Розпад СРСР зумовив масштабні історичні наслідки.

По-перше,було одержане реальне підтвердження міфічності, нездійсненності марксистсько-ленінської концепції побудови "соціалізму", зокрема за сталінсько-брежнєвською моделлю. Не менш міфіч­ною виявилася марксистсько-ленінська концепція комуністичного "оновлення світу", забезпечення "всезагальної рівності, добра і багатства" на сталінських засадах. Втративши свого лідера ̶ КПРС, по суті, перестав існувати єдиний міжнародний комуністичний рух. Багато компартій, зокрема з європейських країн, що змогли вийти з шокового стану після розпаду СРСР, переорієнтувалися на ідейні засади світового соціал-демократизму.

По-друге, практично припинилася, хоч певною мірою формально, "холодна війна", оскільки один з її ініціаторів ̶Радянський Союз ̶перестав існувати, а основний спадкоємець СРСР - Росія ̶об'єктивно не була зацікавлена у продовженні "холодної війни". Протиборство полярних політичних сил продовжи­лося, хоч у менш драматичних і небезпечних формах.

По-третє, остаточно розвіялися сумніви щодо подальшого існування "соціалістичного" табору, що утворювали країни Східної та Центральної Європи. Обмеження демократії, грубе порушення прав і свобод громадян, зростаючі злидні населення, поєднані із репресивними діями, зловживанням владою з боку компартійних керівників зіткнулися зі зростаючою протидією народних мас. Компартії повсюдно були рішуче відсторонені від влади. До керівництва державами прийшли демократичні сили, здебільшого орієнтовані на співробітництво із країнами Заходу.

По-четверте, припинила діяти Організація Варшавського договору, яка в минулому без санкції керівництва СРСР ніколи жодної самостійної ролі не відігравала. Отже, з розпадом СРСР значно зменшилася небезпека нової світової війни, пору­шення територіальної цілісності держав, збройної агресії, найменше на європейському континенті.

По-п'яте, розпад СРСР став серйозною пересторо­гою багатонаціональним державним утворенням. Ставка на насильницьку асиміляцію національних меншин, обмеження чи репресивне переслідування вияву національної самосвідомості чи прагнення до національної самостійності, як свідчить досвід СРСР, може викликати серйозний збройний конфлікт, численні людські жертви.

Найголовніший наслідок розпаду СРСР полягає у докорінній зміні геополітичної ситуації на європейській і світовій аренах, у новій розстановці політичних і військових сил, які домінуватимуть у ХХІ столітті. США, НАТО, як виявилося, не здійснюючи безпосереднього силового тиску, не провокуючи, точніше, уникаючи збройного зіткнення з СРСР, військовими формуваннями Організації Варшав­ського Договору, опинилися в ролі переможця у "холодній війні". Західні країни, НАТО, продемонстру­вали, що відстоювання ідеалів демократії, гро­мадських прав і свобод, послідовна боротьба проти тиранії, тоталітарних репресивних режимів, справжня - не уявна - боротьба за мир, міжнародну безпеку здатні забезпечити підтримку, довіру світової спільноти.

Може виникнути питання: чи правомірно пов'язувати розпад СРСР із впливом "холодної війни"? Підстави для такого твердження, безумовно, є. "Холодна війна", одним з ініціаторів якої був СРСР, зумовила безкомпромісну боротьбу між США і СРСР за світове лідерство. Така боротьба вимагала велетен­ських коштів, насамперед на розбудову ракетно-термоядерного потенціалу. "Оборонні" потреби СРСР виснажували фінансові та матеріальні ресурси СРСР, і це в остаточному підсумку не могло не позначитися на життєвому рівні населення. Крім того, СРСР щедро заохочував до антиімперіалістичної боротьби міжна­родний комуністичний та національно-визвольний рухи. Багатомільярдні витрати спрямовувалися на підтримку авантюрної революційної боротьби в Анголі, Алжирі, Малі, Бірмі, Єгипті, Індонезії, Ефіопії, Нікарагуа, Індонезії та у багатьох інших країнах Азії, Африки, Латинської Америки. У свою чергу, США, країни НАТО посилювали боротьбу проти СРСР як підпалювача міжнародного тероризму. США, західні країни розгорнули проти СРСР гігантську "психоло­гічну війну".

Вагомі політичні зміни, зумовлені закінченням "холодної війни", відбулись у країнах Центральної та Східної Європи. Відсторонення від влади компартій, ліквідація тоталітарних режимів сприяли відновленню демократії, прав і свобод громадян. Докорінна переорієнтація зовнішньополітичних век­торів урядів цих країн прискорила набуття ними загальноєвропейського статусу, а згодом і членства у Північноатлантичному альянсі. Країни цього регіону стали вагомим чинником зміцнення загальноєвро­пейської системи безпеки, подолання регіональних конфліктів.