Студопедия — Мертві душі» і крах Гоголя
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Мертві душі» і крах Гоголя






Перший том «Мертвих душ» вийшов у обкладинці, ескіз якої малював сам Гоголь. Малюнок цей відтворений у сотнях ілюстрацій, і читач не затримується на ньому поглядом, зазначаючи про себе, можливо, його старомодність. А між тим старомодним і дивацьким він був уже за життя Гоголя, бо на обкладинці тоді використовувалися тільки різні друкарські елементи. Дослідники уважно вивчали малюнок Гоголя, роздивлялися «птицю-тройку» нагорі, різні пляшечки з чарочками, тарелі з рибкою, чоботи і постоли, черепи, скелет — всілякі реалістичні дрібниці. Гоголь вплів у картуші і завиточки щось своє, щось, що мало характеризувати головний тон його твору.

 

Нещодавно дослідниця творчості Гоголя Є. О. Смирнова показала, що сукупність символів обкладинки зашифровує дві барочні емблеми: «vanitas» і «memento mori», що виражають ідеї суєтності життя й близькості смерті. Гоголівський малюнок — це форта, титульний аркуш того типу, яким у барочну старовину оформлялись староукраїнські книги Печерської лаври та Почаївського монастиря. Саме так, наприклад, була оформлена книга проповідей Лазаря Барановича, що її Гоголь просив надіслати йому в Італію, та інші «пастирські» книги київських авторів, відгомони яких чуються в «Мертвих душах». Українська барочна форта відтворювала образність церковної споруди і нагадувала іконостас. /359/

 

Близький до церковно-книжної стилістики, гоголівський малюнок нагадує водночас комічну серйозність «страшносудних» картин. Страшносудний живопис був поширений в ті часи, особливо в рідних місцях Гоголя. Згадаємо коваля Вакулу з «Ночі перед Різдвом», який малює в церкві огидного чорта.

 

З боку глибоко релігійного Гоголя таке вільне обходження з іконостасом та церковною фортою було б блюзнірством, якби ми не зважили, що страшносудна образність теж була церковною, тільки позначала «нижній світ», місце якого було зразу ж у притворі, на західній стіні храму.

 

Свій твір Гоголь з незрозумілих причин назвав «поемою». Зрештою, таємниця одразу ж була розгадана — вже сучасники Гоголя побачили аналогії між «Мертвими душами» і великою поемою Данте «Божественна комедія».

 

«У ворота гостиниці губернського міста NN в’їхала досить гарна ресорна невелика бричка, якою їздять холостяки: відставні підполковники, штабс-капітани, поміщики, що мають близько сотні селянських душ, словом, усі ті, кого звуть панами середньої руки». Скільки поколінь читачів відкривали для себе світ гоголівської глибинної губернії цими рядками, в’їжджаючи в місто NN разом з Чічіковим, чи разом з автором, — теж, між іншим, холостяком, поміщиком і «паном середньої руки»! Ще нічого не сказано про місто, а читач відчув його дух, і йому вже смішно, його вже торкнулася безпросвітна нудьга. Увага, з якою автор описав дрібниці одягу молодого перехожого, споріднена з увагою мужиків до колеса, що викликала їх глибокодумну розмову на тему, чи доїде це колесо до Москви, чи не доїде.

 

Чимось цей опис нагадує безглузді лубочні картини з повісті «Портрет». Лубочна безглуздість випливає і з характеристики міста NN. коли його пішов оглядати Чічіков: «Місто ніяк не поступалось іншим губернським містам: дуже била у вічі жовта фарба на кам’яних будинках і скромно темніла сіра на дерев’яних... Траплялись майже позмивані дощем вивіски з кренделями і чобітьми, де-не-де з намальованими синіми штанами і підписом якогось Аршавського кравця; де магазин з картузами, кашкетами і надписом: чужоземець Василій Федоров; де намальований був більярд з двома гравцями у фраках, в які вдягаються у нас по театрах гості, що входять в останньому акті на сцену. Гравці були зображені з націленими киями, трохи вивернутими назад руками й косими ногами, які щойно зробили в повітрі антраша. Над усім цим було написано: «І ось заклад». /360/

 

Відчуття безглуздості й хаосу ще сильніше проступає, коли Чічіков виїжджає за місто. «Та тільки відійшло назад місто, як почалася, нашим звичаєм, всяка всячина по обидва боки дороги: купинки, ялинник, низенькі миршаві кущі молодих сосен, обгорілі стовбури старих, дикий верес і тому подібний непотріб».

