Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Проблема ліквідації проблемних позик




Найбільш переконливою в цьому відношенні с польська модель, коли справа ліквідації проблемних позик передасться в руки тих осіб, чк; мають максимум інформації про боржників і мають досвід кредитної оцінки.

В Україні майже 40("o проблемних позик (наданих ще за часів Радянського Союзу, пролонгованих і/або збільшених) зосе­реджено на балансах дчох банків: Промінвестбанку, котрий об-слуоеував промислові підприємства, і банку "Україна" (обслу-говуг.зв агропромисловий комплекс). Уряд практично не має можливості здійснити вливання в банки капіталу або зампіити сумнівні позики довгостроковими облігаціями.

Українська модель подолання кризи проблемних позик повинна складатися з таких елементів: необхідно застосовувати законодавство про банкрутство, пам'ятаючи при ньому про не­доліки занадто жорсткого підходу, прикладом якого с Угорщи­на: хвиля масових банкрутств не робить ані економічного, ані політичного сенсу. На другому етапі банки повинні докладно проаналізувати свої кредитні портфелі, виходячи з даних ба­лансів, що станом на 31 грудня 1997 року вперше були підготов­лені згідно з Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку (МСБО). Хоча МСБО не передбачають застосування жор­стких стандартів при оцінці статей балансу, вони вимагають більшої прозорості, оскільки всі кредити повинні класифікувати­ся за розмірами, ступенем ризику, обсягами резервів і строками погашення та розкриття всіх проблемних позик. На підставі цьо­го служба банківського нагляду НБУ може вимагати надання пе­реліку всіх проблемних позик із розбивкою їх за розмірами та строками погашення (згідно з МСБО).

11.4. Державна політика на валютному ринку

Стирання об'єктивних меж "коливань валютних курсів" не означає, що відпала і потреба утримувати їх на певному рівні. З крахом золотого стандарту була ліквідована основа, на якій ґрунтувалася свобода валютного обміну, сталість валютних курсів. Різкі коливання валютних курсів у нових умовах роблять більш ризикованими зовнішньоекономічні та кредитні операції.

Негативний вплив несталості валютних курсів на розви-


Ринок фінансових послуг: теорія і практика

юк зовнішньоекономічних зв язків викликає необхідність втру­чання державних органів у сферу міжнародних валютних відно­син з метою обмежити коливання валютного курсу через операції центральних банків.

Головними методами регулювання валютного курсу є ва­лютна інтервенція та дисконтна політика.

Валютна інтервенція це пряме втручання центрального банку або казначейсгва у валютний ринок. Вона зводиться до купівлі та продажу центральним банком або казначейством інва­люти. Центральний банк купує інвалюту, коли її пропозиція над­мірна та курс низький, і продає, коли курс інвалюти високий. Та­ким способом обмежую гься коливання курсу національної валюти.

Часто валютна інтервенція використовується для підтри­мання курсу валюти на зниженому рівні, для здійснення валютно­го демпінгу знецінювання національної валюти з метою масово­го експорту товарів за цінами, нижчими за світові. Валютний демпінг с-туї ус засобом боротьби за ринки збуту. Головною умо­вою тут є зниження курсу валюти у більших розмірах, ніж падіння її купівельної спроможності на внутрішньому ринку.

Здійснення валютної інтервенції можливе при умові, що неврівноваженість платіжного балансу є незначною та характе­ризується поступовою зміною пасивного сальдо на активне чи навпаки. Адже резерви інвалюти для інтервенції обмежені, а про­даж повинен поєднуватися з купівлею.

Суть дисконтної політики зводиться до підвищення або зниження дисконтної ставки центрального емісійного банку з ме­тою вплинути на рух зарубіжних короткострокових капіталів. Підвищенням дисконтної ставки у періоди погіршення стану платіжного балансу центральний банк сприяє притоку капіталів із країн, де дисконтна ставка нижча, тобто поліпшенню стану платіжного балансу. Наприклад, у першій половині 80-х років адміністрація США проводила політику високих процентних ставок та курсу долара, що сприяло притоку в країну з 1980 до 1984 p. 417 млрд. дол. США. Це викликало ланцюгову реакцію у вигляді підвищення процентних ставок у Західній Європі, тому що в цих країнах зменшилися капіталовкладення та зросло без­робіття. Але цей спосіб може бути ефективним лише при умові, що рух капіталів між країнами зумовлений пошуками більш при­буткового їх розміщення, а не невпевненістю у збереженні капіталів у країні. Тому підвищення дисконтної ставки не завжди


Ходаківська В. II., Беляєв В. В

с ефективним методом. До і0! о ж це веде до подорожчання кре­диту всередині країни.

