Бюджетний устрій України

Структура бюджету розглядається у горизонтальному і верти­кальному розрізах. У горизонтальному розрізі вона характеризується складом доходів і видатків, а також їх питомою вагою.

У верти­кальному розрізі структура бюджету розглядається за рівнями державної влади та управління і характеризується взаємопов'я­заними поняттями «бюджетний устрій» і «бюджетна система».

Бюджетний устрій визначає, яким чином здійснюється побудова бюджетної системи.

Бюджетна система відображає сукупність усіх видів бю­джетів, що створюються в даній країні відповідно до її бю­джетного устрою.

Бюджетний устрій являє собою організовані принципи побудови бюджетної системи, її структуру, взаємозв'язок об'єднання в ній бюджетів.

Основи бюджетного устрою бюджетної системи України, її структуру, принципи, правові засади функціонування, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та інших моментів визначаються бюджетним кодексом. Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів і розгляду звітів про їхнє виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України і місцевих бюджетів.

Бюджетний устрій України визначається з урахуванням державного строю і адміністративно - господарського поділу України.

В унітарних (єдиних) державах (таким є Україна) бюджетна система включає дві ланки: державний бюджет; місцеві бюджети. У федеративних державах бюджетна система складається з 3-х ланок: держбюджет (чи бюджет центрального уряду); бюджети членів федерації (наприклад, штатів у США); місцеві бюджети.

Таким чином, бюджетний устрій - це організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв'язок між окремими ланками бюджетної системи.

Бюджетний устрій ґрунтується на таких засадах:

Відокремлення видів бюджетів, що створюються в даній країні.

Відповідно до такого підходу у бюджетній системі розрізняють: центральні і місцеві бюджети.

До центральних належать централізований бюджет країни (в Україні — Державний бюджет) і центральні бюджети федеративних утворень (наприклад, Республіканський бюджет Автоном­ної Республіки Крим).

Місцеві бюджети розрізняються за рівнями адміністративного поділу на:

централізовані відповідно до певної адміністративної одини­ці (обласні, районні, міські);

децентралізовані (міст, сіл, селищ і районів у містах).

2. Встановлення принципів побудови бюджетної системи.

Принципи побудови бюджетної системи характеризують взаємозв'язок і підпорядкованість бюджетів. Можливі два альтер­нативних варіанти:

а) принцип єдності;

б) принцип автономності.

Перший -- принцип єдності -- означає, що всі бюджети, які створюються у даній країні, являють собою одне ціле. Цей прин­цип забезпечується:

затвердженням на кожному рівні сукупного (зведеного,
консолідованого) бюджету (наприклад, бюджету України, бю­джету області і т. ін.);

єдиною системою доходів і видатків;

управлінням бюджетом з єдиного центру - Міністерства
фінансів.

Принцип єдності дає можливість здійснювати централізоване управління бюджетом, однак не створює заінтересованості у міс­цевих органів влади.

Другий - принцип автономності - означає, що кожний бю­джет, який створюється в країні, є відносно відокремленим і форму­ється незалежно від інших бюджетів. Автономність досягається за рахунок:

затвердження і виконання кожного бюджету окремо;

чіткого розмежування доходів і видатків між бюджетами;

необмежених прав місцевих органів влади та управління у
затвердженні й виконанні власних бюджетів.

За умов додержання принципу автономності втручання згори неможливо.

В Україні чинний Бюджетний кодекс передбачає принципи єдності і самостійності. Це два взаємовиключні поняття. Водно­час обидва принципи суттєво обмежені: з одного боку, єдиний не створюється на жодному рівні; з іншого, - реальної самостійності у місцевих органів влади немає. Більшість країн будують бюджетні системи за принципом ав­тономності.

Розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної­
системи.

Розмежування доходів і видатківміж окремими бюджетами починається з розподілу видатків. Оскільки бюджет є фінансовою базою держави, то в основі розмежування видатків лежить визна­чення меж функціональних повноважень між окремими рівнями державної влади й управління. При цьому функціональні повно­важення поділяються на неделеговані державні повноваження, де­леговані та власні повноваження. Розподіл делегованих державних повноважень здійснюється на основі функціональної класифікації видатків бюджету між різними рівнями місцевого самоврядування.

Розрізняють такі види видатків держави на здійснення функ­ціональних повноважень:

видатки на здійснення неделегованих державних повнова­жень — це видатки на забезпечення конституційного ладу держа­ви, державного суверенітету та інші видатки, які не можуть бути передані на виконання місцевому самоврядуванню. Такі видатки здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України. До видатків на виконання неделегованих державних повноважень належать видатки на державне управління, законодавчу і виконав­чу владу, утримання Адміністрації Президента України, судову владу, міжнародну діяльність, фундаментальні та прикладні до­слідження, національну оборону, правоохоронну діяльність, дер­жавні програми підтримки пріоритетних галузей економіки, за­собів масової інформації, розвитку транспорту та зв'язку, за­гальнодержавні інвестиційні проекти, державні програми ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, створення та попов­нення державних запасів, обслуговування державного боргу, проведення загальнодержавних виборів та референдумів, інші про­грами загальнодержавного значення;

видатки на здійснення делегованих державних повнова­жень - це видатки, які визначаються функціями держави та можуть бути передані на виконання місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найефективнішого їх використання. Такі видатки здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів і бюджетних трансфертів. Розмежування видів видатків за делегованими державними повноваженнями між місцевими бюджетами відбувається на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання послуг і наближення їх до безпосереднього споживача;

видатки на здійснення власних повноважень - це видатки на реалізацію прав, обов'язків та функцій місцевого самоврядування, які мають місцевий характер. Такі видатки виконуються за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Розподіл видатківможе ґрунтуватися на двох принципах: ві­домчій підпорядкованості і територіальному розташуванні об'єк­тів фінансування.

