Особливості правопису власних імен людей

У службовій діяльності працівникам праводілової сфери досить часто доводиться створювати різного роду документи, відтворюючи прізвища, імена та по батькові людей, з якими мають справу.

Як теоретична, так і практична підготовка працівників праводілової сфери вимагає постійного вміння і знання правил правопису прізвищ як українських, так і російських, а також імен по батькові щодо їх граматичної будови.

Тобто прізвище - це оформлена офіційними документами родова назва людини, що приєднується до її імені. Своє прізвище людина одержує після народження або одруження, і, як правило, передає своїм нащадкам.

Незалежно від того, як виникло прізвище, від якого слова і яким способом утворене, всі вони рівні перед законом стилістично та юридично. Нині у ділових документах трапляються випадки написання прізвищ, в яких допущені помилки. Наприклад: Якимчук (Якімчук), Кирієнко (Кірієнко), Гринчук (Грінчук), Северин (Северін), Касьяненко (Касяненко), Васильєв (Васільєв), Линенко (Ліненко), Заєць (Заяць, Заїць), Чорновол (Чорновіл), Загородній (Загородний) та ін. Щоб правильно їх записувати, слід опиратися на ряд правил щодо їх написання. Українські прізвища відзначаються великим розмаїттям як до джерел виникнення, так і до їх граматичної будови.

Вони належать до розряду іменників, але за походженням та будовою поділяються на дві групи:

а) прізвища іменникового типу;

б) прізвища прикметникового типу.