Методами валютного регулювання, що використовують­ся традиційно, е девальвація та ревальвація - зниження та підви­щення падаючого валютного курсу. Причинами їх є інсоляція та неврівноваженість платіжного балансу, розрив між купівельною спроможністю грошових одиниць.

Мета девальвації - зниження офіційного курсу для стиму­лювання експорту та стримування імпорту. Наприклад, деваль­вації 30-х років були спрямовані не на стабілізацію валют, а на їх знецінювання з метою створення умов для валютного демпінгу. Після другої світової війни (1946 - 1973 pp.) було проведено по­над 500 девальвацій і тільки 10 ревальвацій. Практикуються та­кож масові девальвації валют, що були, наприклад, у 1949 році, наприкінці 60-х - початку 70-х років

До скасування фіксованого вмісту золота у валютах де­вальвація супроводжувалася зниженням мегалічного вмісту ва­люти, а ревальвація - підвищенням. При умові "плаваючих" ва­лютних курсів девальвація та ревальвація відбуваються стихійно на валютному ринку. Тому термін "девальвація" у сучасному ро­зумінні означає також відносно тривале зниження ринкового кур­су валюти. У межах ЄВС із початку 80-х років 11 разів офіційно проводилися девальвації (французького франка, італійської ліри) і ревальвації (марки Німеччини, голландського гульдена та ін.).

У сучасних умовах девальвація та ревальвація не є засоба­ми стабілізації валютного курсу. Вони виступають лише методом приведення офіційного курсу у тимчасову відповідність до дійсного.

Валютний курс національної української валюти жорстко фіксувати не доцільно. Як відомо, система жорстко фіксованих курсів фактично розпалася в світі у 1973 році у зв'язку з її неефек­тивністю у сучасних умовах.

Що стосується пропозицій забезпечення національної ва­люти золотом, то тут не враховуються процеси демонетизації, які відбуваються у світі. Золотий стандарт із твердим паритетом та обов'язковим обміном на золото мав би сенс лише у тому випад­ку, коли б ввести його вирішила певна група країн. Однак ця політика заважала б розвитку міжнародних економічних зв'язків.

Нині у світовій практиці існує система гнучких валютних курсів. Кожна країна має право вибирати режим валютного кур-



Ринок, фіннпсоїзих послуг: теорія і іірлкгикя


 


су. Вибір для української валюти курсу вільного коливання з пер­ших років незалежної економічної полі гики був би справою дуже ризиковою. Спочатку необхідно "прив'язати" курс гривні до якої-небудь валюти, а ще надійніше - до '-валютної корзини". Враховуючи, що зовнішня торгівля України буде орієнтуватися переважно на Європейське співтовариство, альтернативою с прив'язка гривні до євро, що у перспективі полегшило б вступ України до Європейської валютної системи. Якщо цей захід справді принесе Україні економічну вигоду, то гривня потім мо­же бути переведена у ранг валют з великою гнучкістю.

Величина економічно обґрунтованого курсу української валюти - гривні - може визначатися на підставі розрахунку вало­вого внутрішнього продукту України за цінами, визначеними у гривнях та в свро. Частка від Їх ділення дає валютний курс. А че­рез існуючі у ЄВС центральні курси можна виявити курс національної валюти України у валетах більшості країн ЄС та долара США. Необхідно визначити межі коливань курсу на ос­нові існуючих макроекономічних параметрів.

