Висновки. Новий час у порівнянні з сучасною епохою мав деякі особливості в формуванні громадської думки, особливо в аспекті її спеціальної (примусової) трансформаціїНовий час у порівнянні з сучасною епохою мав деякі особливості в формуванні громадської думки, особливо в аспекті її спеціальної (примусової) трансформації. Громадська думка з деяких питань основних соціальних груп тієї доби проходила у своєму розвитку іноді дуже тривалий період. Замкнуте життя багатьох шарів населення не сприяло консолідації в масштабах однієї країни всього населення, формування в них якихсь єдиних соціально-політичних поглядів. Така єдність людей спостерігалась тільки в часи загальнонаціональних повстань, революцій – нідерландської, англійської, французької, а також в ході реформаційних воєн проти католицької церкви, що, знов же таки, носило відносно нетривалий та нестійкий характер. Відношення владних структур до громадської думки низових шарів суспільства було не дуже уважним. Знаючи про злигодні народу та його негативне ставлення до керівників-пригноблювачів, правителі абсолютистських держав Західної Європи сподівалися більш на свою військову силу, ніж на можливості маніпулюванням громадською думкою. Така невиважена внутрішня політика і призводила до соціальних потрясінь, на які так багатий Новий час. Можливості маніпуляцій суспільною думкою в доіндустріальну добу були незначними. Особливо в першій період цієї епохи, коли практично не було ніяких засобів масової інформації. Перші газети, які з’явилися в цей час діяли в масштабах невеликої аудиторії, про вплив їх в загальнонаціональному масштабі не могло бути й мови. Сучасні технології маніпулювання громадською думкою мають в своєму арсеналі багато засобів для її ефективного формування та оперативної зміни. Про їх широке застосування свідчать багато подій як внутрішньополітичного, так і міжнародного життя. Можливість для такого маніпулювання в масштабах держав стало допустимим завдяки розповсюдженню ЗМІ, зростанню їх технічних можливостей впливати на широку аудиторію. Основою маніпулювання є особливості психічного сприйняття людиною інформації.
Список литературы Література 1. Аврамов Л. В. Способы манипулирования общественным мнением. // Континент. – № 10, 2003.– С. 17-19. 2. Бродель Ф. Динамика капитализма. – М., Полиграмма, 1993. – 128 с. 3. Бураков Ю., Питльована Л. Нариси історії Англії нового часу: Навч. посібник. – Львів, Центр Європи, 2003. – 128с. 4. Доценко Е. Л. Психология манипуляции: феномены, механизмы и защита. – СПб., Речь, 2003. – 292 с. 5. Жарова Л.М., Мішина І.А., Михеєв А.А. Всесвітня історія: Новий час (ХVІ – кінець ХVІІІ ст.). – К., Генеза, 2001. – 238с. 6. Історія країн Західної Європи та Північної Америки Нового часу / З.Баран (уклад.) – Львів, 2002. – 152с. 7. Липпман Уолтер. Общественное мнение. – М., Институт Фонда „Общественное мнение”, 2004. – 382с. 8. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії: Навчальний посібник. – К., МАУП, 1999. –344с. 9. Оссовський В.Л. Соціологія громадської думки: Навчальний посібник. – К., Фоліант, 2005. – 186с. 10. Панарин И. СМИ и информационная война // Кадровая политика. – № 1, 2003. – С. 5-8. 11. Почепцов Г.Г. Информационно-политические технологии. – М., Центр, 2003. – 381с. 12. Почепцов Г.Г. Информационные войны. – М., Рефл-бук, 2000. – 576с. 13. Почепцов Г.Г. Информация & дезинформация. – К., Эльга, 2001. – 256с. 14. Хоган Кевин. Психология влияния. Техники манипуляции в бизнесе и личном общении. – М., СПб., К., Диалектика, 2007. — 340с. 15. Якуба О.О. Соціологія. Навчальний посібник для студентів. – Харків, Константа, 1996. – 245 с.
