Етапи розвитку туризму в Україні

Поширення туризму на теренах України є явищем закономірним.В його основі лежать ті ж причини, що і в Європі, а саме: розвиток капіталізму, наслідком якого стали не тільки значні зрушення в науково-технічному прогресі, зокрема, на транспорті, що є важливим для туризму, а й у суспільних відносинах, у формуванні ринкових відносин і механізмів узгодження попиту / пропозиції, у подальшому розшаруванні суспільства й формуванні "середнього класу". Для цього зростаючого прошарку населення характерний порівняно високий рівень життя та освіти, що сформувало потребу та можливість змістовного проведення вільного часу в подорожі з рекреаційною (або іншою некомерційною) метою. Нова форма проведення вільного часу в подорожі, яка в Європі припала на початок ХІХ ст., на нашій території поширилась наприкінці ХІХ ст., тобто синхронно з іншими процесами, що визначають суспільні зміни.

Періодизація розвитку туризму в Україні ґрунтується на наявних джерелах і статистичній інформації, що дало підстави виявити постійну позитивну динаміку, ускладнення функцій, форм діяльності й геопросторової організації туристичного процесу. На основі діахронного аналізу виділено чотири стадії: початкова (кінець ХІХ –початок ХХ ст.); активна (перша половина ХХ ст.); масова (50–80-ті рр. ХХ ст.); глобалізаційна (90-ті рр. ХХ ст. – початок ХХІ ст.).Слід зазначити певні змістовні відміни в розвиткові туристичного процесу, які сформувалися на землях з різною історичною долею, що особливо виразно помітно в першій половині ХХ ст. (це землі, що входили до складу Російської та Австро-Угорської імперій). Однак спільних рис у функціях, формах діяльності та локалізації туристичного процесу значно більше, ніж розбіжностей, що й дозволило визначити єдину систему часових зрізів туристичного процесу в країні.

Інтелігенція західноукраїнських земель раніше долучилася до активного подорожування – в 30–40 рр. ХІХ ст. Значного поширення набули групові, часто піші, тривалі подорожі студентів Галичиною,Поділлям, Карпатами під час літніх каденцій з метою пізнання свого краю. Вони не тільки подорожували, вивчаючи фольклор, звичаї,традиції, природу та культуру свого краю, його історичну спадщину,а й поширювали під час подорожі серед місцевого населення демократичні ідеї, інформацію про здобутки культурного життя великих міст. У цих подорожах брали участь Я. Головацький,І. Вагилевич, І. Франко, І. Нечуй-Левицький, які у своїй літературній діяльності використали той досвід і матеріали, що були накопичені під час цих мандрівок. Я. Головацький розпочав свої подорожі ще студентом, мандруючи Прикарпаттям, Буковиною, потім поширив переважно піші подорожі на Угорщину та Закарпаття. І. Вагилевич щороку по кілька разів мандрував у Карпати і на основі матеріалів, зібраних у цих подорожах, залишив нариси з життя бойків, гуцулів, лемків. Вивченню Карпат присвятив свої подорожі, але вже у 70-ті рр.ХІХ ст. О. Портицький.

Зібраний ним археологічний та краєзнавчо-етнографічний матеріал став основою ряду науково-популярних статей та етнографічного опису "З життя волинського люду" (60–70-ті рр.), "Руїни стародавніх замків на Поділлі", "Образ Поділля" та деяких інших. О. Портицький був палким прихильником прогулянок околицями Львова і популяризував цей вид дозвілля серед городян,розробивши пішохідний маршрут Рава – Руська – Домажир – Страдч– Шкло – Верещиця–Крехівський монастир – Глинське - Завадів та популяризуючи пам'ятки Львівщини в своїх нарисах ("Страдецька печера", "Камінь Святого Петра" та інші), де історико-археологічні дослідження доповнені легендами й переказами, зібраними в навколишніх селах. І. Нечуй-Левицький, який працював в Західній Україні у 60-70-х рр., багато подорожував краєм і свої нотатки публікував у місцевій пресі. Особливу його увагу привернули лемки і, досліджуючи їх звичаї й побутову культуру, він дійшов висновку про зв'язок Лемківщини з культурою Наддніпрянщини. Особливу роль в організації активного туризму на західноукраїнських землях відіграв І. Франко.

