Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Фінансове право України. Проте, на нашу думку, мито, що справляє митниця, не варто відносити до податків






Проте, на нашу думку, мито, що справляє митниця, не варто відносити до податків. Хоча відомі вчені (наприклад, професори Д. А. Бекерська та О. М. Козирін) вважають митні платежі податками, ми їх все ж таки зарахуємо до неподаткових примусових платежів, оскільки їх вносять ті юридичні й фізичні особи, які одержують послуги від державних органів при перетині митного кордону. Митні органи справляють мито обов'язково, але без встановлення певного співвідношення із вартістю наданих послуг. Таким чином, мито відрізняється: 1) від інших видів неподаткових платежів тим, що це платіж на користь держави, місцевого органу або іншого публічного органу (а не на користь будь-яких установ); 2) він стягується примусово, а не включається в ціну цим платникам; 3) суб'єкту платежу надається послуга від митного органу (це ж не податок, за сплату якого індивідуально платник не отримає нічого); 4) послуга, що надається платнику мита, не співвідноситься з розмірами платежу, тобто це не просто збір1. М. П. Куче-рявенко вірно відмічає, що мито — це не тільки фіскальний інструмент, але й бар'єр, який не дозволяє ввезення конкурентоспроможних товарів на митну територію України.

Мито, що справляється при перетинанні митного кордону України, регулюється Законом України "Про єдиний митний тариф", митний режим на території України, встановлений Митним кодексом України, прийнятим Верховною Радою України 11 липня 2002 р.2

Платниками мита виступають особи, які ввозять, перевозять товари через митний кордон. Платником може бути не тільки власник товару (предмету), але й декларант — особа, що пред'являє товар митниці.

Основою для обчислення митного платежу є замовлена вартість. Визначення митної вартості товарів, що Імпортуються на територію України, за Митним кодексом, буде здійснюватися за методами, встановленими в Кодексі. Мито сплачується разом із поданням митної декларації.

Мито залежно від напряму руху товарів та їх походження поділяється на: ввізне — імпортне та вивізне — експортне. Сезонні встановлюються на окремі товари та інші предмети на термін не більше чотирьох місяців з метою тимчасово усклад-

1 Годме П. М. Финансовое право. — М., 1972. — С. 393; КучерявенкоН. П. Налоговое право. — С. 330, 331.

2 Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 38-39. — Ст. 288.

Л. К. Воронова

нити ввезення або вивезення товарів або, навпаки, сприяти вивезенню або ввезенню.

Виходячи з класифікації ставок, мито поділяється на: адва-лорне (лат. асі уаІогет — від вартості) — у відсотках до митної вартості; специфічне, що встановлюється в певній сумі коштів з одиниці виміру товарів, що обкладаються митом, та комбіноване, коли застосовуються обидва види.

При сплаті мита застосовуються пільги і преференції—особливі пільги, що надаються Україною окремим державам у вигляді звільнення від мита, зниження ставок на ввезення товарів із держав, що разом з Україною входять до митних союзів. Тарифні пільги надаються на окремі групи товарів у вигляді повернення раніше сплаченого мита, зниження ставок на підставі законодавства1. Порядок сплати мита й ставки визначаються митним тарифом України, а строком сплати мита є дата прийняття митної декларації до оформлення2.

До неподаткових доходів належить єдиний збір, справляння якого передбачено Законом України "Про єдиний збір, який справляється в пунктах пропуску через державний кордон України1' від 4 листопада 1999 р.3 Єдиний збір сплачують власники транспортних засобів, які перетинають державний кордон України. Його стягують за здійснення митного, санітарного, ветеринарного, фїтосанітарного, радіологічного й екологічного контролю вантажів і транспортних засобів, за проїзд транспортних засобів автомобільними дорогами України, за проїзд автотранспортних засобів, що перевищують установлені розміри загальної маси, основних навантажень або габаритних розмірів. Платниками виступають власники транспортних засобів і вантажів та уповноважені власником або перевізником особи.

Див. детально: Налоговое право / Пол ред. Н.П. Кучерявенко. — С. 366, 367.

