Студопедия — Основні тези для підготовки до четвертого семінару
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Основні тези для підготовки до четвертого семінару






1. Протиріччя в капіталістичних країнах загострились передусім тому, що невдоволених Версальсько-Вашингтонською системою було значно більше, ніж тих, хто отримав від неї певний зиск. Причому, це не тільки Німеччина з «союзниками», які зазнали поразки у війні та були принижені відповідними післявоєнними угодами, та Росія, яка відбилась від іноземної інтервенції. Італія, наприклад, уважала себе «переможеною серед переможців», тому невипадково стала батьківщиною фашизму. Коли іноземна інтервенція остаточно провалилась, а світова революція не розпочалась, 1922 р. делегація Росії була запрошена на Генуезьку конференцію. На ній була зроблена спроба виробити спільні умови для нормалізації відносин, але протиріччя з питань виплати боргів подолати не вдалося. Країни Антанти виставили рахунок у розмірі 18 млрд крб. У відповідь Радянська Росія пред'явила рахунок на 39 млрд крб. за збитки від інтервенції країн Антанти та відмовлялась сплачувати старі борги. У той же час, Радянська Росія і Німеччина у Рапалло уклали договір про відновлення дипломатичних відносин, а згодом, ще й економічних, військових.

З 1924 р. починається хвиля дипломатичних визнань СРСР з боку інших країн Заходу, які були занепокоєні можливістю створення радянсько-німецького антиверсальського блоку. Того ж року. був прийнятий план американського банкіра Дауеса, згідно з яким загальна сума репарацій не скорочувалась, але щорічні платежі зменшувались, а Німеччина отримувала англійських і американських кредитів у сумі 2 млрд доларів.

У жовтні 1925 р. відбулася Локарнська конференція, яка встановила нову систему європейської безпеки, її основою став рейнський гарантійний пакт, згідно з яким Франція, Німеччина і Бельгія брали на себе зобов'язання поважати існуючі кордони і не нападати один на одного. Франція підписала також договір з Польщею і Чехословаччиною, у якому містилося зобов'язання, що Франція надасть їм допомогу у випадку агресії Німеччини. Тоді ж вдалося підписати Женевську конвенцію про заборону використання хімічної зброї, конвенції про заборону використання варварських систем зброї (кулі зі зміщеним центром ваги і т.д.).

Поряд із встановленням відносної стабільності в Європі, відбулося загострення відносин з Радянським Союзом. СРСР був звинувачений у втручанні у внутрішні справи Китаю в 1925-1927 pp. і Великобританії ("Лист Комінтерну" і підтримка радянськими профспілками страйкуючих англійських шахтарів). З ініціативи міністра закордонних справ Франції Бріана і держсекретаря США Келлога у Парижі 27 серпня 1928 р. 15 держав підписали пакт про те, що «вони засуджують використання війни для

вирішення міжнародних суперечок…». Згодом до цього пакту приєднались майже всі європейські держави, у тому числі СРСР. Проте у міжнародних відносинах зберігались вогнища напруженості.

Започаткована в роки війни політика «воєнного комунізму» поглиблювала прірву, що розділяла владу й основну масу населення — селянство. Залпи повсталого Кронштадту, що були відлунням антоновщини, махновщини, широкого селянського руху, свідчили навесні 1921 р. про суспільно-політичну кризу. Лише реальна загроза втрати влади змусила більшовицьке керівництво усвідомити необхідність повороту в політиці. У березні 1921 р. X з'їзд РКП(б) прийняв рішення про заміну продрозкладки продподатком, що поклало початок переходу до нової економічної політики(непу). Спочатку неп розглядався більшовиками як тимчасовий відступ, і лише згодом — як один із можливих шляхів до соціалізму. Неп — це комплекс заходів перехідного періоду, який передбачав заміну продрозкладки продподатком; використання товарно-грошових відносин, формування ринку; кооперування трудящих; запровадження госпрозрахунку, дозвіл аренди та найманої праці, посилення особистої зацікавленості у її результатах.

Принциповими чинниками економічного розвитку країни ставали: державна монополія у зовнішній торгівлі; державна власність на велику та значну частину середньої промисловості, торгівлі, транспорту; гальмування розвитку великого індивідуального господарства на селі. Проте відмова влади від практики реквізицій під час хлібозаготівель і свобода торгівлі пробуджували зацікавленість селянина в ефективнішому веденні власного господарства. У той же час, дестабілізуючі процеси розхитували економіку майже кожен рік: фінансова криза 1922 p., криза збуту 1923 p., товарний голод 1924 p., зростання інфляції в 1925 р.