 

Сонцем, яскравою кольоровою символікою сповнені ранні повісті Гоголя. У повістях петербурзького циклу переважає чаклунське світло Місяця. В першому томі «Мертвих душ» світла взагалі немає. Колір є — його мають фрак, панталони, будинки; підпорки дерев у міському парку пофарбовані зеленою фарбою, а от самі «тоненькі дерева, що погано прийнялись», неначе не мають кольору. В літературі, присвяченій «Мертвим душам», показано зв’язок світлової символіки гоголівської «поеми» з символікою «Божественної комедії» Данте. Численні аналогії з описом Дантового пекла в «Мертвих душах» доводять, що задум подорожі Чічікова повторює ідею Данте — оцінку людських пороків розміщенням їх носіїв у колах пекла.

 

Архітектоніка Дантового пекла продумано точна, а в гоголівському краї мертвих душ панує хаос — «дороги розповзались в усі боки, як спіймані раки, коли їх висиплють із мішка». Чічіков блукає російським бездоріжжям, вкінець заплутаний вказівками мешканців, які не знають, де правий бік, а де — лівий. Відчуття безглуздості поступово посилюється мірою того, як мандри Чічікова обростають неймовірними здогадами: чи він Наполеон, чи капітан Копєйкін, чи збирається викрасти губернаторську дочку.

 

Ю. В. Манн звернув увагу, що Манілов відкриває галерею образів поміщиків відповідно до принципу Данте: вхід до пекла населяють ті, хто не вчинив ні добра, ні зла. Іншу ідею розвинув Д.С. Лихачов. Згідно з тогочасними нормами, приїжджий після обов’язкових візитів урядовим особам повинен був провідати поміщика, найближчого до кола поважних чиновників міста. Манілов за багатьма ознаками має найбільший стосунок до чиновного дворянства. Його подібність до вищих кіл стає ризиковано близькою, якщо брати до уваги сентиментальні манери кола Бенкендорфа, Дубельта, та й самого царя... Це стає не таким вже й неймовірним, якщо згадаємо, що образи «Мертвих душ», як і взагалі образи Гоголя, — не сатиричні карикатури на певних людей чи навіть на певні типи, а їхні антиподи, двійники в «нижньому світі».

 

Образ Собакевича, що став символом хамства, грубощів, недоброзичливості, тонкими алюзіями пов’язаний з патріотичною ідеєю, молодецтвом, «російським началом»: обличчя Собакевича кругле, «як молдавські тикви, звані горлянками, з яких роблять на Русі балалайки, двострунні, легкі балалайки, красу і потіху молодцюватого двадцятилітнього хлопця, моргуна й чепуруна, що й підморгує, і посвистує на білогрудих і білошиїх дівчат, які зібралися послухати його тихострунного тринькання». Але це і не ганьбить російський патріотизм, і не виправдовує собакевичівське хамство: в «нижньому» варіанті богатирство стає потворністю, патріотизм — озлоблено-недоброзичливим ставленням до всього і всіх, крім себе і «своїх». Чи не ведмежа вайлуватість друга Гоголя Михайла Погодіна вгадується в рисах Михайла Собакевича? Слова Гоголя про те, що щирий патріотизм Погодіна /361/ непомітно перетворюється на донос, підтверджують можливість таких аналогій.

