Встановлення величини страхового тарифу

В основу страхового платежу покладено тарифну ставку, яку називають брутто-ставкою. У її структурі два основних еле­менти: нетто-ставка та навантаження. Кошти з нетто-ставки вико­ристовуються для утворення основної частини страхового фонду, а тому відіграють роль забезпечення виплат страхового відшко­дування. За рахунок навантаження до нетто-ставки покриваються витрати на проведення страхових операцій. Питома вага наванта­ження в брутто-ставці залежить від специфіки конкретної страхо­вої операції, форми та виду страхування і, як свідчить міжнарод­на практика, коливається від 10 до 49%. За своєю фінансовою природою нетто-ставка пов'язана з ймовірністю заподіяння стра­хувальнику певного матеріального збитку, відображає обсяг страхової відповідальності страховика у разі страхування майна чи підприємницьких ризиків, для яких властиві декілька видів страхової відповідальності. Загальна нетто-ставка може склада­тися з суми кількох окремих нетто-ставок. Зазначимо також, що розмір нетто-ставки перебуває під впливом багатьох чинників, що відображають конкретні умови, в яких знаходиться застрахо­ване майно, здійснюється виробництво, живе й працює людина.

Навантаження до нетто-ставки має бути достатнім для покриття таких складних витрат страховика: оплати праці спів­робітників страхової організації, затрат на рекламу, адміністративно-господарських витрат (оренда приміщення, плата за кому­нальні послуги тощо), оплата послуг підприємств зв'язку, відра­хування до резервних та інших фондів. Обсяг навантаження му­сить бути достатнім і для формування прибутку страховика. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 4 травня 1994 року №358 "Про удосконалення механізму державного регу­лювання тарифних ставок у сфері страхування" норматив витрат на введення страхової ставки не може перевищувати:

- з обов'язкового державного страхування - 6% від розміру тарифу;

- з обов'язкового страхування майна та відповідальності - 20% від розміру тарифу;

- з обов'язкового особистого страхування - 15% від розміру тарифу.

Розміри тарифних ставок визначаються здебільшого в регіональних межах (на Україні це Полісся, лісостепова зона, сте­пова тощо) в середньому на 5 або 10 років. У регіональних межах має відбуватись і поверненість виплачених платежів у вигляді страхового відшкодування. Дотримання умов еквівалентності інтересів страхових партнерів відповідає перерозподільчій при­роді страхування, зміст якої - в замкнутому розподілі збитку од­ного застрахованого на всіх. Важливо забезпечити доступність розмірів страхових тарифів для якомога ширшої сукупності страхувальників. Якщо застосувати надмірно високі тарифні ставки, то вони можуть виявитись нереальними для багатьох суб'єктів внаслідок їхнього слабкого фінансового стану. Проте до­ступність тарифних ставок визначається, в першу чергу, числом страхувальників, а також кількістю застрахованих об'єктів. Однією з умов визначення розміру страхових тарифів є їхня стабільність за тривалий час. Саме незмінність тарифних ставок впродовж багатьох років посилює у страхувальників упевненість щодо фінансової стійкості страхової організації. Зрозуміло, що із зміною конкретних обставин проведення страхових операцій та­рифи не можуть залишатись стабільними. Розширення обсягу страхової відповідальності, якщо дозволяють діючі тарифні став­ки, є також однією з умов встановлення певної величини тарифів. Дотримання її є пріоритетним напрямом у діяльності страховика з огляду на те, що чим значніший обсяг страхової відповідаль­ності, тим повніше задовольняються інтереси страхувальників.

Визначення величини тарифної ставки має величезне значення для забезпечення рентабельності страхових операцій і діяльності страховика в цілому. Адже останній здійснює виплати із страхового відшкодування, несе інші витрати, формує прибу­ток лише за рахунок страхових платежів.

При страхуванні відбувається замкнутий розподіл збит­ку між страхувальниками. Тому при встановленні величини нет­то-ставки можна застосувати рівність

СП = СВ

в якій СП - страхові платежі, що відповідають нетто-ставкам;

СВ обсяг страхового відшкодування.