Його ініціативою у 1883 р. було створено "Кружок етнографічно-статистичний для студіювання життя та світогляду народу", згодом "Кружок для устроювання мандрівок по нашім краю" при "Академічнім братстві".Членами кружка, а це була переважно студентська молодь, яка подорожувала на канікулах, вивчаючи рідний край, організовувались кожного року подорожі (1883–1888), реклама про які розповсюджувалася в місцевих газетах, матеріали подорожей також друкувались. Ця популяризаційна робота мала наслідки –подорожувало дедалі більше молодих людей. Якщо в першу подорож зі Станіслава (нині – Івано-Франківськ) Прикарпаттям влітку 1883 р.вирушили 20 молодих людей, то в мандрівці влітку 1888 р. Зі Станіслава на Коломию – Косів – Снятин уже взяло участь 38 осіб. Одночасно з організацією туристсько-пізнавальних походів та екскурсій у західній Україні розвивався активний туризм зі спортивним ухилом, популярний в Австро-Угорщині із середини ХІХ ст. У 1896 р. з ініціативи віденської "Arbeiterzeitung" було створене туристське товариство "Друзі природи" ("die Naturfreunde") і аналогічні туристичні гуртки, що ставили за мету екологічне виховання в першу чергу молоді, поширились по всій імперії. На Станіславщині перше спортивно-пожежне товариство "Січ" виникло у 1910 р. Воно організовувало екскурсії, походи, під час яких його члени навчалися орієнтуванню на місцевості, складанню картосхем,ставити намети та тривалий час жити у природних умовах. У 1911 р. за ініціативи сина І. Франка Петра та І.

У Львові було засноване товариство "Пласт ". Його діяльність була спрямована на фізичне загартування молоді й підвищення її національної свідомості. Ця діяльність проводилась не тільки під час походів, а й умандрівних і постійних таборах. Того ж 1911 р. перший "пластовий" гурток було засновано у Станіславі в українській гімназії під опікою вчителя Г. Кичуна та семінариста М. Шкабрія. Але офіційним "днем народження""Пласту" вважається 12 квітня 1912 р. – день першої присяги "пластового" гуртка при Академічній гімназії у Львові,організатором якого став О. Тисовський [8]. "Пластовий" рух на західноукраїнських землях можна вважати складовою Всесвітнього Скаутського руху, започаткованого 1907 р. Британським полковником Р. Баден-Паулом, який влаштував табір для 20 юнаків на острові Броунсі р. Темзи біля Лондону, де хлопчаки навчалися жити в природних умовах, використовуючи для забезпечення повсякденної життєдіяльності навколишні "дари природи" і одночасно дбайливому ставленню до довкілля. Так засобами туризму досягалась мета військово-патріотичного виховання молоді. Перші "паростки" організованого туризму в Російській імперії були започатковані в столицях Санкт-Петербурзі та Москві, а звідти поширювались на інші міста імперії, зокрема, на Україну

Кримського гірського клубу, у самій назві якого вказується на мету – природничі дослідження й рекреаційне освоєння Криму. Одним із перших організаторів аматорських подорожей з метою дослідження природи Криму був професор геології Новоросійського університету М. Головинський, який ще 1876 р. організував поїздку 25 студентів університету з Одеси пароплавом до Криму і назад (на пільгових умовах).

О. Головинському належить і перший путівник по Криму. Засновниками Кримського гірського клубу, головою правління якого був призначений гірський інженер Л. Долинський, стали вчені, лікарі, юристи, вчителі та інші представники інтелігенції, що ставили за мету не тільки дослідження природи та культури населення Криму, а й популяризацію туризму по Криму. Із 1891 до 1915 рр. Членами клубу видається журнал "Записки Кримського гірського клубу", де публікуються звіти експедицій, описи подорожей та екскурсій, багато фотографій. Відділення клубу відкриваються в Севастополі та Ялті, потім в інших містах імперії. Основою діяльності відділень клубу була організація екскурсій спочатку Кримом, а з 1910 р. і Кавказом, потім по Уралу та іншим місцям. Відповідно до розширення географії та змісту подорожей клуб поміняв назву на Кримсько-Кавказький гірський клуб, який займався організацією поїздок до Криму, Кавказу, екскурсіями в місцях відпочинку, видавничою діяльністю, популяризацією туризму через виставки та формування музейних експозицій тощо.

