Передісторія туризму

В античному світі своїми здобутками у відкритті нових земель відомі фінікійці, які не тільки освоїли Середземне море, а й вийшли в Атлантичний океан (до Азорських островів), обігнули Африку (609–594 рр. до н. е), відкривши Канарські острови, де заснували свою колонію Керну. Саме фінікійці дали назву двом материкам Старого Світу: Європа та Азія. Греки, завдяки своїм здобуткам у судноплавстві, почали витісняти фінікійців із Середземного й Чорного морів, засновуючи на їх берегах свої колонії від Месилії (Марселя) на заході до Пантікапею (на сході).

Вони також освоювали Атлантичний океан, у ІV ст. до н. е. дісталися Британії, обігнувши Британські острови, і Пифей з Месилії довів, що це острови, які можна обігнути за 40 днів на гребних судах. Розповіді про ці подорожі, здобуті в них знання про природу, населення, його побут, архітектуру та культуру записувались, формуючи початки географії. Відомими мандрівниками тієї доби, саме завдяки залишеним науковим описам, стали Геродот (484–430 рр. до н. е.),який описав свої подорожі по землях Середземномор'я та Північного Причорномор'я в дев'яти книгах "Історії"; Страбон (63 р. до н. е. –20 р. н. е.), який залишив 17 книг "Географії", що узагальнила географічні знання стародавнього світу. Майже всі відомі нам давньогрецькі філософи, математики, громадські діячі (Піфагор,Солон) подорожували і, за свідченням античних авторів, побували в Єгипті. Останній вабив до себе мандрівників високорозвиненою культурою, пірамідами, що були одним із семи чудес стародавнього світу, своїми містами. Його шедеври, разом з іншими здобутками культури того часу (Олександрійською бібліотекою, храмом Артеміди в Ефесі, Колосом Родоським, Фороським маяком) стимулювали до подорожування заможних та освічених людей свого часу. Центрами,які в певний час притягували до себе мандрівників, ставали й місця проведення спортивних змагань. Греки заснували Олімпійські ігри (ІV ст. до н. е.), раз на чотири роки проводились Піфійські ігри, раз на два роки – Німейські та Істмійські, на які з'їжджалися не тільки учасники, а й чисельні шанувальники спорту.

Значною мобільністю визначались римляни, яких притягували до себе Єгипет та Греція своїми здобутками в культурі, архітектурі, містобудуванні. За римських часів з'являються й інші мотиви для подорожування: лікування термальними мінеральними водами (здебільшого в межах Імперії) та освіта, яку здобували в Греції.

Подорожування спрощувалось будівництвом доріг, яким приділялась значна увага в розвиткові та управлінні Імперією, уздовж доріг формувалась інфраструктура для подорожніх, забезпечувалась безпека. Саме на початку нашої ери, завдяки розвиткові медицини, було започатковано курорти – місцевості зі сприятливим для лікування кліматом і наявними мінеральними водами та грязями. Одними з найдавніших курортів вважаються Санкт-Моріц, грецькі курорти Епідавр та Кос. У той же час на Близькому та Далекому Сході також розвивався транспорт, дороги з'єднували міста та держави, єднали євразійський світ. Так сформувався Великий шовковий шлях, що з'єднав Китай і Середземномор'я, "Дорога пахощів", що перетинала з півдня на північ Аравійський півострів. Ці шляхи використовувались здебільшого торговцями та паломниками, але відомі й за описами мандрівників. Найдокладніші відомості про Східний Світ залишив Сим Цянь, автор багатотомних "Історичних записок".

У середньовіччі (V–ХV ст.) мобільність населення в Європі значно зросла: переміщувались ремісники та вояки в пошуках робочого місця, селяни – у пошуках "доброго господаря", значно посилився паломницький рух, стимульований хрестовими походами. Відкриття університетів: у ХІ ст. – Болонського (Італія), у ХІІ ст. – Оксфорду (Велика Британія) та Сорбонни (Франція), у ХІІІ ст. – університетів Кембріджу, Падуї, Неаполя, Лісабона, Тулузи, а протягом наступного сторіччя кількість університетських центрів сягнула 40, – притягувало до них студентів, науковців, просто освічених людей, які бажали поповнити свої знання.