Розрахувавши праву частину рівності, одержимо шукану величину страхових платежів. Щоб визначити ймовірність втрати, без якої неможливо розрахувати величину нетто-ставки, необхідно зробити деяке припущення. Нехай умовно вважається, що внаслі­док кожного страхового випадку, який фактично стався, знищуєть­ся один страховий об'єкт. Тоді ймовірність матеріальних збитків в результаті цього залежить, насамперед, від ймовірності настання страхових випадків. Якщо визначити приблизно їх кількість за та­рифний період, то можна обрахувати і ступінь вірогідності настан­ня цих випадків. Ця величина являє собою відношення кількості страхових випадків до числа застрахованих об'єктів.

Розрахунковий показник рівня збитковості страхової су­ми показує ймовірність втрат страховика у вигляді тієї частки су­купної страхової суми, яка вибуває із страхового портфеля щорічно або ж за тарифний період залежно від настання страхо­вих випадків та необхідності відшкодування збитків. Будучи ви­раженою у вигляді певної процентної ставки, зазначена частка є основою для встановлення нетто-ставки. В цілому рівень збитко­вості страхової суми як відношення деяких грошових показників залежить від дії різних чинників.

Вкажемо на основні з них: а - число застрахованих об'єктів одним страховиком; b - страхова сума застрахованих об'єктів; с - число фактичних страхових випадків; d - кількість пошкоджених (загиблих) об'єктів; f - сума страхового відшкоду­вання; q - показник збитковості страхової суми.

Беручи до уваги дію зазначених чинників, можна обчис­лити три показники, які показують міру їхнього впливу на збит­ковість страхової суми.

Перший показник - (с: а) - показує частоту настання стра­хових випадків як відношення числа страхових випадків до кіль­кості застрахованих об'єктів. Змістом його є процент аварійності засобів транспорту, травматизму людей, загибелі худоби тощо.

Другий показник - (d: с) - визначає спустошеність від настання одного випадку шляхом віднесення числа постраждалих об'єктів до кількості страхових випадків, що відбувалися. Цей показник інформує про число об'єктів, які потерпіли від на­стання одного страхового випадку: повені, землетрусу тощо.

Третій показник - (f: b): (d: а) - характеризує відношен­ня ризиків. Змістом його є відношення середнього страхового відшкодування за один постраждалий об'єкт до середньої стра­хової суми одного застрахованого об'єкта. Якщо було часткове пошкодження об'єкта, то цей показник свідчить про середній ступінь пошкодження одного об'єкта. При певному його зниженні досліджуваний показник характеризує перевищення вели­ких ризиків у страховому портфелі над їхньою середньою страхо­вою оцінкою. Якщо названі показники перемножити, то можна одержати синтетичний показник збитковості страхової суми:

Розрахунок нетто-ставок за кожним видом або однора­зовим об'єктом страхування починається з визначення середньо­го показника збитковості страхової суми за тарифний період, тобто за 5 чи 10 років з врахуванням ризикової поправки. Для цього спершу будується ряд збитковості страхової суми і аналізується його тенденція. Залежно від одержаних висновків вирішується питання про величину ризикової поправки. Методи­ка розрахунку обсягу навантаження до нетто-ставки спирається на встановлення фактичних затрат на утримання страхових ор­ганізацій, котрі здійснюють вид страхування, за декілька попе­редніх років. Пояснюється це тим, що частка навантаження в брутто-ставці має тенденцію до зменшення, фактичні затрати на проведення відповідного виду страхування обчислюються за да­ними бухгалтерської та статистичної звітності. Після цього виз­начається їхня питома вага (в процентах) у сумі страхових пла­тежів, які надійшли за той же період. Для обчислення наванта­ження необхідно встановити обсяги брутто-ставки і нетто-став­ки, різниця між якими буде відображати шукану величину. Обсяг брутто-ставки можна розрахувати, застосувавши формулу

де Н (%) - питома вага навантаження в брутто-ставці, яка вста­новлюється на основі розрахунку фактичних накладних ви­трат страховика за декілька попередніх років.

Перестрахування (ст.12) - страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

Перестрахування у страховика (перестраховика) нерезидента здійснюється згідно з вимогами та в порядку, встановленими Кабінетом Міністрів України.

Страховик (цедент, перестрахувальник) зобов'язаний повідомляти перестраховика про всі зміни свого договору з страхувальником.

