Колективізація
Радянське керівництво, взявши курс на модернізацію промислового потенціалу країни, одразу зіткнулося з трьома проблемами: коштів, сировини і робочих рук для розвитку індустрії. Для вирішення цих проблем політбюро ЦК ВКП(б) у січні 1928 р. прийняло рішення про примусове вилучення у селянства зернових надлишків та необхідність форсованої колективізації сільського господарства. Проведення колективізації визначалося директивним планом, за яким зернові райони за строками завершення колективізації було поділено на три категорії: — до першої категорії віднесено зернові райони Північного Кавказу та Поволжя (тут колективізація мала завершитись весною 1932 р.); — до другої категорії — Україну та Білорусь (весна 1933 р.); — до третьої — всі інші та незернові райони (весна 1935 р.). Головним методом проведення колективізації (колгоспного будівництва на селі) став терор проти селянства. Починаючи з червня 1929 р. запроваджувалися: — обов'язкові планові завдання хлібоздачі; — натуральна оплата за послуги машинно-тракторних станцій (МТС), що обслуговували технікою селянські та колгоспні господарства; — паспортна система, за якою заборонялася видача паспортів на селі. Передбачалося перетворити всю робочу силу села на державних робітників, а земельну власність на державну. Проведення колективізації забезпечило радянському керівництву, яке очолював Сталін, об'єднання у колгоспи на 1940 р. 97% оелянських індивідуальних господарств.
|
