ГЛІІІ В. БЮДЖЕТНА СИСТЕМА УКРАЇНИ

 

Види видатків, визначені в пунктах 2 і 3 ст. 82 Кодексу, роз­межовують між місцевими бюджетами на основі принципу су б сидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання послуги та наближення ЇЇ до безпосереднього споживача. З огляду на цс видатки поділяють на три групи:

1) видатки на фінансування бюджетних установ та заході в, які забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, і розташовані найближче до спо­живачів. Ці видатки здійснюють із бюджетів сіл, селищ, міст та їх об'єднань;

2) видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують надання основних соціальних послуг, гаранто­ваних державою всім громадянам України. Ці видатки здійсню­ють із бюджетів міст республіканського значення Автономної Республіки Крим та міст обласного значення, а також районних бюджетів;

3) видатки на фінансування бюджетних установ і заходів, що забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для окремих категорій громадян, або фінансування програм, потре­ба в яких існує в усіх регіонах України. Ці видатки здійснюють із бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів.

Із бюджетів міст Києва та Севастополя здійснюються видат­ки всіх трьох груп.

Реформування міжбюджетних відносин, яке поступово відбу­вається в Україні й нормативним підґрунтям якого став прийня­тий Бюджетний кодекс, має на меті вирішити кілька актуальних завдань органів державної влади та місцевого самоврядування. Зокрема, Україна має забезпечити в повному обсязі місцеві бю­джети фінансовими ресурсами, необхідними для виконання влас­них та делегованих повноважень. Необхідно створити умови для економічного зацікавлення місцевих органів влади збільшувати податкові надходження на відповідній території, а також розши­рювати базу оподаткування.

Місцеві органи зацікавлені збільшити питому вагу власних дже­рел надходжень у структурі місцевих бюджетів. Одним зі шляхів до­сягнення такої мети є запровадження єдиного алгоритму обчислення планових обсягів доходів місцевих бюджетів. Зокрема, базовим чин­ником при розрахунку мінімальної кількості видатків, необхідних для фінансування з місцевих бюджетів, став фінансовий норматив бюджетної забезпеченості, використовуваний для розподілу міжбю-

ДЦСетпих трансфертів. Його визначають шляхом ділення загального обсягу фінансових ресурсів, спрямованих на реалізацію бюджетних Програм, на кількість жителів чи споживачів соціальних послуг тощо, ТВ коригують коефіцієнтами. Загальний обсяг фінансових ресурсів, Спрямованих на виконання бюджетних програм місцевими бюджета­ми, розподіляється між видами видатків відповідно до пріоритетів бюджетної політики держави¹.

Здійснюючи розмежування видаткових повноважень між державним та місцевими бюджетами, а також між власними й делегованими повноваженнями бюджетів місцевого самовря­дування, слід паралельно запровадити й стимули для ефектив­нішого використання бюджетних коштів. Зокрема, Бюджетний кодекс передбачає, що територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об'єднувати на договірних засадах кошти відповідних бюджетів для виконання власних повноважень.

Водночас держава має змогу передати Раді Міністрів Авто­номної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування право здійснювати видатки. Передбачається, що така передача може відбуватися лише за умови передачі бюджетних ресурсів у вигляді закріплених за відповідними бюджетами загальнодер­жавних податків і зборів (обов'язкових платежів) або їх частки, а також трансфертів із Державного бюджету України.

Законодавство закріплює також і право органів місцевої вла­ди або місцевого самоврядування передавати делеговані чи вла­сні повноваження іншому органу. Причому така передача може відбуватися як зверху униз, так і навпаки. Так, наприклад, міські (міст республіканського значення Автономної Республіки Крим чи міст обласного значення) ради можуть передати видатки на виконання делегованих державних повноважень районній раді

¹ Слід зауважити, що поточний стан місцевих бюджетів України характе­ризується низькою часткою дохідних джерел, які не враховуються при розра­хунку обсягів трансфертів і якими місцеві органи влади можуть розпоряджати­ся самостійно, виходячи із пріоритетів розвитку адміністративно-територіальної одиниці. На частку таких доходів припадає близько 50% у групі доходів, що їх ураховують при розрахунку трансфертів. Найбільша питома вага належить податку з доходів фізичних осіб (у 2004 р. вона становила 48,37%, а ь 2006 р. 47,2%), а також єдиному податку (в 2004 р. - 3,35% та її 2006 р. 2,62%). Див.: ГлотоваД. Формування доходів місцевих бюджеті» з точки зору фінан­сової децентралізації/ Д. Глотова// Зкономичіткис науки. І'егиоиальпая зкономика. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Іі!.І.|>://\м\у\у.пі8паика. сот/21_ШЕК_2007.

18-219