Запровадження непу мало помітні економічні наслідки. Уперше офіційна грошова одиниця «червонець» став конвертованою валютою, промисловий розвиток СРСР у середині 20-х років досяг довоєнного (1913) рівня. Проте така політика була переважно вимушеним тактичним кроком, а не стратегічною лінією. Тому, незважаючи на позитивні зрушення, неп наприкінці 20-х років було згорнуто.

3. Безпосереднім приводом до згортання непу стала хлібозаготівельна криза 1927—1928 pp. Почали застосовувати адміністративний тиск на тих селян, які не бажали продавати "надлишки" зерна державі за низькими закупівельними цінами та ще й за завищеними планами. Неп підмінявся командно-адміністративною системою керівництва.

Ще в умовах непу XIV з'їзд ВКП(б) (грудень 1925 р.) проголосив курс на індустріалізацію,яка мала забезпечитистворення матеріально-технічної бази для модернізації як промисловості, так і сільського господарства. Проте цей курс зіштовхнувся з низкою об'єктивних труднощів. Перетворення мали здійснюватися на гігантській території, а це ставило питання про дороги, мости, стан яких не відповідав потребам. Модернізацію необхідно було проводити швидкими темпами, щоб, по-перше, остаточно не відстати від капіталістичного світу, по-друге, для зміцнення обороноздатності, бо зовнішня загроза лишалася ще досить реальною.

У листопаді 1929 року в «Правді» з'являється стаття Сталіна «Рік великого перелому», у якій виголошується курс на стрімке форсування індустріалізації. У 1932 р радянські закупки становили майже 50 % від світового експорту машин і обладнання, а джерелами фінансування були:

- перекачування коштів із легкої та харчової у важку промисловість;

- податки з населення (для села «надподаток» — постійне зростання цін на промислові товари);

- внутрішні позики «під контролем суспільних організацій»;

- випуск паперових грошей, не забезпечених золотом;

- розширення продажу горілки;

- збільшення вивозу за кордон нафти, лісу, хутра та хліба;

- експлуатація селянства та робітничого класу, інших верств населення, багатьох мільйонів в'язнів ГУЛАГу.

Наслідки індустріалізації були неоднозначними. З одного боку, це позитивні зрушення: перетворення СРСР на країну, яка має достатню обороноздатність та сама виробляє промислову продукцію, а не тільки купує у інших, з іншого — форсована індустріалізація стимулювала негативні тенденції: домінуюче становище важкої промисловості та мілітаризація економікиї при відставанні легкої, харчової промисловості, сільського господарства, посилення командних методів управління.

На XV з'їзді ВКП(б) в 1927 р. були прийняті рішення про здійснення поступового, добровільного процесу кооперації. Проте Сталін вирішив, що проблеми індустріалізації можна задовольнити, спираючись не на 25-30 млн індивідуальних господарств, а на 200-300 тис. колгоспів. Гасло суцільної колективізації проголосив листопадовий (1929 р:) пленум ЦК ВКП(б). Основні завдання та заходи колективізації:

- прискорення індустріалізації за рахунок села;

- забезпечення промисловості дешевою робочою силою;

- вирішення хлібної проблеми в країні;

- фактичне повне одержавлення сільського господарства.

Основними заходами колективізації стали:

- насильницьке створення колгоспів;

- «розкуркулення» (ліквідація заможного селянства);

- обмеження переселення селян до міст (паспортизація лише городян).

Отже, у сталінській моделі побудови соціалізму домінуючою ланкою була форсована індустріалізація. Роль аграрного сектора полягала в «обслуговуванні» процесу індустріалізації і в збереженні в країні стабільної ситуації з продовольством. Головним наслідком колективізації став голодомор (1932 ̶ 1933 рр.), втрата селянами відчуття хазяїна.

Сталін і його оточення будували таку політичну систему, у якій не було місця незгодним. Жертвами сталінської сваволі стали всі соціальні верстви населення. До того ж, ярлик «ворог народу» дуже часто отримували згодом і ті, хто сам нищів інших, а їх покараннями діюча влада виправдовувала репресії проти невинних. Головним наслідком репресій було фізичне винищення активної, мислячої частини народу та моральне розтління тих, кого терор не торкнувся.