Анкета – основний інструмент соціологічного дослідження. Вибірка в соціологічному дослідженні. Ескіз проекту соціологічного дослідження громадської думки на тему: „Матеріальний добробут: оцінки і сподівання”.
Громадська думка є одним з явищ суспільного життя, яке викликає постійний та глибокий інтерес. Вона відіграє винятково важливу роль у діяльності держави, політичних партій, громадських рухів, кожної людини. Водночас громадська думка є одним з найскладніших соціальних феноменів. Вона є ефективним інструментом соціального управління, регулювання багатьох соціальних, економічних, політичних і духовних процесів. Всебічним аналізом цього соціального феномена займається соціологія громадської думки. Дослідження громадської думки – доволі складний в теоретичному та практичному відношенні процес, який передбачає декілька етапів. На першому етапі – етапі підготовки – відбувається теоретичне обґрунтування цілей дослідження, складання програми і плану, визначення засобів і термінів проведення опитування, а також обираються засоби аналізу та обробки соціологічної інформації. Результатом цього етапу становиться програма конкретного соціологічного дослідження. Від її підготовки та якості буде залежати успішність та ефективність всього наукового пошуку. Методичні питання дослідження знаходять своє відображення в процедурному (методичному) розділі програми. В даній роботі буде приділена особлива увага висвітленню теоретичних аспектів, які безпосередньо стосуються підготовчого етапу: складання анкети, обґрунтування вибірки. На базі отриманих уявлень буде зроблена спроба окреслити основні положення соціологічного дослідження громадської думки щодо ставлення населення України до добробуту в державі. Висновки Анкета в ході вивчення громадської думки є головним інструментом, який дозволяє у відносно короткий термін опитати великий масив респондентів, зафіксувати їх думку. Питання анкети слід будувати таким чином, щоб можна було в подальшому найбільш якісно і ефективно інтерпретувати результати дослідження. Анкетне опитування дозволяє забезпечити отримання достовірної інформації тільки при суворому дотриманні вимог методики і техніки складання анкети. Правильно складена анкета – важлива умова успішного вирішення завдань соціологічного дослідження. Особливо це стосується при вивченні громадської думки як найбільш складного та мінливого явища суспільного життя. Одним із складних моментів підготовчого етапу є визначення та обґрунтування вибірки з генеральної сукупності. Формування вибірки не повинно суперечити здоровому глузду як при відборі одиниць, так і при визначенні обсягу вибірки. Завдання соціолога не обмежується тільки теоретичним обґрунтуванням величини вибірки, воно також спрямовано на відшукування практичних способів її формування. Вибірка при дослідженні громадської думки повинна включати представників найбільш характерних для даної генеральної сукупності груп, соціальних шарів. Програма соціологічного дослідження – це основний документ наукового пошуку, що містить у собі основні методологічні і методичні процедури дослідження. Процедурний (методичний) розділ програми обґрунтовує методику і техніку проведення соціологічного дослідження. В ньому знаходять своє чільне місце такі компоненти як: розробка та обґрунтування вибірки, обрання методів збору соціологічної інформації, розробка стратегічного та робочого планів дослідження. Програма дослідження громадської думки повинна містити методологічні та методичні положення щодо достовірного та ефективного її вивчення.
