Вживання апострофа
ДОДЕРЖАННЯ НОРМ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ - УМОВА УСПІШНОГО СПІЛКУВАННЯ Семінарсько-практичні заняття №6–7 План 1. Орфографічні норми: вживання апострофа, правопис префіксів, вживання великої літери. 2. Правила переносу слів. Засоби милозвучності української мови. 3. Особливості правопису власних імен людей. Прізвища іменникові. Граматичні особливості відмінювання іменникових прізвищ. 4. Прізвища прикметникові. Особливості правопису імен. Творення чоловічих та жіночих імен по батькові. 5. Правопис російських прізвищ. 6. Правопис слів іншомовного походження. 7. Закономірності наголосу.
Мова - це найважливіший засіб людського спілкування, зброя і знаряддя впливу на маси. Кожна особа має вимогливо ставитися до своєї мови під час прилюдного виступу, дбати про глибокий зміст і досконалу форму викладу, адже лише це може забезпечити справжню мовну майстерність. Мовну підготовку слід розглядати як обов'язковий елемент професійної підготовки правознавця - практичного працівника. Тому нашим завданням і є звернутися до грамотності, й, насамперед, до норм орфографії, граматики, морфології тощо.
Орфографія - розділ мовознавства, в якому розглядаються правила передачі звукової мови на письмі; це система правил про способи передачі на письмі звукового складу слів, написання їх разом, окремо і через дефіс, вживання великої букви, правильне перенесення частини слова з рядка в рядок тощо. Єдина, обов'язкова для всіх орфографія відіграє важливу роль у спілкуванні людей, сприяє піднесенню рівня мовної культури. Тому нашим завданням є досконале володіння цими нормами. Українська орфографія базується на трьох принципах правопису: фонетичному, морфологічному та історичному, або традиційному.
Фонетичний принцип полягає у тому, що слова пишуться так, як вимовляються, тобто за вимогами графіки: закон, держава, правопорядок, мова, документ, принцип, правопис.
Морфологічний принцип полягає у тому, що морфеми в усіх споріднених словах передаються однаково, незважаючи на їх неоднакову вимову у різних формах того самого слова. Наприклад: у словах навчаєшся, цікавишся пишеться ш, але вимовляється [сс:а ], у слові пишається пишеться -ться, але вимовляється [ц ц: а] тощо.
Історичний, або традиційний принцип полягає у тому, що написання зберігається традиційно, не зважаючи ні на вимову, ні на морфологічну будову слова. Наприклад: дослідження, забезпечення, транспортний засіб тощо. В основу української орфографії покладено фонетичний і морфологічний принципи.
Вживання апострофа Апостроф служить для позначення роздільної вимови твердого перед наступними звукосполученнями, що позначаються буквами я, ю, є, ї. Апостроф пишеться у таких випадках: - після б, п, в, м, ф - в'язниця, б'ю, п'ю, в'язень, пом'якшити; - після р у кінці складу: довір'я, подвір'я; - у власних назвах після к та інших твердих приголосних у кінці складу: Лук'яненко, Ареф'єв, Водоп'янов, Зав'ялов; - після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на приголосний: з'юрмилися, пів'їдальні, Мін'юст, об'єднання, від'їзд, дит'ясла.
|