2 Про митний тариф. Закон України від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 24. — Ст. 125. Можна погодитися з думкою М.Н. Злобіна, шо законодавці країн СНД в основному розрізняють податки та митні платежі. А якщо подивитися на економічний бік цих відносин, то бачимо, шо відмінність між податками і митом полягає у внутрішньодержавному фінансовому регулюванні (оскільки податки — це основа бюджетної системи держави) І зовнішньоторговому обороті, коли справляється мито митницею, держава при цьому охороняє конкурентоспроможність своїх товарів і встановлює ставки мита залежно від країни, яка імпортує товар. Див.: ^ Н. N. Зяобин. Налог как правовая категория. — М., 2003. — С. 51.

, 3 Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 54. — Ст. 454.

.1

Фінансове право України 285

Ставка збору визначається видом транспортного засобу, обраховується в євро, сплачується в гривнях за курсом НБУ. Кошти від збору перераховуються до Державного бюджету.

Одним з обов'язкових зборів, які визначаються Законом України "Про систему оподаткування" є державне мито, що сплачується кожним громадянином і юридичною особою, які звертаються до уповноважених органів і посадових осіб за здійсненням юридично значимих дій або за видачею документів. Правовою основою справляння цього збору є Декрет Кабінету Міністрів України "Про Державне мито" від 21 січня 1993 р. та Закон України від 16 січня 2003 р. "Про внесення змін в Декрет Кабінету Міністрів України "Про Державне мито"1.

Платниками державного мита виступають юридичні і фізичні особи за здійснені в їх інтересах юридично значимі дії, тобто за надані їм послуги. Іноземні громадяни й особи без громадянства не сплачують державне мито за реєстрацію їх паспортів, але сплачують його за продовження строку дії візи для в'їзду в Україну або транзитного проїзду через її територію.

Об'єктом обкладання є певні дії, з яких І справляється цей платіж (з позовних заяв в суди, заяв із переддоговірних спорів, за видачу судами копій документів, за реєстрацію місця проживання, за реєстрацію актів громадянського стану, за право виїзду за кордон, видачу паспорта громадянина України, за видачу дозволу на право мисливства і риболовства, за проведення аукціонів, торгів тощо).

Ставки державного мита залежать від характеру послуги, що надається, І встановлюються у відсотках: ціни позову до вартості майна, сум, що надходять від проведення експертиз; у твердих сумах або в сумах, що виникли у відповідних частинах до неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Державне мито сплачується в національній або іноземній валюті.

Законодавство повністю звільняє від сплати державного мита учасників і інвалідів війни, осіб, що постраждали від катастрофи на Чорнобильській АЕС, робітників за позовами про стягнення невиплаченої зарплати та інших позовів, пов'язаних Із трудовими правовідносинами, пенсійними справами, за позовами про стягнення аліментів тощо.

1 Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 13. — Ст. 113; 2003. — № 14. —Ст. 102, Ч&.>,чґ-.^'.."

Л. К. Воронова

Протягом року після сплати державного мита можна за заявою платника отримати її назад.

Порядок сплати державного мита встановлюється Міністерством фінансів України.

Держава намагається захистити природу від недбалих користувачів і їх самих від користування забрудненим повітрям, землею, всіляко оберігає ліси, водні ресурси, все навколишнє природне середовище. Причому охорону забезпечують не тільки платежі, встановлені податковим законодавством. На це спрямовано екологічне законодавство і, в першу чергу, Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища". Відповідно до законодавства Кабінет Міністрів України визначає порядок встановлення нормативів збору І справляння зборів за забруднення навколишнього природного середовища та Інструкції про порядок обчислення і сплати цього збору, затвердженої наказом Мінекобезпеки і Державної податкової адміністрації України від 19 липня 1999 р.1

Збір за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється на основі лімітів викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище і розміщення відходів промислового, сільськогосподарського, будівельного та іншого виробництва.