Соціологія громадської думки Доіндустріальне традиційне суспільство Нових часів і його суб’єкти громадської думки. Мета та способи маніпулювання громадською думкою. Громадська думка є одним з явищ суспільного життя, яке викликає постійний та глибокий інтерес. Вона відіграє винятково важливу роль у діяльності держави, політичних партій, громадських рухів, кожної людини. Водночас громадська думка є одним з найскладніших соціальних феноменів. Вона є ефективним інструментом соціального управління, регулювання багатьох соціальних, економічних, політичних і духовних процесів. На думку вчених, роль громадської думки завжди зростає в складні переломні епохи людської історії. Такою епохою можна вважати Новий час – доба переходу від феодальних відносин до відносин, що притаманні розвиненому індустріальному суспільству. Бурхливі події тих часів відбувалися за участю широких мас населення. Революції, війни та повстання Нового часу були результатом певного осмислення людьми проблем становлення справедливого суспільства. Масова свідомість людей відображалася в їх громадській думці, а далі – в активних діях з перетворення соціальної дійсності. Сучасний соціальний простір не менш складний. Динамічність та різноплановість проблем сьогодення вимагає від політиків, інших суб’єктів політичного життя виважених дій, контролю за процесами, що розгортаються в державі та між державами. В таких умовах зростає значення маніпулювання громадською думкою – тобто її спеціального формування та зміни у відповідності з напрямами зовнішньої та внутрішньої політики. Висновки Новий час у порівнянні з сучасною епохою мав деякі особливості в формуванні громадської думки, особливо в аспекті її спеціальної (примусової) трансформації. Громадська думка з деяких питань основних соціальних груп тієї доби проходила у своєму розвитку іноді дуже тривалий період. Замкнуте життя багатьох шарів населення не сприяло консолідації в масштабах однієї країни всього населення, формування в них якихсь єдиних соціально-політичних поглядів. Така єдність людей спостерігалась тільки в часи загальнонаціональних повстань, революцій – нідерландської, англійської, французької, а також в ході реформаційних воєн проти католицької церкви, що, знов же таки, носило відносно нетривалий та нестійкий характер. Відношення владних структур до громадської думки низових шарів суспільства було не дуже уважним. Знаючи про злигодні народу та його негативне ставлення до керівників-пригноблювачів, правителі абсолютистських держав Західної Європи сподівалися більш на свою військову силу, ніж на можливості маніпулюванням громадською думкою. Така невиважена внутрішня політика і призводила до соціальних потрясінь, на які так багатий Новий час. Можливості маніпуляцій суспільною думкою в доіндустріальну добу були незначними. Особливо в першій період цієї епохи, коли практично не було ніяких засобів масової інформації. Перші газети, які з’явилися в цей час діяли в масштабах невеликої аудиторії, про вплив їх в загальнонаціональному масштабі не могло бути й мови. Сучасні технології маніпулювання громадською думкою мають в своєму арсеналі багато засобів для її ефективного формування та оперативної зміни. Про їх широке застосування свідчать багато подій як внутрішньополітичного, так і міжнародного життя. Можливість для такого маніпулювання в масштабах держав стало допустимим завдяки розповсюдженню ЗМІ, зростанню їх технічних можливостей впливати на широку аудиторію. Основою маніпулювання є особливості психічного сприйняття людиною інформації.
Соціологія. Відповіді на питання Економічні соціальні інститути Традиційний метод аналізу документів, його характеристика Дослідження: „Як ми живемо: соціологія вільного часу” Основні етапи історії соціологічної думки Протосоціологічний період Класичний період у розвитку світової соціології Соціологічна думка та соціологія в україні Основні школи і напрямки сучасної західної соціології