Інтенсифікувалося й подорожування в арабському світі. Арабська державність і культура поширювалась не тільки на Близькому Сході. Завдяки успіхам усуднобудуванні та мореплавстві араби освоїли західне узбережжя Індійського океану, засновуючи там численні колонії, досягли півдня Китаю (у VІІ ст.). У той же час араби розгромили візантійський флот, просунулися Середземномор'ям до Піренейського півострова і освоїли його атлантичне узбережжя. Політичні й економічні потреби, необхідність управління на значній території стимулювали подорожі, метою яких був опис нових земель,їхніх природних багатств, населення та його культурних здобутків,складання карт. Арабськими картами тривалий час послуговувались європейці, плануючи свої подорожі. У ХІІ ст. відомий арабський мандрівник Аль-Ідрісі був запрошений для складання карт королем Сицилії в Палермо. Результатом його роботи стали карти світу на 70 сторінках, об'єднані назвою "Географічні розваги" (1154). Його послідовник Ібн аль Варді у ХІІІ ст. склав "Кругову карту світу", де відображені всі відомі на той час землі. Ґрунтовні описи своїх подорожей залишили такі відомі арабські мандрівники, як Ібн Даста, автор історико-географічної енциклопедії "Книга дорогоцінних коштовностей", Аль-Масуді з Багдада – "Золоті пояси та розсипи коштовностей", "Повідомлення і спостереження". Одним із найбільш відомих арабських мандрівників вважають Абу Абдалах Ібн Батута з Танжеру (Марокко), який у ХІV ст. побував майже в усіх країнах арабського світу і виклав цей значний матеріал з історії, географії, етнографії в книзі "Подорож Ібн Батути" або "Подарунок спостерігаючим чудеса міст і подорожей" [7]. Подорожі в арабському світі стали такими поширеними, що відомий медик Авіцена (Ібн Сіна

Абу-Алі, 980–1037 рр.) у своєму медичному каноні помістив спеціальний розділ, присвячений режиму подорожуючих.Діяльність візантійської імператриці Олени (ІV cт.) з увічнення земних діянь Ісуса Христа в Палестині відзначена будівництвом храму Гроба Господнього в Єрусалимі, храму Різдва Христового у Віфлеємі та інших численних споруд, які стали сакральними, тобто місцями поклоніння християн. Вже починаючи із VІ ст. поодинокі подорожі прочан почали утворювати "струмки", які до ІХ–ХІІ ст. перетворились у широкі "ріки", по яких прочани з Європи рухались до Святої Землі. Пожвавленню паломницького руху сприяла атмосфера підтримки, що склалася в Палестині за часів правління халіфа Гаруна аль Рашида, який навіть надіслав у дар Карлу Великому ключі від храму Гроба Господнього. У свою чергу Карл Великий (VІІІ ст.) своїм указом заснував спеціальні будинки для прийому прочан ("странноприимные дома"). Так почала формуватися інфраструктура паломництва:будинки для прочан при абатствах і монастирях, де можна було отримати їжу, медичну допомогу в разі необхідності, перепочити;облаштовувались дороги, по яких рухались пілігрими в одязі зіспеціальними ознаками; з портів Венеції, Генуї вирушали до Палестини спеціально обладнані для перевезення пасажирів судна. Для гарантування безпеки паломників у Палестині був створений лицарський Орден госпітальєрів, який, крім іншого, опікувався низкою будинків, де приймали та лікували прочан, часто допомагали їм грошима. У самій Святій Землі прочанам надавалась інформація про земні діяння Ісуса Христа, були визначені об'єкти поклоніння та шляхи паломництва Єрусалимом, з Єрусалиму до Віфлеєму та інших сакральних місць, тобто можна говорити про певні "початки" екскурсійної справи. Хрестові походи та прочанство стимулювали розвиток Орденів, що ставили за мету "захист Гроба Господнього та християнського світу від невірних". Організацією прочанства в часи хрестових походів опікувався також Орден тамплієрів, а пізніше ця традиція була продовжена орденами францисканців, домініканців, єзуїтів тощо. З огляду на масовість та організованість,інфраструктурне забезпечення паломницького руху в середньовіччі можна говорити про те, що це був прообраз організації туризму, яким він став через багато віків по тому, але специфічна спрямованість паломництва не дозволяє віднести його до "витоків" туризму.