Найактивнішою та плідною була діяльність Ялтинського відділення Кримського гірського клубу, який тривалий час очолював лікар за фахом та великий ентузіаст екскурсійної справи В. Дмитрієв. Він не тільки обладнав екскурсійні туристичні стежки, а й створював гірські притулки для відпочинку туристів (перший такий гірський притулок було створено на Чатирдазі біля печер Бінбаш-Коба та Суук-Коба, де зупинялись спелеологи). Екскурсійний сезон Ялтинське відділення зазвичай розпочинало в квітні, а завершувало в жовтні. Найпопулярнішою була екскурсія на гору Ай-Петрі, яку можна було здійснити як пішки, так і верхи або в екіпажі. Спеціальна увага зверталась на проведення учнівських екскурсій як загальнооглядових, так і тематичних. Діяльність клубу та його відділень рекламувалась як у газетах, так і в окремих буклетах, широко висвітлювалась на сторінках "Записок". Геополітичні зміни, що відбулись в Європі після Першої світової війни, так само суттєво позначились і на розвиткові туризму. Наступний етап розвитку туризму (міжвоєнний), відповідно до його спрямування, можна назвати етапом домінування активних форм туризму, навіть з певним відтінком мілітарності. На західноукраїнських землях, що входили до складу Польщі, Чехословаччини та Румунії, туристичний рух відновився в 20-х рр.

У 1922 р. відновило свою діяльність туристичне товариство "Чорногора";, створене ще 1910 р. групою любителів мандрівок м. Станіслава. Головою відновленого товариства став лікар Я. Грушкевич, який був одночасно членом Окружної Пластової Ради, членом редколегії інформаційного тижневика "Станіславські вісті", головою "Соколу" (військово-патріотична молодіжна організація), членом управи товариства "Бесіда", що значно розширило співпрацю "Чорногори" з аналогічними організаціями. Основне спрямування діяльності товариства "Чорногора" полягало у краєзнавчо-туристичній діяльності (переважало дослідження гірських масивів Чорногори, Горган, Татр), пропаганді туризму як засобу пізнання та загартування, патріотичного виховання. Це товариство тісно співпрацювало з українським туристсько-краєзнавчим товариством "Плай", яке було засноване 1924 р. у Львові істориками та краєзнавцями Першим головою "Плаю" став адвокат і громадський діяч В. Старосольський. Товариство "Плай" для його засновників стало продовженням їх роботи в "Кружку любителів Львова", який сприяв проведенню й популяризації екскурсій Львовом та околицями.

Діяльність "Плаю" з організації та проведення мандрівок передбачала не тільки ознайомлення з природою та культурою краю, а й збирання "Плай" спочатку проводив екскурсії виключно околицями Львова, але з часом відкрилися його філії в Перемишлі, Стрию, Самборі, і діяльність поширилась на всю Галичину. Для забезпечення активного туризму "Плай" розбудовував власну інфраструктуру. Так, у 1935 р. Відбулося відкриття високогірної туристської бази, побудованої в бойківському традиційному стилі на полонині Плісце під г. Грофою (Горгани). кризою 20-х рр. і відновилася вже у 1931 р. по трьох напрямах: організація лекцій з історії, географії краю, які б заохочували до мандрівок; проведення екскурсій; популяризація туризму в пресі тощо. Тривалий час товариство "Плай" не мало власного друкованого видання і накопичені під час подорожей матеріали публікувались нерегулярно: у 1925 р. як додаток до газети "Новий час" під назвою "Туристика і краєзнавство", редактором якого був І. Крип'якевич; він же публікував краєзнавчі нариси в газеті "Діло". Тільки у 1937 р. товариство "Плай" почало видавати власний часопис "Наша Батьківщина", де публікувалися як наукові дослідження, так і матеріали з організації туризму й методики проведення екскурсій.