4. Настрої дрібних господарів (ремісників, торгівців і т.д.) й селянства в Італії, які до того ж не довіряли владі, відбились у фашистському русі, що виник у 1919 р. Він поєднував у собі ідеї реваншизму, антикомунізму і соціальної демагогії. Проте, тоді ще фашисти не становили серйозної небезпеки. На виборах 1919 р. вони не отримали жодного мандату. Зростанню їх впливу сприяли реваншистські настрої, які охопили всі прошарки італійського суспільства. Тоді ж у робітничому русі стався розкол. 1921 р. загони фашистів під гаслами відновлення порядку і збереження "великої нації" почали погроми робітничих організацій. У листопаді 1921 р. фашисти об'єднались і утворили Національну фашистську партію, на чолі якої став Б.Муссоліні ("дуче" – вождь, який 30 жовтня 1922 р. на чолі загонів чорносорочечників вступив у Рим і очолив уряд. Так в Італії був відкритий шлях до ліквідації ліберальної демократії та встановлення фашистської диктатури. Прийшовши до влади, італійські фашисти прагнули відродити Римську імперію та почали мілітаризацію всіх сторін життя суспільства.

У Німеччині фашистський рух виник теж 1919 р., передумовами чого були реваншистські настрої після підписання принизливих умов Версальсько-го миру, соціальна незахищеність більшої частини, реакція на більшовицьку політику експорту світової революції. Проте, на відміну від Італії, Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини (НСДАП) на чолі з Адольфом Гітлером1923 р. зазнала поразки у спробі організувати заколот у Баварії.

Світова економічна криза 1929-1933 років стала і кризою Веймарської республіки. Соціальною базою фашистського руху стали націоналістично налаштовані ремісники, селяни, ветерани війни, безробітні. Підтримку нацистам надали впливові кола великого капіталу Німеччини. Запеклі суперечки й гостра боротьба між комуністами та соціал-демократами зробили неможливими єдині антифашистські дії лівих сил, як у Франції в 1934-1936 pp. Отримавши доступ до влади (Гітлер ̶ канцлер, а згодом ̶ фюрер), нацисти почали послідовну ліквідацію режиму політичної демократії Німеччини. Використавши як привід підпал рейхстагу, який самі ж і організували, вони почали відкритий террор. 1933 р. було заборонено всі політичні партії, крім НСДАП, та громадські організації, крім залежних від неї. Штурмові (СА), охоронні (СС) загони, таємна поліція (гестапо) стали частиною цього апарату насилля. У країні з'явились концентраційні табори для утримання в них неугодних режимові людей, було ліквідовано основні політичні права громадян.

Антисемітизм став офіційною політикою фашистської держави, з 1939 р. євреїв почали виселяти в спеціально відведені квартали (гетто). Їм було заборонено з'являтися в громадських місцях, займатися багатьма видами діяльності, вони були зобов'язані постійно носити на одязі нашиту жовту шестикутну зірку. Так було підготовлено ѓрунт для винищення євреїв, а в роки війни 6 млн євреїв стали жертвою расового безумства нацистів. Фашизм прагнув установити контроль і над свідомістю людей. Засоби масової інформації ̶ друк, радіо ̶ залежали від міністра пропаганди Й. Геббельса.

Восени 1929 р. в капіталістичному світі розпочалася глибока економічна криза, яка тривала майже до 1933 р. Вона була не лише циклічним повторенням попередніх економічних криз, тому доречно визначитись з її особливостями. Криза уразила фінансову, кредитну систему, сферу грошового обігу, призвела до великої інфляції, спричинила банкрутство багатьох банків, втрату заощаджень мільйонів громадян. Вплив «великої депресії» на соціально-політичні процеси в світі у 30-ті роки був різним: в окремих країнах (Німеччина, Італія, Іспанія, Угорщина, Японія) відбулась радикалізація, фашизація, мілітаризація політичних режимів, а в інших (США, Великобританія, Франція) ̶ посилення державного регулювання економіки.

Теоретичною базою реформ президента Ф. Д. Рузвельта стало вчення англійця Дж. М. Кейнса про необхідність втручання держави в економіку з метою стимулювання інвестицій та пом’як­шення криз. Першою акцією «Нового курсу» було проголошення надзвичайного стану та закриття всіх банків на «банківські канікули» до 5 березня 1933 р., коли був прийнятий Надзвичайний закон про банки, у квітні було прийнято закон про припинення вивозу за кордон золота та обов’язковий продаж його громадянами державі.

До того ж, були прийняті закони про відбудову національної промисловості (НІРА) та регулювання сільського господарства (ААА). Запроваджувались «кодекси чесної конкуренції», які передбачали обмеження тривалості робочого дня (не більше 8 годин), встановлювали мінімальний рівень заробітної плати (не менше 12 доларів на тиждень), розподіляли ринки збуту. Крім того, створювався Фонд громадських робіт (більше 3 млрд дол.), був сформований Громадянський корпус збереження ресурсів, головним завданням якого було створення таборів для молоді віком від 18 до 25 років,у яких вона працювала на очищенні лісів, меліорації, ремонті шляхів та забезпечувалась безкоштовним харчуванням, житлом, уніформою, отримуючи 1 долар на день. 1935 р. приймається Закон про соціальне страхування, за яким запроваджуються обов’язкові пенсії за віком (з 65 років) та обов’язкова допомога у зв`язку з безробітттям.

