Тегеранська конференція глав урядів трьох великих держав. Проблема відкриття другого фронту в роки Другої світової війни.

Вирішальні події, що визначали результат війни, безумовно відбувалися на фронтах, але для подальшої долі світу і людської цивілізації велике значення мали події в дипломатичній сфері. У міру того, як все чіткіше вимальовувалися перспективи завершення війни, перед лідерами антигітлерівської коаліції все гостріше поставали питання післявоєнного врегулювання. Консультації з цього приводу почались з початку 1943 р. Перше серйозне обговорення відбулося на Московській конференції міністрів закордонних справ СРСР, США, Англії, що проходила з 19 по ЗО жовтня 1943 р. Головним завданням конференції було підготувати зустріч глав держав і урядів СРСР, США та Англії — «Великої трійки». У центрі уваги міністрів було декілька питань. Так, було досягнуто попередньої угоди про відкриття Другого фронту у Франції навесні 1944 р. Було прийнято рішення про заснування Європейської консультативної комісії для «вивчення європейських проблем, пов'язаних із закінченням війни». Важливим було схвалення "Декларації про загальну безпеку", в якій говорилося про необхідність заснування після війни загальної міжнародної організації для підтримання миру і безпеки, яка була б заснована на принципах суверенітету і рівності всіх миролюбивих держав. Крім цього, Московська конференція 1943 р. міністрів закордонних справ СРСР, США і Великобританії прийняла "Декларацію про Австрію", в якій зазначалося, що союзні держави не визнають завоювання Австрії і бажають бачити її відновленою, вільною і незалежною. У "Декларації про Італію" йшлося про те, що "фашизм і весь його негативний вплив повинен бути знищений, а італійському народові потрібно надати можливість створювати урядові та інші установи, засновані на принципах демократії". Також була опублікована декларація про відповідальність гітлерівців за їх злочини. Головних злочинців передбачалось покарати відповідно до спільних рішень урядів країн. В той же час, конференція виявила і основні питання, що викликали розбіжності між союзниками антигітлерівської коаліції: питання кордонів і політичних режимів у визволених країнах.

Велика робота, проведена дипломатами, дала змогу провести зустріч на вищому рівні між Й.Сталіним, Ф.Рузвельтом, У.Черчіллем, яка увійшла в історію під назвою Тегеранська конференція (28 листопада - 1 грудня 1943 р.), бо відбувалась в столиці Ірану Тегерані. Під час зустрічі обговорювались питання подальшого ведення війни і повоєнного устрою світу. За результатами обговорень, не дивлячись на протиріччя, які виникли між керівниками союзних держав (Черчілль пропонував відкриття Другого фронту на Балканах, Сталін — в Північній Франції, звідки відкривався найкоротший шлях до кордонів Німеччини), СРСР домігся необхідних для нього рішень ключових питань:

—було прийнято остаточне рішення про висадку у Франції в травні 1944 р. союзних військ;

—перенесення кордонів Польщі на захід до Одеру і визнання май бутнього східного кордону по «лінії Керзона»;

—визнання радянських претензій на Кенігсберг;

—визнання анексії прибалтійських держав Радянським Союзом.

Сталін дав згоду на участь СРСР у війні з Японією після розгрому нацистської Німеччини. При обговоренні проблеми післявоєнного устрою світу згоди не було досягнуто і обговорення було відкладено. Направляючись на цю конференцію і після неї, Рузвельт і Черчілль провели переговори з Чан Кайші, в результаті яких було вирішено вигнати Японію силою із захоплених нею територій, позбавити її островів Тихого океану, повернути Китаю захоплені території, надати Кореї незалежність.

Тегеранська конференція сприяла зміцненню антигітлерівської коаліції, виробленню єдиної стратегії І наблизила час остаточного розгрому блоку агресивних держав.

Сталін вимагав якомога швидше розпочати бойові дії проти гітлерівських військ на заході Європи. Об’єднане ж союзне командування виходило з необхідності ретельної підготовки до відкриття Другого фронту.

Першу спробу вивчити можли­вості висадки союзних військ у Європі, своєрідну "розвідку боєм" було здійснено англійським коман­дуванням обмеженими силами ан­глійських, американських, канадсь­ких і французьких солдатів 19 серп­ня 1942 р. в районі невеликого пор­тового містечка Дьєпп. Десант було скинуто в море.

Невдача показала, що висадка на півночі Франції потребує підго­товки, однак вона набрала затяж­ного характеру. Після Квебекської конференції у квітні 1943 р. Об'єднана рада на­чальників штабів Англії й США утворила штаб верховного команду­вання союзними силами в Британії на чолі з англійським генералом Ф. Морганом. Розроблений ним план дій у Північно-Західній Франції було відхилено. Англо-американсь-ка конференція в Каїрі 5 грудня 1943 р. розглянула нову доповідь Об'єднаної ради і визначила, що найважливішими операціями 1944 р. мають бути вторгнення на півночі ("Оверлорд") і на півдні ("Енвіл") Франції. Верховний штаб союзних експедиційних сил очолив Ейзен-хауер, і розробка операції вступила в завершальну фазу. За новим пла­ном, розробленим командуючим сухопутними військами союзників у Європі Монтгомері та схваленим Ейзенхауером, п'ять союзних диві­зій мали захопити плацдарми біля півострова Котантен з метою по­дальшого просування в район портів Шербур і Гавр.

Головних напрямків було два: на схід в район Рура і на південь з метою об'єднати зусилля з війська­ми, що мали висадитися на Серед­земноморському узбережжі Франції. Намірам союзників протистояв план німецького командування, ще передбачав захист "Атлантичного валу" — оборонних споруд вздовж-морського узбережжя Франції Підходи до його здійснення були різними. Командуючий усіма війсь­ками на заході Рундштедт виходив з того, що союзники висадяться) найвужчому місці Ла-Маншу — між Кале й Дьєппом, тому треба нада­ти їм можливість здійснити висад­ку, а потім розгромити їх і скинути рештки військ у море. На противагу йому Ромель вва­жав, що висадка відбудеться у Нор­мандії, і потрібно не дозволити со­юзникам висадитись. Німецька си­стема оборони "Атлантичний вал» простягалася від Антверпена де Біскайської затоки й далі на усе Середземноморське узбережжя Франції (понад 2 тис. км). Проти неї союзники зосередили могутні сили вторгнення — 45 дивізій (1 млн чол.), які підтримували М тис. літаків і 1 тис. кораблів. Ні­мецьке угруповання в районі ви­садки нараховувало 526 тис. солд. 2 тис. танків, 6,7 тис. гармат і міно­метів, 160 літаків.