Власне історію, коли він набув тих властивостей, які суттєво вирізняють його від попереднього етапу, а саме – виключно рекреаційну сутність, масовість, організованість.

Історії туризму присвячені численні дослідження останнього часу,які активізувались соціальним замовленням, самим розвитком туризму та потребами фахової освіти. Відомі історичні дослідження в царині туризму російських вчених М. Білявського, Л. Воронкової,В. Квартальнова, Л. Логинова, Ю. Рухлова, М. Соколової, Г. Усикіна,Г. Шаповал та українських – В. Федорченка, Т. Дьорової, С. Поповича,Л. Устименко, І. Афанасьєва тощо.

Передістрію туризму можна періодизувати, спираючись на загальноісторичну теоретико-методологічну базу, за основними історичними епохами. Для кожного з цих періодів характерна своя геопросторова організація мандрівництва та подорожей: свій ареал освоєння (своєрідна, образно кажучи, "мандрівна ойкумена"), центри формування попиту, говорячи мовою сьогодення, та спрямованість руху. То ж в передісторії туризму можна виділити такі часові зрізи:подорожі античного, середньовічного часу, епохи відродження,просвітництва.

Мотивацією до подорожування завжди була необхідність пізнання довкілля, з одного боку, та жага до "зміни місця" та пригод. Таке поєднання об'єктивної необхідності із суб'єктивною мотивацією сформувало цілу когорту мандрівників, для яких подорожування стало і сенсом, і способом життя. Суспільне розшарування, закріплене поділом праці, розвиток торгівлі завжди називають об'єктивними факторами подорожування. З іншого боку, подорожування стимулювалось технічними здобутками, такими, як використання нових джерел енергії: мускульну силу людини та тварини як основного енергетичного джерела поступово доповнила або замінила сила води та вітру, потім було винайдено двигун внутрішнього згоряння, і джерелом енергії стали природні мінеральні ресурси (особливо нафта та газ); на сьогодні йде активний процес пошуку альтернативних джерел енергії. На кожному з цих етапів перевага надавалась тим чи іншим транспортним засобам, які ставали основними комунікаторами певної епохи. Так торувались основні шляхи сполучення, які відкривали військові, торговці, мандрівники і якими користувались люди в подальшому, розширюючи і "обживаючи" світ. Цей процес позначений заснуванням міст, будівництвом, створенням шедеврів архітектури та культури, які також притягували до себе в першу чергу людей освічених. Таким чином, подорожування було спричинене, з одного боку, необхідністю,а, з іншого, цікавістю в першу чергу того прошарку, який належав до заможних верств населення, і в усіх випадках мало стихійний,нерегулярний характер.

Пізнання світу є необхідною умовою життєдіяльності людини, людського суспільства. Тому подорожування, мандрівництво завжди були притаманні людству. Але не можна, спираючись тільки на те, що туризм є добровільною подорожжю, зараховувати до історії туризму будь-яке подорожування. Коректніше з наукового погляду ввести певні критерії, якими, на нашу думку, можуть бути:

1) сутність туризму як масової рекреаційної діяльності населення;

2) об'єктивна зміна умов для здійснення рекреаційної діяльності, під впливом яких формується потреба в рекреації та можливості її задоволення. Такимчином, розглядаючи розвиток туризму, можна виділити передісторію формування туризму та власне його історію. При періодизації передісторії формування туризму, з огляду на зміну продуктивних сил і суспільних відносин, слід дотримуватись загальноприйнятої історичної періодизації, виділяючи етапи античний,середньовічний, відродження та просвітництва.