Соціологія – це розгалужена система знань, яка включає в себе загальну теорію про становлення, розвиток і функціонування соціальних спільностей різного рівня і відносин між ними, це галузеві і спеціальні соціологічні теорії, які охоплюють порівняно вузьку предметну сферу, а також ще більш вузькі спеціалізовані прикладні розробки часткових соціальних проблем. Процес становлення соціологічної думки в різних країнах світу має свою давню історію. Одні вчені вважають, що перші концепції соціології мали місце вже в античності і звідси роблять висновок про її початок у ті часи, другі – що соціологія, як наука виникла в ХХ ст. Треті – слушно називають середину ХІХ ст. всі ці думки цілком мають своє обґрунтування, а зміст їх буде залежати від того, який сенс вкладають прибічники тієї чи іншої теорії в поняття "становлення науки". Розвиток соціології слід розглядати в нерозривній єдності з тими процесами, що відбувалися в суспільстві, науці протягом історії людства. Дослідження становлення соціологічної думки з найдавніших часів допоможе уяснити логічний зв’язок між зародженням перших теорій про суспільство і виникненням сучасної наукової дисципліни. Висновки Соціологія пройшла у своєму розвитку значний шлях. Безперечно, створення науки про суспільство було необхідним і логічно обґрунтованим кроком. Якщо людині властива така риса, як бажання пізнати оточуюче середовище, то для неї неможливо було пройти повз таку велику частку світу як суспільство. Соціологія як наука постала лише на початку ХІХ століття. Попередній період розвитку соціологічних знань можна вважати етапом накопичення теорій, концепцій, поглядів про суспільні явища. Кількість інформації щодо суспільства на певному етапі перейшла в іншу якість і сприяла створенню нової наукової дисципліни. Хід розвитку соціології показав, що протягом історії ця наука знала і злети, і певні кризи. Не завжди з порозумінням відносилися до соціології навіть деякі науковці, вважаючи, що вона підмінює собою або історію, або політологію, або соціальну філософію. У численних дискусіях визначився предмет дослідження цієї науки. Слід признати, що незважаючи на тривалий розвиток соціологічної думки, людство практично не наблизилося до розуміння сутності цього явища. Значний час і зусилля витрачаються на дослідження окремих елементів суспільства, класифікацію проявів, соціальних утворень. Подальший розгляд соціальних фактів, які вивчає соціологія, спроба виявити між ними глибинний зв’язок зводить нанівець зусилля багатьох дослідників. Різноманітність сучасних соціологічних теорій свідчить про розпорошеність намагань соціологів відшукати раціональне зерно в багатоманітності отриманої інформації.
∞Подробнее о материале на тему «Соціологія громадської думки» ∞Подробнее о материале на тему «Соціологія. Відповіді на питання» ∞Подробнее о материале на тему «Програма опитування громадської думки» ∞Подробнее о материале на тему «Основні етапи історії соціологічної думки» СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА Соціологічне уявлення про структуру
Завпеди було так, що люди жили колективами і групами. Спочатку це були родоплемінні утворення, а згодом інші, разюче відмінні від племені: міста, держави, імперії, спілки, співтовариства (Європейське Співтовариство). І сьогодні ніщо не свідчить про такий розвиток подій, за яким ми всі почали б жити самітниками чи зменшилася б влада над нами об'єднань та спільнот, до яких ми належимо. Навпаки, густота населення зростає, міста, збільшуючись, тіснять села; збільшується кількість контактів між людьми, дедалі більше зв'язків утворюється між ними, породжуючи нові залежності їх один від одного. Справжньою проблемою стає перебування на самоті. Потрібні значні зусилля для того, щоб протистояти тенденціям підпорядкування всього життя людини колективним та масовим формам. Ми маємо всі підстави стверджувати, що історія є не що інше, як перехід від порівняно простих до значно складніших форм організації та контролю спільного життя людей. Об'єднання в колективи із самого початку не було актом доброї волі, дружелюбності чи взаємної симпатії. Для роду людського в цілому і його окремих представників об'єднання є жорсткою необхідністю. На ранніх етапах історії — це потреба протистояти природним явищам і вижити. Пізніше — це потреба протистояти формам та умовам спільного життя, втіленим у соціальних інститутах і організаціях, системах цінностей та моделях схвальної поведінки, які дещо дозволяють, але набагато більше забороняють, карають та переслідують за порушення обмежень. Тільки спільними зусиллями люди здатні змінити їх, привести у відповідність до своїх нових сподівань та домагань. На