Пакт про ненапад між СРСР та Німеччиною 1939р., таємний протокол до нього, їх вплив на подальший розвиток подій.

Після тимчасового похолодання радянсько-ні­мецьких відносин, пов'язаного з приходом до влади Гітлера, співробітництво між двома країнами про­довжувало розвиватися. Своєрідним детонатором зближення між комуністичним та націонал-соціалістичним режимами стала зустріч наркома закор­донних справ СРСР В.Молотова з німецьким послом у Москві Ф.Шуленбургом 20 травня 1939 р., під час якої Молотов неодноразово порушував питання про підведення "політичної бази" під двосторонні відно­сини. Наступним кроком до пакту стало відновлен­ня в Берліні економічних переговорів, якими з радянської сторони опікувалися другорядні дипло­мати Є.Бабарін та Г.Астахов, а з німецької — К.Шнурре, Як тільки Берлін виказав готовність врегулювати будь-які проблеми двосторонніх відно­син на просторі від Балтійського до Чорного морів, 15 серпня В.Молотов запропонував Ф.Шуленбургу укласти пакт про ненапад між двома країнами. Від Лондона і Парижа ці контакти було приховано. Після того як Гітлер погодився з радянськими пропозиціями щодо укладення не лише пакту, а й спеціального таємного протоколу яро розмежування сфер впливу в Європі, "політичну базу" було підведено, що й засвідчила торговельна угода між СРСР та Німеччиною від 20 серпня. Після обміну телеграмами між Гітлером і Сталіним 23 серпня до Москви прибула німецька делегація на чолі з міністром закордонних справ Й.Ріббентропом. Гітлер поспішав, адже о 4.80 26 серпня мав вступити до дії план "Вайс" — атака на Польщу. Близько 2-ї години 24 серпня В.Молотов і Й,Ріббентроп поставили підписи під пактом та таємним протоко­лом до нього. Єдиною проблемою, що виникла у ході переговорів, була вимога Сталіна визнати за ним право на балтійські порти Лібава (Лієпая) та Віндава (Вентспілс), про які на попередньому етапі переговорів мова не заходила. Гітлер без вагань погодився і на це. Пакт укладався на 10 років і містив 7 статей. Вже сам собою він унеможливлював продовження англо-франко-радянських переговорів і участі СРСР у боротьбі проти нацистської агресії (ст. ІІ-ПІ). Таємний же протокол до нього віддавав Фінляндію, Естонію, Латвію та Литву на поталу Сталіну. Кордоном розмежування "життєвих інтересів" Рей­ху та СРСР визнавався північний кордон Литви. Польща практично прирікалася на загибель — вона мала бути розділена між Москвою і Берліном по лінії рік Нарев—Вісла—Сан (згодом у "пожежному" порядку Сталін виторгує для себе ще й р. Тиса). Гітлер також погодився не протидіяти Сталіну у питанні про відторгнення від Румунії Бессарабії. Гітлер кидав до ніг новоспеченого соратника майже усі українські землі, за винятком Холмщини.

Своєю згодою на пакт, на думку більшості дослідників, Сталін запалив зелене світло Другій світовій війні, оскільки, як неспростовно свідчать численні документи, без нього Гітлер навряд чи

наважився б атакувати Польщу. Він у ніч з 23 на 24 серпня не зімкнув очей, чекаючи звістки від Й. Ріббентропа, а по приїзді останнього впав у маніакальне збудження й кричав: "Тепер весь світ у мене в кишені!" Після того як СРСР і Німеччина спільними зусиллями розгромили Польщу, 28 вересня 1939 р. вони оформили "дружбу, скріплену кров'ю" ще одним ганебним документом — "Договором про дружбу та кордони". Комуністично-націонал-соціалістичний агресивний альянс став фактом.

Договір зустрів нерозуміння переважної частини громадської думки західних країн, що відбилося на їхньому ставленні до СРСР. Радянському Союзу договір надав "передишку", однак породив у радян­ського керівництва помилкові надії на її тривалість. За торговельно-кредитною угодою СРСР був зобо­в'язаний поставити до Німеччини сировини, в тому числі стратегічної, і продовольства на 200 млн. марок,

Договір і Протокол свідчать: радянське керівниц­тво, посвячене в плани нацистської держави на найближчі місяці, стало фактично на шлях заохо­чення агресора, котрий через 7 днів розв'язав Другу світову війну. Радянська преса вихваляла успіхи вермахту в Польщі, водночас засуджуючи Велику Британію, що розпочала війну проти Німеччини, На черзі були дії Червоної Армії в Польщі, Прибалтиці, Бессарабії.

Відповідальність за розв'язання Другої світової війни разом з іншими країнами, без сумніву, несе і сталінське керівництво СРСР