 

Зажерливість перетворює суспільне речове багатство на той хаос, який панує в домі Плюшкіна. Типово російськи-імперське явище — ноздрьовський героїзм, який поряд з безглуздою відчайдушністю командирів включає зневагу до солдатських життів. Найбільше асоціацій з переходом із Дантового лімба в нижні кола пекла викликає в’їзд Чічікова у володіння Коробочки: суцільна темрява, грозовий дощ, гавкіт собак, болото, в якому він вивалявся. У примітивному світі Коробочки потужні життєві сили зливаються з силами смерті, немає добра і зла — все хрусне в зубах, щоб дати приплід, і хазяйці все одно, що продати, мертвих, борошно чи скотину, тільки незвичність «негоції» лякає її убогий розум, та й то лише страхом продешевити. Світ Коробочки — «нижній», сміховий і страшний вияв сил фертильності, плодючості, материнства. Це — не висміювання матері, а негатив, дублікат материнської сили в «нижньому світі».

 

Головним колесом у механізмі драматичної дії «Мертвих душ» є Павло Іванович Чічіков. Його роль подібна до ролі Хлєстакова в «Ревізорі», тільки дещо поглиблена: Гоголь поступово виводить Чічікова на передній план.

 

Чічіков належить до того «середнього класу» дореформенної Росії, який становили нижчі чиновники, колишні семінаристи, відставні офіцери, вихідці з небагатих купецьких та міщанських родин тощо і яких називали різночинцями. Як і Хлєстаков, Чічіков авантюрист, його теж викривають, але не повністю, бо він слизький і верткий, з сильним характером і винахідливим розумом. Натяки на Наполеона, паралель зі «шляхетним розбійником» капітаном Копєйкіним невизначено поширює характеристику Чічікова на сферу політичного бунтарства. Тема маленької людини набуває тут нового звучання: Чічіков надзвичайно небезпечний, хоча він шахрай і авантюрист не від якоїсь плюшкінської жадібності, він просто прагне добробуту і «бере, як усі», але приниженість «маленької людини» робить його прагнення вибитись «нагору» потворно сильним. Торгуючи небіжчиками, Чічіков набуває зловісних рис антихриста — адже смерть робить кріпаків рівними їх власникам, і Чічіков немовби вдруге обертає їх у земне рабство.

 

Продовження подорожі Чічікова по кругах буття мало привести всіх до прозріння і порятунку. Але великої Поеми, яка потрясла б світ, просто не могло бути.

 

Друга частина «Мертвих душ» відіграла свою роль, вона містила зародки багатьох тем і образів, розвинутих пізніше російською реалістичною літературою. Але жоден з творів, що виросли на її матеріалі, не міг належати Гоголю.

 

Гоголь збирався здійснити поїздку до Палестини після завершення праці. Відчуваючи, що праця не йде, він поїхав у подорож по святих місцях, прагнучи набратись натхнення. З жахом почував Гоголь, що ніякого відчуття святості у нього не виникає. Просто були східні міста з брудними вузенькими вуличками, а на поштовій станції він відчув себе зовсім як у Росії.

 

Гоголь багато читав про життя святих подвижників, його цікавило, /362/ як вони любили Бога і людей. Це змусило його по-новому прочитати історію Христа. «Коли цього визнано всіма за найбільшу людину з усіх, що досі були, навіть і тими, які не визнають у ньому його божественності, тоді слід повірити йому на слово, навіть і в тому випадку, якби він був просто людиною».

 

Гоголь готовий припустити, що Христос був не Богом, а просто людиною, але рівною Богу тому, що він любив усіх людей «просто так»! У «Вибраних місцях», які здалися прогресистам Росії суто консервативним твором, Гоголь уже виходить із аналогічних ідей. Захищаючи самодержавну владу, Гоголь хоче бачити функцію царя в державі саме в цій любові до своїх підлеглих. Але вчити кожного його власній майстерності ніхто не може, бо кожен є «майстер своєї майстерності». Справжня любов до Бога, повчає Гоголь графа О. П. Толстого, — це любов до людей, і любов до Росії — це теж любов до її людей. Полюбити всіх і допомогти кожному вилікуватись від своїх пороків — не більше і не менше — так бачить своє призначення в житті Гоголь.