той факт, що еволюція людства має саме таке спрямування, одним з перших звернув увагу німецький філософ і соціолог Фердинанд Тьонніс. У 1887 р. він видав працю "Спільнота і суспільство. Дослідження комунізму та соціалізму як емпіричних форм культури", в якій стверджував, що будь-які роздуми про суспільство з претензією називатися соціологічними виходять з передумови, яка не вимагає подальшого обґрунтування: люди живуть із собі подібними. Такою є емпірично дана форма культури. За Тьоннісом, спільнота (Gemeinschaft) — це сукупність індивідів, у якій усі знають один одного, постійно зустрічаються, часом є близькими чи далекими родичами. Ознаки спільноти більш властиві сім'ї. Сімейне спілкування і повсякденне життя родичів значною мірою підпорядковані емоціям, перед якими відступають практичні або доцільні міркування, поведінка перебуває під впливом настрою, пристрастей, потягів. Тут добровільно взяті зобов'язання домінують над розрахунком й ефективністю, а підпорядкованість без користі та сподівань на винагороду ґрунтується на довір'ї й повазі. Утворення, подібні до сім'ї, — це теж спільноти. У суспільстві (Gesellschaft) життя анонімніше, особисте знайомство не є обов'язковим та, мабуть, і можливим. Уміння знаходити найкращі засоби та найкоротші шляхи до мети, орієнтація на мінімізацію витрат, дотримання усталених правил і норм, лояльність щодо влади за умови чіткого усвідомлення вигідності цього, невпинне піклування про симетричність будь-яких обмінів — ось що заохочується в суспільстві й часто приречене на успіх. Раціональність тут явно домінує над почуттями. Подібними "суспільствами" є сучасне індустріальне суспільство, держава, промислове підприємство, велика установа, політична партія тощо. Перша форма співжиття — "спільнота" — історично передує "суспільству", яке виникає пізніше, знаменуючи перехід людства до нового етапу розвитку цивілізації. Жити в різноманітних спільнотах і суспільствах, що успадковуються від попередніх поколінь та щойно створюються, — такою є доля людства і кожного з нас зокрема. Отже, соціальну структуру можна визначити як сукупність об'єднань людей, у кожному з яких індивідів може багато що об'єднувати: симпатії, інтереси, потреби, вік, стать, національність, спільність долі або становище в суспільстві. У соціології подібні об'єднання іменують класами (верствами), категоріями, групами, колами (адже ми говоримо "коло друзів і знайомих"), школами (наприклад науковими). Це — елементи соціальної структури, те, що становить власне "структуру". Деякі з них досить стійкі у часі. Стабільно відтворюючись, вони забезпечують наступність і порядок у суспільстві. Вік інших елементів значно коротший. Треті формуються зусиллями та енергією індивідів, іноді виникають і зникають буквально на наших очах. Адже, повторимо, створюючи об'єднання або входячи до вже існуючих, індивіди задовольняють різноманітні потреби та домагання: в матеріальних благах, у повазі й визнанні, в любові та щасті, можливо, насамперед. Проте соціальна структура — це не тільки елементи, а й те, що поєднує їх, утримує від розпаду, впорядковує і надає структурі конфігурації. Групи і категорії індивідів так чи інакше відчувають потребу одна в одній, залежать одна від одної та взаємно доповнюють одна одну. В такому разі соціологи говорять про функціональну залежність елементів, що утворюють одне ціле — структуру. Різноманітність елементів свідчить про міру диференційованості структури. Чим більше їх, тим складніша структура. Сучасні суспільства є глибоко диференційованими утвореннями з вузькою спеціалізацією функцій і занять. Водночас соціальні групи наділені та користуються неоднаковими правами, мають різні зобов'язання, різне багатство, славу, престиж, можливість задовольняти сподівання та вимоги членів своєї соціальної групи. Отже, вони не рівні між собою, а структура — це підтримувана та порівняно стійка нерівність, тобто ієрархічне розташування груп одна відносно одної. Вертикальне розшарування суспільства в соціології називають соціальною стратифікацією (від лат. stratum — верства, пласт і facerй — робити), маючи на увазі як структуру нерівностей, що вже склалася, так і процес утворення та легітимації (утвердження законності) нових. Отже, соціальна структура організована функціонально та ієрархічно.