Платники цього збору — суб'єкти підприємництва незалежно від форми власності, їх відділення і всі відокремлені підрозділи; бюджетні установи, громадські та інші організації; громадяни, які розміщують на території України і у межах її континентального шельфу І виключної (морської) економічної зони, розміщення відходів, викиди і скиди забруднюючих речовин в оточуюче природне середовище.

Об'єктом обкладання є об'єм забруднюючих речовин, який встановлюється платником самостійно. Усі підприємства перебувають на обліку й зобов'язані подавати інформацію про об'єми викидів, скидів і розміщення відходів. Нормативи збору встановлюються у вигляді фіксованих сум за одиницю забруднюючих речовин. До нормативів збору застосовують коефіцієнти, які збільшують суму збору. Вони залежать від чисель-

1 Порядок установлення нормативів збору за забруднення оточуючого природного середовища та його справляння затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 року № 303 // Офіційний вісник України. — 1999. — № 9. — Ст. 347; № 32. — Ст. 1692.

Р

Фінансове право України 287

ностІ жителів населеного пункту, територіальних екологічних особливостей, місця розміщення відходів тощо.

За понадлімітне розміщення сума збору підвищується в 5 разів.

Збір за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду. Відповідно до ст. 89 Лісового кодексу України від 21 квітня 1994 р. (зі змінами і доповненнями) спеціальне використання лісових ресурсів, користування земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних І туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт є платним.

Платниками збору за спеціальне використання лісового фонду виступають юридичні та фізичні особи — лісокористувачі, які одержали спеціальний дозвіл — лісорубний квиток (ордер) або лісовий квиток на підставі правил відпуску деревини на пні в лісах України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1999 р. У спеціальному дозволі проставляється сума, яку треба сплатити лісокористувачу. Якщо сума збору не перевищує п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, лісокористувач повинен сплачувати збір щокварталу (тобто сума поділяється на 4 і сплачується 20 квітня, 20 липня, 20 жовтня і 20 січня).

Постановою Кабінету Міністрів України у Правилах відпуску деревини на пні в лісах України встановлені розміри майнових стягнень за їх порушення. Наприклад, за рубку дерев на непризначених для цього ділянках, рубку без лісорубного квитка — десятикратна таксова вартість незаконно зрубаної або пошкодженої деревини1.

Збір за спеціальне використання водних ресурсів. Відповідно до ст. 29 Водного кодексу України передбачено для забезпечення раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів видачу дозволів на водокористування; встановлення нормативів плати І розмірів платежів за забір води та скидання забруднюючих речовин; встановлення нормативів плати і розмірів платежів за користування водами для потреб гідроенергетики та водного транспорту; надання водо-

Детальніше див.: Чорноус Н. Нормативне супроводження збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду // Вісник податкової служби України. — 2000. — № 10. — С. 37-52. .„.

288 Л. К. Воронова

користувачам податкових, кредитних та Інших пільг у разі впровадження ними маловідходних, безвідходних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, здійснення відповідно до законодавства інших заходів, що зменшують негативний вплив на води; відшкодування у встановленому порядку збитків, заподіяних водним об'єктам у разі порушення вимог законодавства.

Платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, а також громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності, що використовують водні ресурси та користуються водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту.

Об'єктом обчислення збору за спеціальне використання водних ресурсів є фактичний обсяг води, який використовують водокористувачі, з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання, а для обчислення збору за користування водами для потреб гідроенергетики І водного транспорту є: обсяг води, пропущений через турбіни гідроелектростанцій, та тоннаж (місце) — доба експлуатації вантажних самохідних І несамохідних та пасажирських суден.

На спеціальне використання водних ресурсів встановлюються ліміти, які визначаються в дозволах на поставку води.

На користування водами для потреб гідроенергетики І водного транспорту ліміти не встановлюються.

