Тема 6 Суспільно-політичні трансформації в країнах Азіатсько-Тихоокеанського регіону, Латинської Америки та СРСР в 2-й пол. XX ст.

1. Передумови економічного зростання в Японії після Другої світової війни. „Японське економічне диво”.

2. «Азіатські тигри» на шляху до економічного успіху в 2-й половині ХХ - початку ХХІ століть.*

3. Розгортання в КНР будівництва «соціалізму з китайською специфікою». Політика «реформ і зовнішньої відкритості».

4. Альтернативи соціально-економічного та політичного розвитку країн Латинської Америки в 2-й половині ХХ - початку ХХІ століть.*

5. Демократизація радянського суспільства та її значення для європейських країн. Демократичні революції 1989 ̶̶ 1990 рр. у соціалістичних країнах Східної Європи і їх особливості та результати. Деформація політичної системи СРСР та політичні наслідки для України.

Додаткові питання для самостійної роботи:

1. Яку роль відіграла теза Ден Сяо Піна «кожному пахарю ̶ землю, від кожного ̶ ренту»?

2. Чому «Перебудова» в СРСР не привела до економічного процвітання?

3. Чи були шанси врятувати СРСР після ГКЧП серпня 1991 р.?

Примітка: * ̶ питання для самостійного опрацювання.

Основні тези для підготовки до шостого семінару:

Японське "економічне диво". Із середини 50-х років починається п'ятнадцятирічне феноменальне зростання японської економіки, у результаті якого змінилась сама Японія та її значення у світі. Фундаментом "економічного дива" можна вважати реформи другої половини 40-х років, які здійснювались у п'ятьох напрямах.

Перший з них - згідно з антимонопольним законодавством, розпуск дзабайцу, тобто монополістичних об'єднань, замкнених сімейних концернів (у руках тільки чотирьох найбільших з них знаходилось 40 % національного багатства). Головні компанії дзабайцу підлягали розпуску, а акції ̶ стягуванню і відкритому продажу. У результаті реформи відбувся перерозподіл капіталів, почався процес утворення сучасних фінансових груп, які вступили у суперництво одна з одною.

Друга форма реформ охоплювала сільське господарство. Завдяки законам (кінець 1946 р.) держава викупила у поміщиків землі понад встановленого розміру і продала дуже дешево селянам. Орендна плата була дуже низькою - 1­4 % від вартості врожаю (до війни - 60 %). Були введені і податкові пільги.

Третя група реформ торкалась сфери праці та соціального забезпечення. Відповідно до прийнятих у 1946-1947 рр. законів уперше був встановлений 8-годинний робочий день і 6-денна оплачувана відпустка. Наймачам передписувалося оплачувати понаднормову працю, відповідати за охорону праці та виробниче навчання. Робітники отримали права на створення профспілок, введення колективних переговорів, організацію страйків.

Четверта група реформ торкаласьсистеми освіти, рівень якої в Японії був традиційно високий. Відповідно до закону, прийнятоого 1947 р., строк обов'язкового і безкоштовного навчання збільшили з 6 до 9 років. Управління шкільним навчанням було децентралізоване, що привело до створення широкої мережі коледжів та інститутів для підготовки кадрів середньої ланки і підвищення кваліфікації робітників. У подальшому задачі освіти пристосовувались до задач соціально-економічного розвитку. Високий рівень освіченості японців відіграв істотну роль в успіхах економіки.

П'ята група реформ торкалась фінансів і грошового обігу. У 1949 ̶ 1950 рр. був здійснений комплекс заходів, відомих як програма економічної стабілізації. Конкурентоспроможні галузі японської промисловості, як-от виробництво побутової електроніки, ксерокопіювальних апаратів, офісного обладнання, автомобілів, перебували цілковито поза межами втручання уряду.

Характерною рисою реформ було проведення їх у комплексі, у всіх сферах життєдіяльності. Менталітет японців, їх вроджена працьовитість допомогли країні у виході з кризи. Японці мають високу довіру до уряду, і уряд їм віддячує (високі пенсії, соціальний захист).