Епоха Відродження (ХV–ХVІІ ст.) позначена змінами у структурі суспільства, в суспільній свідомості, що призвело до зростання ролі інтелекту в суспільстві, до його гуманізації, позначене злетом науки,мистецтва, культури. Європейське суспільство перебувало на шляху перебудови з дрібного, спрямованого на самозабезпечення, до товарного, основаного на широких торгових зв'язках господарювання. Водночас основні торгові шляхи (як морем, так і суходолом), що з'єднували Європу зі Сходом, з якого вона отримувала кольорові метали, прянощі, солодощі, тканини та інші екзотичні в Європі товари, на які, зі зростанням буржуазного класу, зростав попит, – ці шляхи контролювались арабами, візантійцями, які,поставляючи товар, інколи на порядок збільшували його вартість.Таким чином, економічні та політичні причини, з одного боку,наукові здобутки, з іншого, спонукали шукати інших шляхів з Європи на Схід.

У ХV ст. судноплавство досягло значних висот – швидкий та легкий вітрильник каравела запанував на морських просторах; широке використання компасу дозволило морякам опанувати світовий океан.Ця практика підкріплювалась науковими здобутками: у тому ж ХV ст. з'явилась праця кардинала Аліасіуса "Картина світу", де узагальнювались знання світового океану, та картографічний матеріал Паоло Тосканеллі, побудований на основі ідеї кулеподібності Землі. Мотивація, поєднуючи ідею дослідництва з ідеєю загарбництва, та можливості (технічні та економічні) за політичної та фінансової підтримки королів тодішніх супердержав Португалії,Іспанії, потім Голландії, Великої Британії, Росії стимулювали подорожування, створення експедицій, широко відомих нам на сьогодні як епоха Великих географічних відкриттів. Васко да Гама, обігнувши Африку, дістався Індії, Христофор Колумб, рухаючись на захід, відкрив Америку, яку докладно пізніше описав Амеріго Віспуччі, у 1519–1522 рр. експедиція на чолі з Ф. Магелланом здійснила першу кругосвітню подорож.Експедиції не тільки відкривали нові землі, приєднували до імперій нові території та ставали підставою для переділу світу, а й надавали нові відомості про відкриті землі, розширювали ойкумену (освоєну територію Землі), викликали цікавість до мандрів. Так, Амеріго Віспуччі, досліджуючи відкриті Х. Колумбом землі, у своїх листах описав не тільки природу, а й життя населення цих місць. Ці опубліковані листи увійшли до книги Мартіна Вальдземюллера "Вступ до космографії", де нові землі були названі "землями Амеріго" і згодом перетворились на назву "Америка". Численні експедиції тих і пізніших часів складали карти та схеми відкритих земель, робили їх опис, тим самим накопичуючи знання про Землю, збуджуючи цікавість освіченої частини людства до подорожування.Подорожування заможних людей у той час стимулювалось не тільки географічними успіхами, а й розвитком інфраструктури на євразійському материку, де карета стала основним засобом пересування. Вже з ХV ст. поширилось сполучення поштовими каретами, для обслуговування якого було створено систему поштових станцій (у Московії їх називали "ямами"). Унаслідок загарбницьких експедицій Єрмака, Хабарова, Пояркова до Московії було приєднано Сибір і землі Росії простягнулись до Тихого океану (у 1648 р. С. Дежневим була відкрита протока, що розділяла Євразію та Америку). Знання, здобуті в процесі експедицій, були узагальнені в путівниках дорожниках та в картах "Чертеж русского государства" (1497), "Книге к большому чертежу" (1627), "Чертежной книге Сибири"(1701).