Не справляється збір за використання водних ресурсів:

— за воду, що використовується для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення;

— за воду, що використовується для протипожежних потреб;

— за воду, що використовується для потреб зовнішнього благоустрою територій міст та інших населених пунктів;

— за воду, що використовується у шахтах для пилозаглушення;

— за морську воду, крім води з лиманів;

— за воду, що забирається науково-дослідними установами для наукових досліджень у галузі рисосіяння та для виробництва елітного насіння рису;

— за воду, втрачену в магістральних і міжгосподарських каналах зрошувальних систем;

-— за підземну воду, що вилучається з надр для усунення шкідливої дії вод (забруднення, підтоплення, засолення, заболочення, зсув тощо); ■.,. .

Фінансове право України

— за воду, що забирається підприємствами й організаціями для забезпечення випуску молоді цінних промислових видів риб та Інших водних живих ресурсів у природні водойми і водосховища.

Збір за користування водами для потреб водного транспорту не справляється з морського водного транспорту, який використовує річковий водний шлях виключно для заходження з моря у морський порт, розташований у пониззі річки, без використання спеціальних заходів забезпечення судноплавства (попуски води з водосховищ та шлюзування).

Не справляється збір за користування водою під час експлуатації водних шляхів стоянковим, службово-допоміжним І буксирним флотами та експлуатації водним транспортом ріки Дунаю.

Збір за користування водами для потреб гідроенергетики не справляється з гідроакумулюючих електростанцій, які функціонують у комплексі з гідроелектростанціями1.

Плата за користування надрами для видобування корисних копалин. Відповідно до ст. 28 Кодексу України про надра від 27 липня 94 (зі змінами і доповненнями) користування надрами — платне.

Розміри платежів за користування надрами континентального шельфу і в межах виключної (морської) економічної зони визначаються залежно від площі ділянки, що надається у користування, глибини моря та мети користування надрами. Нормативи плати встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Закон України "Про порядок встановлення ставок податків та зборів (обов'язкових платежів), інших елементів податкових баз, а також пільг щодо оподаткування" від 14 жовтня 1998 р. та постанова Верховної Ради України від 24 грудня 1998 р. "Про застосування нормативно-правових актів з питань оподаткування в Україні" підтвердили, що справляння зборів за забруднення навколишнього природного середовища, за спеціальне використання природних ресурсів і за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, здійснюються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України відповідно до законів України.

1 Порядок справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту. Постанова Кабінету Міністрів України від 16 серпня 1999 р. № 1494.

Л. К. Воронова

Платниками за користування надрами для видобування корисних копалин є всі суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, які здійснюють видобування корисних копалин, включаючи підприємства з іноземними Інвестиціями.

Об'єктами обчислення плати є обсяг фактично погашених у надрах балансових і позабалансових запасів корисних копалин, обсяг фактично видобутих з надр корисних копалин, вартість мінеральної сировини чи продукції її первинної переробки, віднесення до обсягу видобутку чи обсягу погашених в надрах запасів корисних копалин'.

За наднормативні втрати корисних копалин під час їх видобування, а також за обсяги видобування понад установлені ліміти плата встановлюється у подвійному розмірі. Сплата платежу проводиться платниками щокварталу не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом.

Збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету2. Цей збір, відповідно до ст. 33 Кодексу України про надра, справляється з користувачів надр, які здійснюють видобування корисних копалин на раніше розвіданих родовищах, і повністю надходить до Державного бюджету та спрямовується на розвиток матеріально-сировинної бази.

Порядок встановлення нормативів відрахувань за виконані геологорозвідувальні роботи та їх справляння визначається Кабінетом Міністрів України. Таке повноваження підтверджене постановою Верховної Ради України від 24 грудня 1998 р. "Про застосування нормативно-правових актів з питань оподаткування в Україні".

1 Постанова Кабінету Міністрів України від 12.09.98 р. "Про затвердження базових нормативів плати за користування надрами для видобування корисних копалин та Порядку справляння плати за користування надрами для видобування корисних копалин". Інструкція "Про порядок обчислення І справляння платежів за користування надрами для видобування корисних копалин". Див.: Вісник податкової служби України. — 2000. — № 10. — С. 92-93.