СОЦІАЛЬНА РОБОТА ЯК НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА
Становлення в Україні нової професії “соціальний працівник”, створення розгалуженої системи соціальної роботи на різних рівнях розвитку суспільства, удосконалення роботи закладів і установ, що надають різнобічну допомогу соціально уразливим верствам населення, розвиток спеціалізованої допомоги окремим цільовим групам і категоріям населення зумовлюють необхідність розширення підготовки спеціалістів, до яких висуваються професійні вимоги, що ґрунтуються на певному рівні кваліфікації і морально-духовних якостях, таких як милосердя, співчуття, емпатія, почуття громадянської, соціальної і особистісної відповідальності, вміння працювати з людьми. Зміни у практиці соціальної роботи, її комплексний, міждисциплінарний характер зумовлюють важливість нових інтегративних навчальних і робочих навчальних програм дисципліни “Соціальна робота (теорія і практика)” для студентів вищих навчальних закладів. Ця дисципліна визначається як систематичне висвітлення з навчальними цілями основ наукової теорії соціальної роботи. На ЇЇ викладання, зміст навчальної програми впливають такі чинники: · специфіка вищого навчального закладу, рівень акредитації: педагогічний інститут, університет, технічний чи медичний заклад, заклад культури, школа соціальної роботи та ін.; · наявність навчально-методичної бази: посібники, академічні підручники, хрестоматії, методичні збірки тощо; · спеціальність: соціальний працівник, соціальний педагог, психолог, менеджер соціальної сфери та ін. У системі підготовки бакалавра соціології, спеціаліста і магістра соціальної роботи навчальна дисципліна “Соціальна робота (теорія і практика)”є базовим предметом, сполучною ланкою з іншими дисциплінами, і в цьому полягає його специфіка. З одного боку, цей курс зумовлює наявність самостійної моделі усвідомлення соціальної роботи у всіх ЇЇ проявах, з іншого — виступає як “пролог” до тих дисциплін навчального циклу, де кожна тема буде вивчатись більш глибоко і докладно на IV—V курсах. Такою є своєрідність цього курсу навчання щодо між-предметних зв’язків загальнопрофесійних і спеціальних дисциплін. Процес навчання складається із засвоєння змісту освіти, тобто навчального предмета, процесу учіння і процесу викладання. В основі змісту навчального предмета лежить навчально-методичний комплекс дисципліни, який відображає сутність наукового знання і представляє соціальну роботу як субтеорію соціології, соціальної педагогіки, психології, філософії та інших наук. Вивчення дисципліни “Соціальна робота (теорія і практика)” здійснюється в умовах модульно-рейтингової системи, яка є одним зі шляхів поліпшення якості навчально-виховного процесу у вищому закладі освіти, невід’ємною складовою всього навчально-виховного процесу та діагностики результатів навчання. Модульна програма складається із шести логічно побудованих за змістом навчальних модулів: “Соціальна робота як наука і практична діяльність”, “Професійні аспекти соціальної роботи”, “Сфери призначення і застосування соціальної роботи”, “Методи соціальної роботи”, “Соціальні технології і технології соціальної роботи”, “Соціальна робота з різними цільовими групами і категоріями клієнтів”. Кожен модуль побудований за такою логічною схемою: перелік професійних вимог до набуття знань та засвоєння умінь, короткий зміст лекції, список рекомендованої літератури, програма семінарського заняття. У модульній програмі чітко визначені різні форми і методи навчання та контролю знань студентів, такі як експрес-контроль, творчі завдання, опорний конспект наукової літератури, проведення дискусії та ін. Шість модулів поєднують у собі різні теоретичні погляди на соціальну роботу як теорію і практичну діяльність, висвітлюють різні наукові підходи до соціальної роботи, і в цьому вбачається її гуманістична спрямованість. Розгляд різних наукових шкіл і течій дає змогу позбутися еклектики, підкреслити специфічність, багатомірність, складність