Однак сам розрахунок валютного курсу не най­складніша операція. Важче створити систему підтримки сталого валютного курсу. Але який би режим валютного курсу, засоби валютного регулювання не були обрані, передусім необхідна зба­лансованість державного бюджету, торгового та платіжного ба­лансів при сталості цін та відносно повної забезпеченості пра­цею. Лише при цих умовах курс національної валюти України буде сталим, без чого неможливий нормальний економічний роз­виток країни. Важливим напрямом формування реального ва­лютного курсу гривні є зближення внутрішніх та зовнішньотор­говельних цін, а також формування у нашій країні внутрішнього валютного ринку.

11.5. Регулювання діяльності учасників ринку цінних паперів

Модель, відповідно до якої почав складатися ринок цінних паперів в Україні, має універсальні та особливі риси. Перше - во­на включає ряд елементів, що підвладні РЦП інших країн (законо­давче регулювання РЦП, законодавче закріплення переліку цінних паперів, державне регулювання випуску цінних паперів та інфор­мація про ці випуски, публікація емітентами щорічного звіту, дер-561


Ходакжс.ькаВ. II., Ьсляєв В. В

жавнс ліцензування поссрсдииці,кої діяльності, державний кон-іроль ча РЦП. наявнісіь біржової о та позабіржового сегментів на РЦП, заснування інфраструктурних інструментів, інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, обіг дсматериалізованих цінних паперів); друге існують відмінності, що притаманні, головним чином, .тише українському ринку (перевага первинної о ринку, не­велика питома вага акціонерного ринку, державні та місцеві бор­гові цінні папери, забезпечення майбутніх доходів, випуск емітен­тами своїх акцій, самокотирування ЦП, чіформованість інвес­торів, Комісія із цінних паперів та фондового ринку).

Моделі РЦП різних країн представляють собою значною мірою результат еволюції вказаних ринків, характер якої у кож­ному даному випадку визначається багатьма факторами, в тому числі конкретно-історичними та національно-культурними. З іншого боку, за своїм змістом ринок ЦП с сукупністю ринкових відносин із приводу ЦП і с таким незалежно від конкретно-національних відмінностей.

Українська модель РЦП сприйняла багато універсальних рис, найбільш важливі з них наступні.

1. Законодавче регулювання РЦП. Практично в усіх країнах, де існує РЦП, найбільш важливі їх аспекти регулюються законами. В ієрархії нормативно-правових актів закони займають головне й найвище місце. Вони мають більшу юридичну силу порівняно, наприклад, з актами державної виконавчої влади чи актами, прийнятими органами, що підвладні законодавчій владі, але не є органами виконавчої (наприклад ,Національний банк).

Законодавче регулювання найбільш важливих аспектів РЦП має перевагу з багатьох причин. Як правило, закони при­ймаються па основі соціа.тьио-і рупової згоди інтересів, у процесі їх обслуговування й прийняття беруть участь представники різних соціальних груп.

Законодавче регулювання є більш стабільним, так як про­цедура зміни та відміни законодавчих положень, звичайно, є більш важкого та повільною порівняно із процедурами відміни чи доповнення актів виконавчої влади. З метою упорядкування фондового ринку та підвищення дисциплінованості його учас­ників, підтримки довіри до фондового ринку та його динамічно­го розвитку держава здійснює регулювання РЦП.

Головним принципом регулювання фондового ринку єпершочергова реалізація загальнонаціональних інтересів та за-


Ринок фіплпсоїяіх послуг: гсорія і іір;і/сги/сі

бсзпечсіііія гаранті і безпеки інвесгиційної діяльності в еко­номіку України.

Снсчемії регулювання повинна виконувати пасіупш функції: визначення ключових напрямів фондового ринку і рол' учасників цьої о ринку: створення для учасників ринку сприя і.пі-вою законодавчого та регулюючою оточення: створення пере­пон та встановлення відповідалі.пості за дії, які можуи, призвес-іи до дезорганізації ринку, йоі о руйнування, недоброякісної кон­куренції й обману інвесторів, маніпуляцією цінами та шахрайст­ву з фінансовими ресурсами, в тому числі з доЕіірчнх операцій.