У п воєнний час із приєднанням західноукраїнських територій до Радянської еред України діяльність цих організацій припинилась. На теренах Радянської України туризм розвивався відповідно до загальних напрямів його становлення в Радянському Союзі. Створене в 1928 р. акціонерне товариство "Радянський турист" вже влітку 1929 р. пропонувало туристські маршрути не тільки Росією, а й по Україні тадо Криму. Водночас на розвиток туризму як засобу організації дозвілля молоді та її комуністичного виховання звернув увагу Всесоюзний Ленінський Комуністичний Союз Молоді (ВЛКСМ), і було поставлене завдання перетворити туризм у масовий молодіжний рух. Для цього було використане Російське товариство туристів, що відновило свою роботу у 20-х рр., яке в 1929 р. було перейменоване на Товариство пролетарського туризму РРФСР, затверджений його новий статут та основні напрями діяльності. Очолив це Товариство відомий революційний діяч М. Криленко. У 1930 р. Постановою Ради Народних Комісарів СРСР Товариство пролетарського туризму та акціонерне товариство "Радянський турист" були об'єднані у Всесоюзне добровільне товариство пролетарського туризму та екскурсій (ТПТЕ). Його діяльність була зосереджена на розробці та організації екскурсій по місцях соціалістичного будівництва з метою їх пропаганди, провадились спеціальні заходи та видавались спеціалізовані видання, почала розбудовуватись інфраструктура туризму. У цю мережу була включена й Україна. У 20-х – на початку 30-х рр. ХХ ст. в Україні спостерігалось національно-культурне відродження, яке спочатку підтримували більшовики. У плані "українізації" екскурсії, особливо краєзнавчого характеру, розглядались як складова духовного відродження й виховання національної свідомості, тому краєзнавчий рух та екскурсійна діяльність отримали значного розвитку та підтримки національної інтелігенції. М. Грушевський, В. Щербина, В. Артоболевський, М. Біляшівський та інші видатні наукові й громадські діячі підтримували застосування екскурсій для просвіти народу. Для більшовиків екскурсійна діяльність була складовою політичної освіти та виховання трудящих мас і тому потребувала пильної уваги й керівництва.

Екскурсії широко використовувались у навчальному процесі: з 1919 р. у системі Наркомпросу УРСР починає працювати Екскурсійно-виставково-музейна секція, яка стала центром координації екскурсійної роботи в Україні, оскільки мала сформовану за територіальним принципом управлінську "вертикаль". З 1920 р. екскурсійна справа почала підпорядковуватись Головному комітету політосвіти республіки, який сформував єдину мережу політустанов. Це сприяло створенню мережі туристсько-екскурсійних закладів: у містечках і селах при клубах та інших, промислового характеру, установах, формувались екскурсійні пункти; у місцях зі сприятливими природно-кліматичними умовами та значними історико-культурними ресурсами створювались екскурсійні бази, а в повітових, губернських містах – екскурсійні комуни як центри виставкової діяльності, обміну досвідом та пропаганди туристсько-екскурсійної роботи.

Додаткові запитання

1.Що собою вивчає історія туризму?

2.Назвіть 2 оновні етапи історії туризму?

3.Кого з видатних мандрівників епохи Відродження Ви

можете назвати?

4.Що ви можите розказати про епоху Просвітництва?

5.Туризм як тимчасовий масовий й організований саме переміщенням людей з некомерційною (рекреаційною) метою має конкретну дату народження назвіть цю дату?

6. Чому організований туризм зародився у Великій Британії?

7.Які характерні риси туризму для сучасного етапу?

8.Назвіть екологічні проблеми туризму?

9.Назвіть розвитку туризму (міжвоєнний)?

10. У Львові було засноване товариство "Пласт»,на що була спрямована його діяльність?