Велика Вітчизняна війна: її характер і цілі.

План "Барбаросса»

Увечері 18 грудня 1940 р. Гітлер підписав директиву про воєнні дії проти СРСР, що дістала порядковий номер 21 і умовне найменування "Барбаросса". її було виготовлено лише у дев'яти примірниках, з яких три вручили головнокомандувачам сухопутних військ, ВПС і ВМФ, а шість сховано у сейфах командування вермахту. Директива 21 містила лише загальний задум і висхідні вказівки про ведення війни проти СРСР.

Планом "Барбаросса" передбачався розгром Радянського Союзу протягом однієї короткочасної) кампанії (7-8 тижнів) ще до того як буде закінчена

війну проти Великої Британії. Головними стратегічними об'єктами були визнані Ленінград, Москва, Центральний промисловий район і Донецький басейн. За планом "Барбаросса" для нападу на СРСР виділялося 152 дивізії (в тому числі 19 танкових і 14 моторизованих), 2 бригади. Сателіти Німеччини виставляли 29 піхотних дивізій і 16 бригад. Таким чином, якщо рахувати дві бригади за одну дивізію, всього виділялося 190 дивізій. Крім того, до війни проти СРСР залучалося дві третини усіх німецьких сил ВПС і значні сили флоту.

Згідно з планом "Барбаросса" німецько-фашистські війська, що готувалися до наступу, становили групи армій "Північ", "Центр" і "Південь", перед кожною з яких стояли особливі завдання. Група армій "Північ" (командувач генерал-фельдмаршал В. Леєб) наступала зі Східної Пруссії в напрямку на Даугавпілс, Псков, Ленінград з метою знищити радянські війська у Прибалтиці, захопити порти на Балтійському морі. Група армій "Центр" (командувач генерал-фельдмаршал Ф. Бок) повинна була завдати удару по флангах радянських військ у районі Білостока, з'єднатися в районі Мінська і продовжити наступ на Москву. Група армій "Південь" (командувач генерал-фельдмаршал Г. Рундш-тедт) мала знищити сили Червоної Армії в Західній Україні та на захід від Дніпра й продовжити наступ на Харків, Донбас і Крим.

Напад Німеччини на СРСР

22 червня 1941 р. гітлерівська Німеччина напала на Радянський Союз. її війська перейшли державний кордон від Льодовитого океану до Чорного моря й розпочали наступ углиб території СРСР. Союзниками Німеччини виступили Фінляндія, Угорщина, Румунія та Італія.

Гітлерівське командування дістало можливість зосередити проти СРСР більшу частину своїх сил, озброєння, військової техніки (до 5,5 млн солдатів й офіцерів Німеччини, країн-сателітів). 190 дивізій розгорнулися на всій довжині фронту. їх повинні були підтримувати чотири з п'яти німецьких повітряних флотів.

Радянські війська, зосереджені в західних прикордонних округах, складалися з 170 дивізій і налічували близько 2,7 млн бійців, 375 тис, гармат і мінометів, 1475 нових танків (КВ, Т-34), 7540 бойових літаків нових типів, а також значну кількість легких танків й літаків застарілих конструкцій» Радянські дивізії не були повністю укомплектовані. Тому на основних напрямках ворогові вдалося забезпечити перевагу в 3-4 рази, а в напрямку головного удару — і в більше разів.

Вранці 22 червня 1941 р. гітлерівська авіація розпочала бомбардування радянських військових аеродромів і важливих стратегічних міст. Раптовість нападу дозволила ворогові у перший день війни знищити 66 радянських аеродромів і 1201 літак.

Перші удари нацистів взяли на себе радянські прикордонники. Незважаючи на чисельну перевагу ворожих сил, вони показували приклади героїзму та мужності. Навіки в історію війни увійшли подвиги прикордонників застави лейтенанта Лопатіна, бійців 90-го Володимиро-Волинського загону прикордонників, воїнів фортеці м. Бреста. На деяких напрямках радянським військам вдалося перехопити стратегічну ініціативу й перейти у наступ. Так, радянським військам вдалося вибити ворога з Перемишля й утримувати місто протягом 5 днів. Але незважаючи на героїчний опір Червоної Армії, тільки протягом першого дня ворогові вдалося просунутись на 30-50 км углиб радянської території.