Темпи зростання були найбільш високими серед країн Заходу. У 1961 ̶ 1970 pp. вони складали 11 % за рік. 1968 р. Японія посіла друге місце в Західному світі за обсягом національного валового продукту і вийшла на перше місце з виробництва сталі, кораблів, радіоприймачів, телевізорів, магнітофонів, копіювальної техніки, фотоапаратури. 1981 р. здобула перше місце з виробництва легкових автомобілів.

Такі темпи економічного зростання були досягнуті завдяки американській допомозі, аграрній реформі, яка створила значний ринок промислових товарів для фермерів і забезпечила місто дешевою робочою силою, відсутності воєнних витрат. Японія більше за інші країни інвестувала у промисловість. Частково це було пов'язано з традиційною бережливістю японців, через банки їхні заощадження перетворювались на виробничі інвестиції. Стимулом до інвестицій було майже безперервне оновлення основного капіталу. Широко використовувались технічні досягнення у виробництві товарів масового вжитку. Японська економіка орієнтувалась на експорт. Продуктивність праці та якість японських товарів визначали дешева робоча сила, висока кваліфікація і дисципліна робітників. В Японії домінувала традиційна система найму, згідно з якою робітник поступає на роботу і працює до виходу на пенсію. Заробітна плата прив'язана до стажу роботи. Заохочується лояльність своїй фірмі, яка навіть у скрутні часи не звільнить робітника. Така система найму називається патерналізмом.

Економічна криза 70-х років та її наслідки сильно вдарили по Японії. Уряд і японський бізнес приступили до реалізації програми структурної перебудови економіки. Центр ваги було вирішено перенести із енерго- і матеріалоємних галузей (чорна і кольорова металургія, суднобудування, виробництво пластмас і штучних волокон) в наукоємні галузі (електроніка, радіотехніка, виробництво засобів зв'язку, ЕОМ, роботів і т.д.), які потребують мало сировини й енергії, але передбачають необхідність кваліфікованих інженерів та робітників.

У японській економіці переважав і досі переважає приватний сектор. Навіть залізниці в Японії приватні. Подальшим важливим елементом японського рецепту швидкого розвитку була тривала проекспортна орієнтація при потужній внутрішній конкуренції поміж вітчизняними виробниками, особливо у промисловості. Після періоду бурхливих переговорів між трудящими і роботодавцями у першій половині 50-х років у Японії сформувалася система трудових відносин, сприятлива для розвитку підприємництва, а отже, інвестицій та створення робочих місць, а не легковажного проїдання прибутків. Зрештою, варто нагадати про високий рівень освіченості японців і про довголітню політичну стабільність, які уможливили здійснення економічної політики, налаштованої на тривале економічне зростання.

2. Найстарішим “азіатським тигром” є Японія, до якої приєднались на початку 60-х - 70-х роках ХХ ст. Тайвань, Південна Корея, Гонконґ та Синґапур, Таїланд, Малайзія та Індонезія. Економічне зростання у 1960 ̶ 1992 роках у групі “азіатських тигрів” було втричішвидшим, аніж у Латинській Америці та Південній Азії, навіть значно швидшим, як у розвинутих капіталістичних країнах та нафтодобувних регіонах. Швидкий економічний розвиток за умов доволі незначної нерівності призвів у середовищі “азіатських тигрів” до покращення фундаментальних соціальних показників.

Головна особливість “азіатських тигрів” полягає в тому, що їм вдалося поєднати винятково високі рівні заощаджень та інвестицій із швидким і тривалим темпом збільшення ефективності продуктивних сил. Одним із таких чинників успіху була незрівнянно вища, аніж у більшості країн Третього Світу, стабільність грошової одиниці, яку та завдячує твердій фінансовій та бюджетній політиці. Це сприяло заощадженням та інвестуванню.