З роками більш значну роль в інфраструктурі страхового ринку грає перестрахування. Перестрахування – це система економічних відносин, при яких страховик частина відповідальності по узятих на себе ризиках передає іншим страховикам з метою створення збалансованого страхового портфеля (фактичного числа складених угод), забезпечення фінансової стабільності і рентабельності страхових операцій. В усьому світі широко застосовується практика перестрахуван­ня страхових компаній. В Україні обов'язковому перестрахуванню підлягають наступні випадки:

- ризики, розмір яких перевищує 10% суми статутного і резервного фондів страхової компанії;

- у разі, якщо страховик приймає зобов'язання, що перевищу­ють розмір власних активів;

- у разі, якщо відповідно до міжнародних вимог перестраху­вання є передумовою проведення будь-яких інших операцій.

Страховики-резиденти можуть проводити перестрахування по тих видах діяльності, на які в них є ліцензії. Вітчизняні страховики можуть укладати договори перестрахування з перестрахувальниками тільки тих країн, де існують державні органи, що контролюють стра­хову діяльність. Страховики-нерезиденти повинні мати не менше, ніж трирічний досвід роботи і протягом двох років, що передують договору перестрахування, до них не повинні застосовуватися стра­хові санкції. Ці вимоги не стосуються тільки членів корпорації Ллойд. У той же час при заключенні договорів перестрахування че­рез брокерів Ллойда необхідно підтвердження їхнього статусу.

За Законом України "Про страхування" пряму відповідальність перед страхувальниками несе страховик, але у випадку неплатоспро­можності українського страховика або якщо в нього є укладений до­говір перестрахування, то вимоги до перестрахувальника-нерезидента містяться у виконанні зобов'язання перед страхувальниками від­повідно до цього договору, укладеного прямо зі страхувальниками.

Договір страхування (Стаття 16) - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до міжнародних систем страхування, які вимагають застосування уніфікованих умов страхування, договори страхування укладаються відповідно до таких умов страхування, з урахуванням вимог, передбачених цим Законом.

У разі виїзду зареєстрованого в Україні автотранспортного засобу на територію іншої країни - члена міжнародної системи автострахування "Зелена Картка", власник такого транспортного засобу зобов'язаний укласти договір обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника (користувача) транспортного засобу перед третіми особами, дія якого поширюється на ці країни, та отримати від страховика - повного члена Моторного (транспортного) страхового бюро страховий сертифікат "Зелена Картка" єдиного зразка, який прийнятий в усіх країнах – членах цієї міжнародної системи страхування.

 

3.Основні види страхування, їх класифікація

Страхування як галузь економічної діяльності вимагає певного структурно-логічного впорядкування. Це досягається за допомогою класифікації страхових відносин. Метою класифікації у страхуванні є розподіл всієї сукупності страхових відносин на ієрархічні взаємопов язані ланки. При цьому визначальними є такі критерії, як об єкт страхування та обсяг страхової відповідальності.

Класифікація сукупності страхових відносин має наступний вид:

Форми страхування(Стаття 5). По формах здійснення страхування поділяється на обов'язкове і добровільне. Обов'язкові види страхування, які запроваджуються законами України, мають бути включені до цього Закону. Забороняється здійснення обов'язкових видів страхування, що не передбачені цим Законом. Суспільство в особі держави встановлює обов'язкове страхування, тобто обов'язок внесення визначеним кругом страховиком фіксованих страхових платежів, у разі потреби відшкодування матеріального збитку або надання грошової допомоги стосується не тільки конкретної особи, що постраждала, але і державних інтересів. Інакше кажучи, обов'язкова форма страхування розширюється на пріоритетні об'єкти страхового захисту. Тому соціальне страхування, страхування майна сільськогосподарських підприємств, страхування будівель, тварин, пасажирів, страхування окремих категорій працівників в Україні є обов'язковим.

Обов'язкове страхування здійснюється в силу вимог закону або іншого нормативного акта. Страхова відповідальність у цьому випадку настає автоматично, з моменту поява об'єкта страхування. Обов'язкове страхування не обмежується яким-небудь періодом і діє доти, поки існує об'єкт страхування.