Принцип відомчої підпорядкованості означає, що суб'єкт бюджетного фінансування отримує кошти з того бюджету, який відповідає рівню органу управління цим суб'єктом (наприклад, КНЕУ фінансується з Державного бюджету України, оскільки університет підпорядкований Міністерству освіти України).

Принцип територіального розташування означає, що фінан­сування здійснюється з бюджету тієї адміністративної одиниці, на території якої знаходиться суб'єкт фінансування.

На даний час основним є принцип відомчої підпорядкованості. Право на здійснення видатків передається державою органам місцевого самоврядування за умови відповідної передачі бюджет­них ресурсів у вигляді закріплених за відповідними бюджетами за­гальнодержавних податків і зборів або їх частки з державного бю­джету, тобто відбувається закріплення джерел доходів за бюдже­тами різних рівнів. Таким чином, розподіл доходівє похідним від розподілу видатків і має в своїй основі такі принципи:

забезпечення надійної фінансової бази для фінансування за­
кріплених видатків;

встановлення залежності між зусиллями органів влади й
управління та формуванням доходів відповідних бюджетів;

встановлення заінтересованості місцевих органів влади у
пошуку і мобілізації фінансових ресурсів і недопущення адміністративного вилучення доходів для бюджетів вищого рівня.

Розподіл доходів ґрунтується на встановленні загальнодержа­вних податків і платежів та місцевих податків і зборів.

Загальнодержавні податки та обов'язкові платежі поді­ляються на:

закріплені -- доходи, які повністю або частково (за твердо фіксованим нормативом) надходять до даного бюджету;

регулюючі — такі доходи, від яких встановлюються відраху­вання до бюджетів нижчих рівнів відповідно до їх потреб, тобто нормативи відрахувань диференціюються в розрізі окремих бю­джетів і періодично (як правило, щорічно) змінюються.

Нині в Україні переважають закріплені доходи. Бюджетне ре­гулювання має досить обмежений характер.

Місцеві податки і збори закріплюються за місцевими бю­джетами відповідно до того, який орган їх встановлює. При цьому може також визначатися їх розподіл між окремими лан­ками місцевих бюджетів.

На даний час у розподілі видатків склались такі пропорції:

з Державного бюджету фінансуються видатки на оборону (практично повністю), народне господарство (переважна части­на), на утримання органів загальнодержавної влади та управлін­ня, прокуратури, судової влади, митних і податкових органів, окремі видатки на соціальний захист населення і незначна части­на видатків на соціально-культурну сферу;

з місцевих бюджетів фінансується переважна частина видат­ків на соціально-культурну сферу, утримання місцевої інфраст­руктури, місцевих органів влади та управління.

Визначення характеру і форм взаємовідносин між бюджетами.
Теоретично можливі три варіанти виокремлення видів бю­джетів:

а) створення єдиного бюджету для всієї країни;

б) створення окремих регіональних бюджетів.

(Як перший, так і другий варіанти мають суттєві недоліки і не знайшли застосування.);

в) створення на кожному рівні адміністративного поділу цент­ралізованих і децентралізованих видів бюджетів.

У процесі виконання бю­джетів основними є зовнішні бюджетні потоки -- вхідні і вихід­ні. Разом з тим існують і взаємовідносини між окремими ланками бюджетної системи - - внутрішніми бюджетними потоками, які відображають перерозподіл доходів і видатків між бюджетами.

Існують такі форми взаємовідносин.

Бюджетне субсидіювання — передача коштів з бю­джету вищого рівня до бюджету нижчого рівня з метою на­дання фінансової допомоги.

Існує три види бюджетного субсидіювання: бюджетні субси­дії, бюджетні субвенції, бюджетні дотації.

Бюджетна субсидія може бути цільовою (на конкретні видатки) і знеособленою. Вона не пов'язується безпосередньо з фінансовим станом бюджету, який її отримує.

Бюджетна субвенція — різновид цільової субси­дії, яка передбачає участь у фінансуванні певних заходів і програм бюджету, що її видає, та бюджету, що її отримує.

Бюджетна до­тація — цільова фінансова допомога на покриття дефіциту відпо­відного бюджету. Залежно від можливостей бюджету, що її видає, покриття може бути повним або частковим.

Особливим видом субсидіювання є встановлена Бюджетним ко­дексом України дотація вирівнювання. Вона визначається за спеціальними формулами як різниця між обсягом видатків бюджету, ви­значеним на основі встановлених державних стандартів соціальної забезпеченості, та наявними у даного бюджету доходами.

Вилучення коштів — явища, зворотні дотації, тобто передача коштів бюджетного надлишку з бюджетів нижчого рівня до бюджету вищого рівня.