 

Звичайно, такого знести жодній людині несила.

 

За своїми культурно-політичними орієнтаціями Гоголь продовжує той консервативно-традиціоналістський умонастрій українського панства, яке виросло з козацької старшини, який знайшов вираз зокрема в «Історії русів». Його козацький романтизм слугує тій самій меті — обґрунтуванню дворянської повноцінності староукраїнських лицарів. Він так само хотів би знайти своє місце в імперській культурі, як люди його кола з маєтків на Полтавщині чи Новгород-Сіверщині — у великодержавній системі. Неприємні риси й рисочки, які час від часу знаходимо в його історичних повістях, — як-то великодержавницька антипольська промова Тараса Бульби чи гумористичний опис зовсім не смішного погрому, — відтворюють ті ж консервативні національні симпатії та упередження, що їх ми можемо побачити в старшинській рецепції спадщини Хмельниччини. Все це веде Гоголя до гуртка московських слов’янофілів, причому не романтиків-народолюбців Хом’якова і Киреєвських, а панславістів-державників Погодіна і Шевирьова. їм він обіцяє після повернення із зарубіжних мандрів припасти до «русской груди», але злиття душ якось не виходить.

 

Інколи пишуть про конфлікт між «руськістю» та «українськістю» Гоголя як джерела його драми. Це вигадки, які жодним матеріалом не підтверджуються. Мазепинець Андрій убитий суворим і жорстоким батьком Тарасом, цим козацьким Авраамом. Але чим більше Гоголь тягнеться до тієї ідеї державного й релігійного єднання, заради якої принесено стільки жертв, тим порожніша й фальшивіша риторика. Владний гігант обертається безкровною тінню столичного міста-примари, барочна пишність життя — бестіарієм мертвих душ. Гоголь наче навмисне прагне одержати схвалення найтемніших сил Росії, явно чужих його пошукам і стражданням, аж доки інстинкт самознищення не призводить до трагічного кінця. /363/

 







Дата добавления: 2015-09-04; просмотров: 416. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Кардиналистский и ординалистский подходы Кардиналистский (количественный подход) к анализу полезности основан на представлении о возможности измерения различных благ в условных единицах полезности...

Обзор компонентов Multisim Компоненты – это основа любой схемы, это все элементы, из которых она состоит. Multisim оперирует с двумя категориями...

Композиция из абстрактных геометрических фигур Данная композиция состоит из линий, штриховки, абстрактных геометрических форм...

Важнейшие способы обработки и анализа рядов динамики Не во всех случаях эмпирические данные рядов динамики позволяют определить тенденцию изменения явления во времени...

Признаки классификации безопасности Можно выделить следующие признаки классификации безопасности. 1. По признаку масштабности принято различать следующие относительно самостоятельные геополитические уровни и виды безопасности. 1.1. Международная безопасность (глобальная и...

Прием и регистрация больных Пути госпитализации больных в стационар могут быть различны. В цен­тральное приемное отделение больные могут быть доставлены: 1) машиной скорой медицинской помощи в случае возникновения остро­го или обострения хронического заболевания...

ПУНКЦИЯ И КАТЕТЕРИЗАЦИЯ ПОДКЛЮЧИЧНОЙ ВЕНЫ   Пункцию и катетеризацию подключичной вены обычно производит хирург или анестезиолог, иногда — специально обученный терапевт...

Психолого-педагогическая характеристика студенческой группы   Характеристика группы составляется по 407 группе очного отделения зооинженерного факультета, бакалавриата по направлению «Биология» РГАУ-МСХА имени К...

Общая и профессиональная культура педагога: сущность, специфика, взаимосвязь Педагогическая культура- часть общечеловеческих культуры, в которой запечатлил духовные и материальные ценности образования и воспитания, осуществляя образовательно-воспитательный процесс...

Устройство рабочих органов мясорубки Независимо от марки мясорубки и её технических характеристик, все они имеют принципиально одинаковые устройства...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.013 сек.) русская версия | украинская версия