У ХVІІ–ХVІІІ ст. продовжуються географічні експедиції, відкриття нових земель (Австралії, Нової Зеландії та Тасманії, островів Океанії), їх дослідження й освоєння. Російські експедиції активно досліджують Північ та Аляску. До експедиції запрошуються вчені-природознавці, що залишили наукові описи нововідкритих територій. З'являється фактично літературна течія з описами подорожей, які почасти містять цікаві спостереження за явищами природи, життям місцевого населення, його звичками та традиціями. Свої спостереження записували й державні діячі, зокрема, дорожні нотатки дипломата П. Толстого "Подорож стольника П.А. Толстого по Європі (1697–1699)" витримали декілька перевидань і були перекладені на більшість європейських мов. Успіхи землезнавства, природничих і технічних наук, подальша гуманізація суспільства є характерними ознаками часів

Просвітництва, що прийшли на зміну Відродженню. Зростає інтелектуалізація суспільства, особливої ваги набувають цінності культури: культурних здобутків минулого та сьогодення. Подорожування з необхідності перетворюється на задоволення, а для аристократії та зростаючої інтелігенції – стає необхідністю (заради набуття особистого досвіду та пізнання). Ця метаморфоза була відображена в творі Л. Стерна "Сентиментальна подорож до Франції та Італії" – країн, які на той час зосереджували в собі уявлення про "сенс культури". Це явище позначило себе терміном "гранд-тур" – подорож, тривалістю 2–3 роки, яку здійснював молодий аристократ (дворянин) задля отримання освіти та пізнання світу. Термін цей застосував у своїй книзі "Подорож до Італії" Ричард Ласес. Найпоширенішою формою проведення дозвілля став "гранд-тур" в Англії, і \ молоді англійці "заполонили" материкову Європу.

Типовим гранд-туром була подорож за маршрутом Лондон – Париж, далі– визначними містами Італії (Венеція, Флоренція, Генуя, Рим) і назадчерез Швейцарію, Нідерланди чи Німеччину. Молоді люди, які прагнули"екзотики", формували свій "імідж" мандрівника, подовжували подорож на Балкани, Близький Схід, до Єгипту. Гранд-тури обов'язково включали відвідування карнавалів, ярмарок, які супроводжувались пишними театралізованими дійствами та ритуалами і збирали багато народу.Дедалі більш "модним" ставало перебування "на водах": курорти Швейцарії й Німеччини, Італії та Франції доповнились курортами Сілезії (сучасні Польща та Чехія). Із ХVІІІ ст. з лікувальною та оздоровчою метою почали використовуватись морські узбережжя, де також устатковувались курорти (південна Англія, Лазурне узбережжя Франції,Апенінській півострів). Певну частину молодих "туристів" притягували активні форми відпочинку – прогулянки в горах, на човнах. Масові пішохідні прогулянки в горах сприяли прокладанню гірських маршрутів,подорож якими супроводжували інструктори. Найбільшою популярністю користувались Альпи, де у 1786 р. було організовано перший масовий підйом на Монблан. Подальшого розвитку отримала інфраструктура (готелі), що розвивалась відповідно до вимог нової категорії подорожніх, у повсякденний побут входили кав'ярні та шоколадниці. Але сааме перебування в дорозі все ще залишалось незручним: карети для більш заможних і диліжанси для решти подорожніх були основним транспортним засобом. Так поступово, зі зростанням рівня соціально-економічного розвитку,зміною суспільних відносин та соціального розшарування суспільства з'явилось замовлення на змістовне проведення вільного часу. По-перше, численним став прошарок, що мав вільний час для саморозвитку, по-друге, об'єктивно було створено умови для більш безпечного й відносно

комфортного пересування. Таким чином було сформовано передумови для розвитку туризму в тому сенсі, який ми на сьогодні вкладаємо в це поняття. Нарешті, саме явище було зафіксоване терміном "турист", який поширив Ф. Стендаль, видавши "Записки туриста" (1838).