предмета, що вивчається — від тонких питань психологічної допомоги людині, яка перебуває у складній життєвій ситуації, до визначення детермінант соціального становища людини — соціальних, економічних, політичних тощо. Теоретичний нейтралітет є ознакою правильного шляху — адже практична діяльність соціального працівника є такою ж різноплановою і багатоманітною, як і представлені сучасні підходи, з якими майбутньому фахівцеві доведеться стикатися у своїй професійній діяльності. Соціальна робота як наука і навчальна дисципліна сформувалася на стику філософії, соціології, психології, педагогіки, що висвітлює її міждисциплінарний, інтегративний характер. Філософія. Загальнотеоретичні положення соціальної філософії відіграють роль методологічної основи вирішення окремих питань соціальної роботи на науковому рівні. Предметом вивчення при цьому є соціальні відносини, що функціонують у соціальній сфері суспільства і розглядаються у контексті всієї сукупності суспільних відносин, у тому числі економічних, політичних, морально-духовних тощо. Соціальна робота застосовує принципи соціально-філософського пізнання до аналізу окремої проблеми соціальної сфери (соціальних груп, спільнот, особистості, соціальних інститутів тощо), категоріальний апарат філософії. Соціологія. Соціологія може діяти щодо соціальної роботи за випереджальним принципом. Проведення соціологічних досліджень, опитувань з вивчення громадської думки, проведення анкетування, фокус-груп допомагають соціальним працівникам визначити основні проблеми і потреби широкого загалу населення, окремих соціальних груп, спрогнозувати основні методологічні підходи до соціальної роботи у певній соціальній службі чи конкретному регіоні. Соціологія може визначатись як пост-факт практичної діяльності організацій і установ соціальної сфери. У такому випадку методи соціологічного дослідження використовуються для вивчення рівня ефективності соціальних послуг, обізнаності населення щодо діяльності соціальних служб тощо. Такі дослідження є проміжною ланкою у процесі переходу від одного до іншого етапу соціальної роботи. Щодо соціальної роботи з окремим клієнтом соціолог збирає фактаж про умови його життєдіяльності шляхом розробки анкет, опитувальників, бланків інтерв’ю і проведення такого опитування. Психологія. Специфіка соціальної роботи як міждисциплінарної сфери наукового знання зумовлює необхідність високого рівня знань з основних психологічних напрямків психодіагностики і психологічного впливу на особистість у кризових ситуаціях, визначення власного підходу, який узгоджується і відповідає властивостям особистості соціального працівника, відображає його професійні погляди і ціннісні орієнтації. Психологія є психологічною основою соціальної роботи, а на рівні спеціаліста допомагає соціальному працівнику усвідомити особливості розвитку психологічної структури особистості, динаміку позитивних змін тощо. Психолог є правою рукою соціального працівника в процесі соціальної діяльності. Сучасні дослідження свідчать про формування психології соціальної роботи як окремої сфери наукового знання і практичної діяльності. Соціальна педагогіка. Соціальна робота тісно пов’язана з соціальною педагогікою як важливою передумовою формування теорії соціальної роботи. Соціальна робота як наука активно використовує такі категорії соціальної педагогіки, як соціальне середовище, соціалізація, адаптація, індивідуалізація, інтеграція, інтеріоризація, ідентифікація особистості. Важливе значення приділяється науковим дослідженням соціального фону, в якому відбувається життєдіяльність індивіда, його потенційних можливостей, психолого-педагогічних умов, що сприяють самоактуалізації, саморозвитку, самоудосконаленню особистості або ж створюють певні бар’єри для самореалізації. Таким чином, соціальна робота як наука сформувалася на основі синтезу знань фундаментальних наук, що сприяє розвитку її теорії і практики. ДОПОМІЖНИЙ ВІЗУАЛЬНИЙ СУПРОВІД
Технологія управління персоналом
|