Загальноприйнятою є класифікація обов'язкового страхування по таким трьох ознаках:

- по праву вибору страховика: а) обов'язкове страхування на вибір будь-якого страховика, страхової організації, що мають ліцензію на проведення таких операцій; б) обов'язкове страхування у визначеної нормативним актом страхової організації;

- за правовою формою здійснення обов'язкового страхування: а) страхування, що виникає автоматично в силу вимога нормативних актів; б) страхування на підставі договору, складання якого обов'язково для обох сторін;

- в міру повноти обов'язкового страхування: у повній вартості об'єкта страхування або часткової його вартості.

Види обов'язкового страхування ( Стаття 7.)

В Україні здійснюються такі види обов'язкового страхування:

1) медичне страхування;

2) особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок інфікування

вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків;

3) особисте страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд);

4) страхування спортсменів вищих категорій;

5) страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини;

6) особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

7) авіаційне страхування цивільної авіації;

8) страхування відповідальності морського перевізника та виконавця робіт, пов'язаних із обслуговуванням морського транспорту, щодо відшкодування збитків, завданих пасажирам,

багажу, пошті, вантажу, іншим користувачам морського транспорту та

третім особам;

9) страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;

10) страхування засобів водного транспорту;

11) страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності;

12) страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту (порядок та умови цього страхування визначаються

спеціальним законом України);

13) страхування працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України), які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, в тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на

психічні розлади;

14) страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру;

15) страхування цивільної відповідальності інвестора, в тому числі за шкоду, заподіяну довкіллю, здоров'ю людей, за угодою про розподіл продукції, якщо інше не передбачено такою угодою;

16) страхування майнових ризиків за угодою про розподіл продукції у випадках, передбачених Законом України "Про угоди про розподіл продукції";

17) страхування фінансової відповідальності, життя і здоров'я тимчасового адміністратора та ліквідатора фінансової установи;

18) страхування майнових ризиків при промисловій розробці родовищ нафти і газу у випадках, передбачених Законом України "Про нафту і газ";

19) страхування медичних та інших працівників державних і комунальних закладів охорони здоров'я та державних наукових установ (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок захворювання

на інфекційні хвороби, пов'язаного з виконанням ними професійних обов'язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб;

20) страхування відповідальності експортера та особи, яка відповідає за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо відшкодування шкоди, яку може бути заподіяно здоров'ю людини, власності та навколишньому природному середовищу під час

транскордонного перевезення та утилізації (видалення) небезпечних відходів;

21) страхування персоналу ядерних установок, джерел іонізуючого випромінювання, а також державних інспекторів з нагляду за ядерною та радіаційною безпекою безпосередньо на ядерних установках від ризику негативного впливу іонізуючого випромінювання на їхнє здоров'я за рахунок коштів ліцензіатів;

22) страхування об'єктів космічної діяльності (наземна інфраструктура), перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Національного космічного агентства України;

23) страхування цивільної відповідальності суб'єктів космічної діяльності;

24) страхування об'єктів космічної діяльності (космічна інфраструктура), які є власністю України, щодо ризиків, пов'язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі;

25) страхування відповідальності щодо ризиків, пов'язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі;

26) страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів;

27) страхування професійної відповідальності осіб, діяльність яких може заподіяти шкоду третім особам, за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України;

28) страхування відповідальності власників собак (за переліком порід, визначених Кабінетом Міністрів України) щодо шкоди, яка може бути заподіяна третім особам;

29) страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у власності чи іншому законному володінні зброю, за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі або її майну внаслідок володіння, зберігання чи використання цієї зброї;

30) страхування тварин на випадок загибелі, знищення, вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків у випадках та згідно з переліком тварин, встановленими Кабінетом Міністрів України;

31) страхування відповідальності суб'єктів туристичної діяльності за шкоду, заподіяну життю чи здоров'ю туриста або його майну;

32) страхування відповідальності морського судновласника;

33) страхування ліній електропередач та перетворюючого обладнання передавачів електроенергії від пошкодження внаслідок впливу стихійних лих або техногенних катастроф та від протиправних дій третіх осіб.

Для здійснення обов'язкового страхування Кабінет Міністрів України встановлює порядок та правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування обов'язкового страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних розрахунків.