Здійснення програм економічного та соціального регулювання вимагало істотного зростання державних видатків, які поповнювалися за рахунок відчутного збільшення оподаткування великого бізнесу. Так економіка США вийшла з кризи. І хоча результати відчувалися не моментально, вони виявилися достатньо ефективними й в інших країнах, які застосували методи, близькі до заходів «Нового курсу» (в Англії, Франції та ін.).

Розуміння цілісності та неподільності світу не було притаманним для тодішньої суспільної свідомості. Такі настрої знайшли своє відображення у політиці "умиротворення", яка вела країни до пасивності та зайвої обережності. Плани нацистів про переділ світу не сприймалися серйозно. Кульмінацією такої політики став«аншлюс» Австрії та Мюнхенська угода, яку було укладено за спиною Чехословаччини главами урядівВеликобританії, Франції, Німеччини та Італії 29-30 вересня 1938 р. Її наслідком стало відторгнення від ЧСР на користь Німеччини всіх прикордонних західних районів (20 % населення і майже 50 % важкої промисловості). До того ж, 15 березня 1939 р. німецькі війська окупували Чехію і Моравію, Словаччина була проголошена незалежною, а Угорщина захопила всю Карпатську Україну. Німецькі війська вступили у Мемельську область (Клайпеда), яка належала Литві. У квітні 1939 р. Італія здійснила агресію проти Албанії та захопила її. Крах політики "умиротворення" став очевидним, хоча й Англія та Франція надали відповідні гарантії державам, які мали спільний кордон з Німеччиною.

Розглядаючи війну з Польщею як прелюдію до агресії проти Франції та Англії, Німеччина прагнула тимчасового «союзу для війни» з СРСР. Перший обережний крок до зближення зробив Сталін: 3 травня 1939 року було звільнено з посади наркома закордонних справ М. Литвинова— прибічника колективної безпеки проти Німеччини (у Берліні зустріли з радістю). 23 серпня 1939 року Німеччина та СРСР підписали Договір про ненапад (терміном на 10 років) та таємний протокол до нього, згідно з яким Естонія, Латвія, Литва, частина Польщі та румунська Бессарабія мали стати частиною Радянського Союзу. За балтійську територію радянський уряд погодився заплатити Німеччині 7,5 мільйона золотих доларів. Ще одна країна, яка згадується в таємних домовленостях, – це Фінляндія. Фіни зуміли вистояти перед радянським нападом, але втратили Карелію.







Дата добавления: 2015-09-04; просмотров: 400. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Шрифт зодчего Шрифт зодчего состоит из прописных (заглавных), строчных букв и цифр...

Картограммы и картодиаграммы Картограммы и картодиаграммы применяются для изображения географической характеристики изучаемых явлений...

Практические расчеты на срез и смятие При изучении темы обратите внимание на основные расчетные предпосылки и условности расчета...

Функция спроса населения на данный товар Функция спроса населения на данный товар: Qd=7-Р. Функция предложения: Qs= -5+2Р,где...

Патристика и схоластика как этап в средневековой философии Основной задачей теологии является толкование Священного писания, доказательство существования Бога и формулировка догматов Церкви...

Основные симптомы при заболеваниях органов кровообращения При болезнях органов кровообращения больные могут предъявлять различные жалобы: боли в области сердца и за грудиной, одышка, сердцебиение, перебои в сердце, удушье, отеки, цианоз головная боль, увеличение печени, слабость...

Вопрос 1. Коллективные средства защиты: вентиляция, освещение, защита от шума и вибрации Коллективные средства защиты: вентиляция, освещение, защита от шума и вибрации К коллективным средствам защиты относятся: вентиляция, отопление, освещение, защита от шума и вибрации...

Конституционно-правовые нормы, их особенности и виды Характеристика отрасли права немыслима без уяснения особенностей составляющих ее норм...

Толкование Конституции Российской Федерации: виды, способы, юридическое значение Толкование права – это специальный вид юридической деятельности по раскрытию смыслового содержания правовых норм, необходимый в процессе как законотворчества, так и реализации права...

Значення творчості Г.Сковороди для розвитку української культури Важливий внесок в історію всієї духовної культури українського народу та її барокової літературно-філософської традиції зробив, зокрема, Григорій Савич Сковорода (1722—1794 pp...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.009 сек.) русская версия | украинская версия