Фінансування

Кошторисно-бюджетне фінансування — це метод безпо­воротного, безоплатного відпускання грошових коштів на утри­мання установ, що перебувають на повному фінансуванні з бю­джету, на підставі відповідних фінансових планів — кошторисів бюджетних установ.

За кошторисно-бюджетним методом фінансується майже вся невиробнича сфера суспільства, що базується па держав­ній або комунальній (муніципальній) формі класності, тобто переважно вся бюджетна сфера. Зокрема, па кошторпепо-бю-джетному фінансуванні перебувають установи та організації, що здійснюють державне управління, міжнародну, правоохо­ронну діяльність, забезпечують національну оборону і безпеку держави. За рахунок коштів бюджетів відповідного рівня утри­муються установи соціально-культурної сфери: освіти, охоро­ни здоров'я, соціального захисту та соціального забезпечення, культури і мистецтва, фізичної культури та спорту тощо. Пере­важно з місцевих бюджетів фінансуються установи житлово-комунального господарства.

Забезпечення бюджетних установ грошовими ресурсами називається кошторисно-бюджетним фінансуванням. Це си­стема науково та економічно обґрунтованих заходів щодо ви­значення критеріїв розподілу коштів і напрямів використання фінансових ресурсів, а також розрахунку їх оптимальних обся­гів для кожного об'єкта, що утримується за рахунок бюджетних коштів.

Кошторис бюджетних установ є основним плановим доку­ментом, який надає повноваження бюджетній установі отриму­вати доходи і здійснювати видатки, визначає обсяг і спрямуван­ня коштів, необхідних для виконання її функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.

556 Модуль 3. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПУБЛІЧНИХ ДОХОДІВ ТА ВИДАТКІВ

Останні визначають обсяг повноважень головного розпоря­дника бюджетних коштів, наданих йому Бюджетним кодексом України, Законом про Державний бюджет України або рішен­ням про місцевий бюджет. Бюджетне призначення має кількіс­ні й часові обмеження та дає змогу надавати бюджетні асигну­вання.

Фінансово-правові відносини за кошторисно-бюджетного фінансування виникають із моменту затвердження кошторису бюджетної установи розпорядником бюджетних коштів вищо­го рівня, оскільки, згідно з чинним законодавством, бюджетним установам можна виділяти бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів і планів асигнувань. Саме у цьому вбачають правове значення кошторису як індивідуального фі­нансово-планового акта, який хоч і не встановлює правових норм, але спрямований на їх виконання і конкретизує ту чи ту право­ву норму за конкретними правовідносинами¹.

Правові засади роботи з кошторисами визначає Порядок складання, розгляду, затвердження й основних вимог до вико­нання кошторисів бюджетних установ, затверджений Постано­вою Кабміну від 28.02.2002 р. № 228 (зі змінами). Форму кош­торису затверджує Міністерство фінансів України.

Із 2000 р. в Україні запроваджено два види кошторисів: інди­відуальні та зведені, що складаються відповідно до бюджетної класифікації. Вони різняться рівнем узагальнення інформації про доходи й видатки бюджетних установ. Зокрема, бюджетна установа незалежно від того, чи веде вона облік самостійно, чи обслуговується централізованою бухгалтерією, для забезпечен­ня своєї діяльності складає індивідуальні кошториси і плани асигнувань за кожною виконуваною нею бюджетною програмою (функцією).

План асигнувань із загального фонду бюджету — це помі­сячний розподіл асигнувань, затверджених у кошторисі для за­гального фонду, за скороченою формою економічної класифіка­ції, який регламентує взяття установою зобов'язань протягом року. План асигнувань є невід'ємною частиною кошторису і під­лягає затвердженню разом із ним. Як і форму кошторису, фор­му плану асигнувань затверджує Мінфін.

¹ Фінансове право: підруч./ Керівник авт. кол-ву і відп. ред. Л. К. Во­ронова. — Харків: Консум, 2000. — С. 343.