Державне рсгуліоЕ;ііііія фондового ринку здійснюється шляхом прийняття законодавчих та інших нормативних актів, ліцензування та контролю за діяльністю фондового ринку. З ме­тою забезпечення єдиної державної політики в цій сфері ство­рює гься спеціальний державний орган Комісія з цінних паперів і а фондової біржі чи ринку.

2. Законодавче закріплення списку цінних паперів. Як пра­вило, в законах, що регулюють РЦП, створюються списки (перелі­ки) цінних паперів, які визнаються правом даної конкретної країни у вигляді цінних паперів. Такий перелік може бути вичерпним та відкритим. У першому випадку цінними паперами вважаються .ли­ше ті грошові документи, які прямо вказані в переліку; в іншому, крім вказаного прямо, також й інші аналогічні їм документи.

В Україні існує вичерпний список ЦП, до якою входять:

акції, облігації внутрішньої державної та місцевої позики, об­лігації підприємств, казначейські зобов'язання, депозитні сер­тифікати, векселі та приватизаційні цінні папери.

3. Державне регулювання випуску ЦП й інформація про ці випуски. Законодавство України, як і законодавства інших країн, покладає на інституційних емітентів, які випускають акції та об­лігації у відкритий обіг, зобов'язання зареєструвати випуск цінних паперів та інформацію про випуск у певних державних органах.

Державне регу-'цовання випуску цінних паперів виконує функцію захисту інтересів інвесторів та інших учасників РЦП. Вона, відомо, з однієї сторони сприяє тому, що на РЦП у вільному обігу не з'являються сумнівні грошові інструменти, а з другого сприяє тому, щоб інвестори могли приймати на РЦП зважені рішення.

Процедури реєстрування вимагають, щоб емітенти дава­ли учасникам РЦП об'єктивну інформацію про свій господарсь­кий та фінансовий стан. Встановлення режиму державної рсєст-


Ходаківська В.II-, Бсляєв В.В

рації відкритих випусків акцій та облігацій переслідує мету забез­печення цілісності ринкових взаємовідносин, підвищення довіри до РЦП зі сторони реальних та потенційних його учасників.

4. Публікація емітентом річних звітів. Інституційні емітенти, акції яких знаходяться у відкритому обігу на РЦП, зо­бов'язані, згідно із законодавством України, опубліковувати річні звіти про результати своєї господарської діяльності та фінансового стану. Ця інформація доводиться до відома акціонерів та потенційних інвесторів для того, щоб вони мали змогу приймати рішення стосовно покупки чи продажу акцій.

5. Державне ліцензування посередницької діяльності. По­середницька діяльність на РЦП практично в усіх країнах здійснюється на основі державних ліцензій. Введення режиму ліцензування в даному випадку є встановленням режиму моно­полії на здійснення ряду важливих посередницьких функцій. Оскільки РЦП займає важливе місце в системі фінансового рин­ку, а також більшою мірою залежить від довіри з боку великої кількості його учасників, держава пред'являє вищі вимоги до тих суб'єктів підприємницької діяльності (та їх службовців), які здійснюють на РЦП посередницьку діяльність. Це припускає, перш за все, наявність у керівників і службовців інститутів-посе­редників певної кваліфікації, вмінь та сумлінності поведінки.

Посередники на РЦП грають переважно виключну роль, від їх поведінки в більшості залежить ефективність ринкового взаємозв'язку, його успіх та динамічність. Посередники в біль­шості випадків виконують волю інвестора і емітентів та захища­ють їх інтереси.

Як і в інших країнах, в Україні головною категорією по­середників є брокери (торговці цінними паперами, що здійсню­ють діяльність на комісійній основі) та дилери (торгівці цінними паперами, що діють на комерційних принципах). Законодавство України також регулює і такий вид посередницької діяльності, як розміщення і випуск ЦП шляхом проведення відкритої підписки (андерайтерські функції).

6. Державний контроль на РЦП. Здійснення державного контролю на РЦП представляє собою один з головних елементів моделі РЦП. Звичайно такий контроль здійснюють спеціалісти (вповноважені на це) органами виконавчої влади. Завданнями таких органів є: захист інтересів інвесторів і публічних інтересів;

забезпечення цілісності ринкових взаємовідносин; забезпечення


Ринок фінансових послуї^: теорія і практика

реалізації законодавчих актів, регулюючих ринок ЦП; вживання заходів для підтримки порядку на РЦП і ряд інших.

