Роль В.Липинського та його визначення сутності політичної еліти суспільства.

Політична еліта - це привілейована група, яка займає керівні позиції у владних структурах і безпосередньо бере участь в ухваленні рішень, зв'язаних з використанням влади.
У своєму вченні про еліту В. Липинський виходить із мак'явеллістської тра­диції європейської соціальної думки, в особах таких дослідників, як В. Парето, Г. Моска, Р. Міхельс, які вважали, що невіддільним атрибутом соціальної системи є наявність найвищого привілейованого стану суспільства.

На думку В. Липинського, історично еліту утворюють вихідці із чужих племен. Скажімо, в українському суспільстві носіями елітарної культури є поляки. Поляки, асимілюючись з "українською народною масою", стиму­люють процес відокремлення її в масі руських племен.

В. Липинський є автором концепції "національної аристократії". На його думку, в кожній нації існує група людей, яка керує нацією, стоячи на чолі ЇЇ політичних і організаційних установ. Вона створює певні куль­турні, моральні, політичні та цивілізаційні вартості, які потім привлас­нює собі ціла нація для нормальної життєдіяльності. Таку провідну групу В. Липинський й називає "національною аристократією". Національна аристократія може реалізуватися тільки тоді, коли вона захоче створити свою державу. "... Бо без власної держави вона не матиме власної націо­нальної аристократії, а не маючи власної аристократії вона ніколи не ста­не нацією і лишиться по віки балакаючим на іншій мові племенем, підля­гаючи державно-національній організації чужої аристократії".

В. Липинський підкреслює важливість процесу "постійного відновлен­ня або зміни аристократії", тобто циркуляції еліт. Коли цей процес припи­няється, то нація попадає під провід чужої, сильнішої, ніж власна, полі­тичної еліти, втрачаючи свою національну ідентичність. В. Липинський запевняє, що "без своєї власної національної аристократії - без такої мен­шості, яка б була настільки активна, сильна та авторитетна, щоб органі­зувати пасивну більшість нації внутри, і тим захистити її од ворожих на­скоків зовні - немає і не може бути нації". Постійне відтворення нації - це, за В. Липинським, вічний і незмінний наслідок кожної боротьби творчих, продукуючих класів.

У своєму фундаментальному політичному трактаті "Листи до братів-хліборобів" В. Липинський дуже добре наголошує, що народи, які не вміють витворити власних "панів", тобто політичної еліти, приречені на те, щоб навіки коритися чужим.