Глава 2. ПУБЛІЧНА ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ

 

приймає виключно у формі закону Верховна Рада України. Ка­бінет Міністрів України як вищий орган виконавчої влади, від­повідно до Конституції України (п. 6 ст. 116)¹ та ЗУ «Про Кабі­нет Міністрів України» (п. 1 ч. 1 ст. 20)², організовує складання проекту закону про державний бюджет, забезпечує виконання прийнятого основного фінансового плану держави та готує звіт­ність про його виконання з метою затвердження парламентом;

3) пріоритет представницьких органів держави та місцевого самоврядування перед виконавчими органами. Лише представ­ницький орган може затвердити бюджет, а виконавчий зобов'я­заний його виконувати. Цей принцип і попередній взаємопов'я­зані та доповнюють один одного;

4) пріоритет публічних видатків над доходами. Це один із визначальних принципів, який розмежовує публічні (державні, місцеві) та приватні фінанси, оскільки останнім властива визна­чальна роль прибутків при формуванні витрат. Виконання дер­жавою своїх завдань і функцій об'єктивно не може перебувати у прямо пропорційній залежності від обсягу доходів державної скарбниці. Для держави видатки є первинними, а доходи — вто­ринними. Якщо державі бракує коштів, вона вимушена здійсню­вати запозичення;

5) монополія держави на певні дії у сфері фінансів. Лише держава випускає грошові знаки (здійснює емісію), організовує та регулює грошовий обіг у країні. Згідно зі ст. 74 Конституції України, не допускається референдум щодо законопроектів із питань податків, бюджету й амністії;

6) усебічний контроль у сфері публічної фінансової діяль­ності, обґрунтований значенням фінансів для виконання держа­вою та органами місцевого самоврядування своїх функцій. Він здійснюється на всіх стадіях публічної фінансової діяльності й має широке коло учасників, наділених компетенцією у сфері фі­нансового контролю.

До інших принципів публічної фінансової діяльності можна зарахувати принцип здорових фінансів, принцип єдності фінан­сової та грошової систем держави, принцип фінансової безпеки

¹ Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради Украї­
ни 28.06.1996 р. зі змінами, внесеними ЗУ від 8.12.2004 р. № 2222-ІУ: офіц.
вид. - К., 2006.

² ЗУ «Про Кабінет Міністрів України» від 15.05.2008 р. № 279-УІ // Ві­
домості Верховної Ради України (ВВР). - 2008. - № 25. - Ст. 241.

держави, принцип міжгалузевого характеру публічної фінансо-иої діяльності, принципи компетентності та самостійності у сфе­рі фінансової діяльності органів місцевого самоврядування у встановлених чинним законодавством межах, принцип гласнос­ті, плановості, цільового використання фінансових ресурсів.

Базуючись на вищезазначених принципах, держава реалізує розподільчу, перерозподільчу та контрольну функції фінансів, переважно через методи фінансової діяльності. Методи, тобто способи публічної фінансової діяльності, поділяють на три основ­ні групи, що пов'язано з роллю та призначенням публічних фі­нансів: 1) методи мобілізації фондів коштів; 2) методи розподі­лу фондів коштів; 3) методи використання фондів коштів.

1. Мобілізація фінансових ресурсів до публічних фондів коштів (від лат. моЬШз — рухомий) — це комплекс заходів, що їх уживають у державі з метою планомірного формування фондів коштів. Збирають кошти за допомогою обов'язкового та доб­ровільного методів мобілізації. Обов'язковий метод, по суті, є справляння встановлених законодавством податків, зборів та інших обов'язкових платежів, за рахунок яких переважно й фор­муються дохідна частина бюджетної системи країни та цільові позабюджетні фонди коштів. Держава на рівні закону встанов­лює вид обов'язкового платежу, розмір, ставки, об'єкт та плат­ників, порядок справляння. Метод обов'язкових відрахувань застосовується і при проведенні обов'язкового державного стра­хування, а також при утворенні більшості страхових фондів, що мають соціальне призначення.

До мобілізації фінансових ресурсів належить також емісія грошей, коли держава додатково випускає в обіг грошові кошти (національну валюту).

Добровільний метод мобілізації передбачає відсутність ім­перативу з боку держави при здійсненні платежів і реалізуєть­ся у вигляді технічних допомог, грошово-речових лотерей, бла­годійних допомог, пожертвувань, дарунків, грантів тощо. До добровільного методу мобілізації слід зарахувати й позики, що їх здійснюють держава й органи місцевого самоврядування шля­хом емісії державних або муніципальних цінних паперів із ме­тою покриття дефіциту бюджету чи виконання певних цільо­вих програм. Зокрема, Бюджетний кодекс України доходами бюджету вважає всі податкові, неподаткові та інші надходжен­ня на безповоротній основі, справляння яких передбачено зако-

4-219

50 ____________ Модуль 1. ПУБЛІЧНА ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ І ФІНАНСОВЕ ПРАВО

нодавством України, включаючи трансферти, дарунки, гранти тощо.

До добровільного методу мобілізації можна віднести і вкла­ди, що їх відкривають юридичні та фізичні особи в кредитних установах. Ці кошти використовують в економічному обороті.

Деяким відносинам притаманне сполучення певних елемен­тів обов'язкового та добровільного методів мобілізації фінансо­вих ресурсів. Як приклад можна навести національну систему страхування вкладів. Вітчизняні банки добровільно входять до складу учасників Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, аби забезпечити додаткові механізми захисту інтересів своїх вкладників. Входження чи невходження до Фонду не позбавляє банки права здійснювати операції з відкриття та обслуговуван­ня депозитів фізичних осіб (за наявності відповідної ліцензії). Натомість за умови прийняття рішення про входження банк зобо­в'язаний дотримуватися умов формування зазначеного фонду і вносити в установленому порядку, розмірах та у визначені тер­міни відповідні платежі.

2. Розподіл коштів — один із важливих напрямів публічної фінансової діяльності, один з її методів. Під час його чітко про­стежуються пріоритети державної політики та її співвідношен­ня із функціями держави, в тому числі закріпленими у зако­нодавстві (насамперед у Конституції України). На цьому етапі втілюється й перерозподільна функція фінансів. Розподіл кош­тів здійснюється на підставі Бюджетного кодексу України від­повідно до затверджених річних фінансових планів як держави (державний бюджет), так і окремих суб'єктів (місцеві бюджети, бюджетні розписи, зведені кошториси та кошториси бюджетних установ тощо).

До основних методів розподілу коштів належать фінансу­вання, кредитування, виплата страхових відшкодувань, пенсій, допомог із відповідних цільових фондів. Фінансування — це безповоротний, безоплатний, цільовий відпуск коштів, що здійс­нюється на підставі затвердлеє них фінансових планів із відповід­ного централізованого фонду коштів (передусім бюджету). Кре­дитування— виділення коштів на певний термін на засадах оплатності та поворотності з додержанням цільового призначен­ня. Ці методи, в свою чергу, поділяються на кілька підвидів зале­жно від об'єкта та суб'єктів, які беруть участь у відносинах із розподілу фінансових ресурсів, що перебувають у фондах кош-