її виховання й навчання. За допомогою книг, засобів масової інформації, спілкування, спостереження за поведінкою інших, власної діяльності людина накопичує власний досвід, робить своїм здобутком культуру своєї сім’ї, нації, людства в цілому. У цьому сенсі розвиток людства означає розвиток культури.

Однозначне тлумачення культури неможливе, бо вона пронизує всі сфери життєдіяльності суспільства, набуваючи різних відтінків. Немає іншого терміна в соціології, котрий би так часто вживався і був таким багатозначним, як культура. Ще на початку століття Е. Тейлор визначив культуру (цивілізацію) як комплекс знань, вірувань, мистецтва, моральності, законів, звичаїв і деяких інших здібностей і звичок, засвоєних людиною — членом суспільства.

Поняття «культура» і «цивілізація» Е. Тейлор уживав як синоніми. Проте згодом чітко виявилися «виразки» цивілізації — термоядерна зброя, екологічні кризи, Чорнобильська катастрофа, урбанізація з її крайнощами, наркоманія тощо. Усе, що в цивілізації спрямоване проти людини, її життя, фізичного й морального здоров’я, не може створювати культуру. До неї належить лише те, що має розумні засади.

Н. Смелзер визначає культуру як систему цінностей, уявлень про світ і правила поведінки, однакові для людей, зв’язаних певним способом життя. При цьому він наголошує, що культура створюється людьми і що культури навчаються. Отже, вона має відтворюватися кожним поколінням і передаватися від попереднього покоління до наступного.

О. Якуба вважає, що культура є якісною характеристикою окремих індивідів, спільнот, суспільства в цілому, вона відтворює міру їх прогресу, панування над силами природи і власними соціальними зв’язками й відносинами.

Отже, нині фіксуються три основні сфери прояву людської культури — ставлення людей до природи, ставлення людей один до одного і ставлення людини до самої себе.