Добровільне страхування (Стаття 6) - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. Добровільне страхування у конкретного страховика не може бути обов'язковою передумовою при реалізації інших правовідносин.

Видами добровільного страхування можуть бути:

1) страхування життя;

2) страхування від нещасних випадків;

3) медичне страхування (безперервне страхування здоров'я);

4) страхування здоров'я на випадок хвороби;

5) страхування залізничного транспорту;

6) страхування наземного транспорту (крім залізничного);

7) страхування повітряного транспорту;

8) страхування водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту);

9) страхування вантажів та багажу (вантажобагажу);

10) страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ;

11) страхування майна (іншого, ніж передбачено пунктами 5-9 цієї статті);

12) страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

13) страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

14) страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

15) страхування відповідальності перед третіми особами (іншої, ніж передбачена пунктами 12-14 цієї статті);

16) страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника за непогашення кредиту);

17) страхування інвестицій;

18) страхування фінансових ризиків;

19) страхування судових витрат;

20) страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій;

21) страхування медичних витрат;

22) інші види добровільного страхування.

Характеристику та класифікаційні ознаки видів добровільного страхування визначає Уповноважений орган.

За об єктами страхування виділяють дві його сфери:

- ризикове страхування;

- страхування життя.

За цим критерієм виділяються галузі страхування. У вітчизняному законодавстві за об єктом страхування виділено три його галузі: майнове, особисте, відповідальності.

Стаття 4. Об'єкти страхування

Об'єктами страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані:

з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);

з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);

з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

В літературі виділяються ще три галузі: соціальне, медичне, підприємницьких ризиків. У майновому страхуванні як об'єктами виступають матеріальні цінності, у соціальному- рівень доходів громадян, в особистому- його життя, здоров'я і працездатність.

Розподіл страхування на галузі не дозволяє виявити ті конкретні страхові інтереси підприємств та громадян, в залежності від яких проводиться страхування. Для конкретизації цих інтересів в складі галузей розрізняють підгалузі і види страхування. З метою безпосередньої організації страхових відносин підгалузі поділяються на види страхування.

1). Майнове страхування.

Об’єктом майнового страхування є майно підприємств, закладів, організацій і населення в різних видах. Призначення майнового страхування полягає у відшкодуванні збитку, що виражається в загибелі й ушкодженні яких-небудь предметів через настання страхового випадку. Страхувальником виступає власник майна.

1.1. Страхування майна підприємств і організацій.

1.2. Страхування майна сільськогосподарських підприємств (об’єктом страхування виступають: врожай сільськогосподарських культур, багаторічні насадження, сільськогосподарські тварини – 70% від їх балансової вартості).

1.3. Страхування майна кооперативів і громадських організацій.

1.4. Страхування майна населення.

У залежності від форм власності і категорій страхувальників майнове страхування поділяється на декілька підгалузей: страхування майна державних підприємств, страхування майна колективних сільськогосподарських підприємств, колгоспів і орендарів, страхування майна кооперативних громадських організацій, страхування майна громадян.

Конкретнимивидами майнового страхування є, наприклад, страхування будівель, тварин, домашнього майна, засобів транспорту, врожаю сільськогосподарських культур у різних категоріях хозяйств.

На страхування приймаються усі види майна, що належить підприємствам і організаціям будинки, споруди, засоби транспорту, машини, устаткування, інвентар, товари, різні види сільськогосподарських культур і тварин. Основні й оборотні фонди (крім посівів і тварин) страхуються виходячи з їх повної балансової вартості.

Максимальний розмір страхового відшкодування визначається страховою сумою і виплачується при повній загибелі майна. При ушкодженні майна відшкодування складає частину страхової суми, яка залежить від ступеня ушкодження і методу відшкодування втрат.

Методи відшкодування втрат бувають:

- метод пропорційного відшкодування збитку. Страхове відшкодування становить таку частину збитку, яку страхова сума складає стосовно страхової оцінки майна.

- метод «першого ризику». Всі збитки, що не перевищують страхову суму, відшкодовуються цілком, а інші не відшкодовуються зовсім.

Розходження в розмірі відшкодування в даних методах виникає тільки у випадку ушкодження майна, а при умові повної його загибелі сума страхового відшкодування буде однаковою.