Цей збір регламентується Кодексом про надра та постановою Кабінету Міністрів від 29 січня 1999 р. "Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, та його справляння" зі змінами і доповненнями // Офіційний вісник. — 1999. — № 5. — Ст. 169; № 29. — Ст. 1509; наказом Комітету з питань геології та використання надр і ДПА України від 23.06.99 "Про затвердження Інструкції про порядок справляння збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету".

Фінансове право України

Платниками збору за геологорозвідувальні роботи є надро-користувачі всіх форм власності, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями, які видобувають корисні копалини на родовищах, розташованих у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської") зони: раніше розвіданих та переданих в установленому порядку для промислового освоєння; з попередньо оціненими запасами, що за згодою заінтересованих надрокористувачів передані їм для дослідно-промислової розробки і промислового освоєння.

Об'єктом обчислення збору за геологорозвідувальні роботи є обсяг видобутих корисних копалин та обсяг погашених у надрах запасів корисних копалин.

Величина збору залежить від того, за рахунок яких коштів проведено розвідку корисних копалин на родовищах, де здійснюється їх видобуток:

— якщо тільки за рахунок бюджетних коштів, то сума збору обчислюється виходячи з обсягів видобутих корисних копалин, нормативів зборів, установлених Урядом, з урахуванням індексу інфляції;

— якщо розвідка виконувалася частково за рахунок коштів надрокористувача, то сума збору обчислюється виходячи з обсягів видобутих (погашених запасів) корисних копалин, нормативів збору з урахуванням Індексу інфляції та засто-

' суванням до збору відповідних, установлених Інструкцією відповідних коефіцієнтів (від 1,2 до 0,2).

Збір сплачується щомісяця. Розрахунок складається на кожний квартал окремо.

Неподаткові доходи включаються до бюджетів різного рівня. Перелік неподаткових доходів, які входять до державного бюджету, вміщені у Бюджетній класифікації та встановлюються щороку у статтях Закону України "Про Державний бюджет", а порядок їх справляння регулюється постійно діючим податковим законодавством чи постановами Кабінету Міністрів України.

Як правило, до неподаткових доходів належать доходи від використання державних і муніципальних природних багатств і майна, що належить до державної або муніципальної власності; майна, що переходить до держави або муніципальних органів за рішеннями або вироками судів, або на праві спадщини; кошти від орендної плати або від продажу майна, що (находиться у державній або муніципальній формі власності







Дата добавления: 2015-09-04; просмотров: 414. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Практические расчеты на срез и смятие При изучении темы обратите внимание на основные расчетные предпосылки и условности расчета...

Функция спроса населения на данный товар Функция спроса населения на данный товар: Qd=7-Р. Функция предложения: Qs= -5+2Р,где...

Аальтернативная стоимость. Кривая производственных возможностей В экономике Буридании есть 100 ед. труда с производительностью 4 м ткани или 2 кг мяса...

Вычисление основной дактилоскопической формулы Вычислением основной дактоформулы обычно занимается следователь. Для этого все десять пальцев разбиваются на пять пар...

Тема 5. Организационная структура управления гостиницей 1. Виды организационно – управленческих структур. 2. Организационно – управленческая структура современного ТГК...

Методы прогнозирования национальной экономики, их особенности, классификация В настоящее время по оценке специалистов насчитывается свыше 150 различных методов прогнозирования, но на практике, в качестве основных используется около 20 методов...

Методы анализа финансово-хозяйственной деятельности предприятия   Содержанием анализа финансово-хозяйственной деятельности предприятия является глубокое и всестороннее изучение экономической информации о функционировании анализируемого субъекта хозяйствования с целью принятия оптимальных управленческих...

Характерные черты немецкой классической философии 1. Особое понимание роли философии в истории человечества, в развитии мировой культуры. Классические немецкие философы полагали, что философия призвана быть критической совестью культуры, «душой» культуры. 2. Исследовались не только человеческая...

Обзор компонентов Multisim Компоненты – это основа любой схемы, это все элементы, из которых она состоит...

Кран машиниста усл. № 394 – назначение и устройство Кран машиниста условный номер 394 предназначен для управления тормозами поезда...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2022 год . (0.024 сек.) русская версия | украинская версия