Загострення міжнародних відносин у 30-ті рр. Політика Західних країн „умиротворення" агресора.

Вплив світової еконо­мічної кризи на міжнародні відносини

Світова економічна криза заго­стрила міжнародні відносини і при­звела до появи вогнищ нової війни. На відміну від передодня першої світової війни, у 30-ті роки лише незначна кількість ^держав прагну­ла до війни. Таке становище роби­ло реальною можливість усунути загрозу війни за умов спільних дій усього співтовариства. Звичайно, розвиток міжнародних відносин 30-х років не слід розглядати як єдину тенденцію, направлену на підготовку нової війни, проте за­гальна тенденція розвитку Версальсько-Вашингтонської системи міжнародних відносин була саме такою. По мірі посилення і поглиб­лення конфліктів, які щоразу спа­лахували у 30-ті роки, зростало прагнення учасників вирішувати їх не шляхом компромісів, а нав'язу­ванням силою своєї волі.

Безсумнівно, що на початку 30-х років, незважаючи на всю гостро­ту кризи, навряд чи хто з тогочас­них політиків наважився б ствер­джувати, що до кінця десятиліття може спалахнути нова, ще більш масштабна світова війна. На той час політиків непокоїли питання, якими зовнішньополітичним кро­ками можливо хоча б пом'якшити наслідки кризи.

Першим спільним випробуван­ням здатності світового співтова­риства діяти спільно стала еконо­мічна криза. Вона була світовою і поставила перед всіма країнами завдання скоординувати свої зу­силля для її подолання.

Реальними кроками на цьому шляху тогочасні провідні політики вбачали зменшення воєнних витрат (це передбачалося шляхом скорочен­ня озброєнь і армій або створення такої системи міжнародної безпеки, яка б зробила непотрібними значні воєнні витрати) і полегшення фінан­сового тягаря репарацій і боргів.

У січні 1930 р. у Лондоні відкри­лась Міжнародна конференція з обмеження морських озброєнь. На ній була здійснена спроба пошири­ти умови «Договору пчяти» на інші класи бойових кораблів: крейсера, есмінці, підводні човни. У повному обсязі це питання розв'язати не вдалося: Франція та Італія відмови­лися підписати угоду. США, Анг­лія, Японія — договорилися щодо крейсерів та есмінців дотримувати­ся співвідношення 5:5:3. Щодо підводних човнів, то запроваджувався принцип рівності флотів.

У лютому 1932 р. після тривалої підготовчої роботи у Женеві нарешті відкрилась конференція по роззброє­нню. З самого початку з'ясувалося, що між ведучими державами існу­вали серйозні розбіжності у підхо­дах до цієї проблеми. Так, Франція вважала, що вирішенню питання про роззброєння повинно передувати створення міжнародної армії під зверхністю Ліги Націй. її основний опонент Німеччина вимагала ліквідації всіх обмежень Версальського договору. Англію, насамперед, цікавили проблеми ліквідації підвод­них човнів і хімічної зброї. США виступали за скорочення сухопутних сил. СРСР вимагав поставити на по­рядок денний конференції питання про загальне роззброєння або про­порційне поступове. Італія пропону­вала для початку на рік ввести мо­раторій на нарощування озброєння. Японія, як попередньою умовою, ви­магала визнання її особливої ролі на Далекому Сході і в басейні Тихо­го океану. Таким чином, кожна з ве­ликих держав думала не стільки про вирішення завдань конференції, а, насамперед, як отримати односторон­ні вигоди. Це зумовило результат конференції: вона закінчилась нічим. Здійснювалися і спроби впоряд­кувати справи у сфері міжнарод­них фінансів.

США у 1931 р. запропонували оголосити мораторій на один рік по виплаті боргів і репарацій. Ця пропозиція була прийнята. У 1932 р. було прийнято рішення взагалі ліквідувати репараційні

зобов'язання Німеччини. Країни-боржники, з свого боку, просто перестали сплачувати борги США. Здавалося, що був створений прецедент колективних дій перед лицем спільної загрози.

Але майже одночасно США вве­ли високі митні податки, а Вели­кобританія відмовилася від «золо­того стандарту», вільного обміну фунтів стерлінгів на золото за фіксованим курсом і спробувала встановити такий обмінний курс фунта, який би сприяв експорту англійських товарів. Такими діями США і Великобританія спровоку­вали митні і валютні «війни», що дезорганізувало світову торгівлю і ще більше поглибило кризу.

У 1933 р. в Лондоні була скли­кана світова економічна конферен­ція. На ній обговорювались про­блеми стабілізації валют і розроб­лення шляхів пожвавлення світо­вої торгівлі. Вона закінчилась без­результатно. Перемогло прагнення вирішувати економічні проблеми не спільно, а поодинці, коли кожна краї­на намагалася перекласти тягар кри­зи на сусіда. В результаті зросло економічне суперництво і зменши­лась можливість чинити спільний опір перед загрозою війни.

Тим часом, як йшли жваві дис­кусії на різноманітних міжнародних форумах, з'явилися держави, які були готові йти на злам існуючої системи міжнародних відносин і
становлення своєї гегемонії у світі.

Причини виникнення політики «умиротворення»

В тих умовах мир означав збе­реження Версальсько-Вашингтонської системи, яка, незважаю­чи на її недоліки, забезпечувала відносну стабільність і визнавала силу права. Ця система містила принцип запобігання міжнародним кризам. Він передбачав колективні дії проти агресора через Лігу Націй. Колективної відсічі не вийшло, ме­ханізм не спрацював. Чому?

Насамперед тому, що здатність країн Заходу до колективних дій проти агресора знизилась через за­гострення взаємного суперництва у пошуках шляхів подолання еконо­мічної кризи. До того ж, скрутне економічне становище відволікало увагу суспільства і політиків на внутрішні проблеми. Вирішення їх було пріоритетним.

Колективний опір агресорам по­требував застосування різноманіт­них, в тому числі й силових методів. Захист миру в тих умовах вимагав мужності, волі та готовності до пев­них втрат. Однак, сама думка про це для людей, які щойно пережили війну, здавалася зловісною. Гро­мадськість в Англії і Франції була налаштована категорично проти ви­користання сили. Китай, Ефіопія здавались занадто далекими, щоб вбачати у них загрозу європейській безпеці. Розуміння цілісності та не­подільності світу не було притаман­ним для тодішньої суспільної сві­домості. Такі настрої знайшли своє відображення у політиці «умиро­творення», яка вела країни до па­сивності і зайвої обережності.