Державний контроль здійснюється щодо всіх найбільш важливих областей взаємовідносин. Це стосується, наприклад, нагляду за переміщенням контрольного пакету акцій, допуску та обігу на території даної країни іноземних ЦП, перевірки інфор­мації про випуск ЦП та річних звітів емітентів і т.ін.

7. Біржовий та позабіржовий сегмент РЦП. Як правило, РЦП має два основних сегменти: біржовий та позабіржовий. Це означає, що він існує одночасно як у вигляді фондових бірж, так і у вигляді відносин із приводу цінних паперів поза цими біржами. Біржовий РЦП - цеорганізовані ринки. Торгівля на фондових біржах здійснюється за певними правилами, стандартами та кри­теріями. На позабіржовому ринку умови обігу ЦП, укладання та виконання угод за ними є більш вільним та менш процедурним.

Біржовий сегмент займає важливе положення в системі РЦП. Взаємодіяльність на фондових біржах вважається більш надійною Порівняно із взаємодіяльністю на позабіржовому рин­ку. Фондові біржі та торгівля на них виконують функцію "баро­метра", стан РЦП на даний момент часу. Багато економічних рішень приймається в повсякденному житті на основі обліку ста­ну біржової торгівлі цінними паперами.

Формування максимально справедливої ціни на ЦП по­винно сприяти діяльності фондових бірж, на яких за допомогою лістингу, механізму біржової торгівлі буде визначатися єдина ко-тировка ЦП, що повинно підвищувати довіру інвестора до них.

Фондові біржі - спеціальні установи, що створюють умо­ви для постійно діючої централізованої торгівлі ЦП шляхом поєднання попиту і пропозицій за ними, представлення місця та системи засобу як для першочергового розміщення, так і для вто­ринного обігу ЦП, які повинні працювати за єдиними правилами і за єдиною технологією електронного обігу ЦП в Україні, що здійснює Українська фондова біржа.

Членом фондової біржі може стати будь-який посередник на РЦП, який дотримується та виконує вимоги, встановлені ста­тутом та правилами фондової біржі. ЦП, допущені до котируван­ня на фондовій біржі, повинні обслуговуватися системою Національного депозитарію.

Держава за допомогою фондових бірж може здійснювати розміщення державних цінних паперів.


Ходаківська В. 11., Беляєв В. В

Українська фондова біржа мас 29 регіональних цен'ірів та філіалів, 155 зареєстрованих брокерських контор, Центральний депозитарій, систему електронного обігу ЦП.

Реалії сьогодення потребують збільшення об'ємів випуску та обігу державних ЦП, відновлення довіри до них зі сторони юридичних осіб і населення. Це стосується як всеукраїнських дер­жавних паперів облігацій внутрішнього і зовнішнього займу, державних казначейських зобов'язань, так і муніципальних об­лігацій, як загальних, так і цільових місцевих позик.

Що стосується виходу на світові ринки ЦП українських ком­паній, то на їх шляху виникає проблема законодавчого характеру. Є й інші. Наприклад, низька конкурентна спроможність наших ЦП.' На Заході природно будуть цікавитися лише акціями високоприбут­кових та перспективних компаній, яких в нас поки що мало.

УФБ багато робить для прискорення процесу інтеграції національного ринку ЦП в європейський та світовий ринки. Співробітництво з Товариством французьких бірж і Національ­ним депозитарієм Франції дало можливість у короткий термін створити при УФБ Центральний депозитарій і ввести в дію сис­тему електронного обігу ЦП. Продуктивним є і співробітництво з товариством сприяння розвитку бірж і фінансових ринків Східної та Центральної Європи (Німеччини), Об'єднанням німецьких ФБ "Німецька біржа АГ" і Франкфуртською фондо­вою біржею.

Ділові стосунки створилися між УФБ та керівництвом Федерації Європейських фондових бірж, Нью-Йоркської, Чи­казької, Торонтської, Афінської, Будапештської, Празької, Вар­шавської, Братиславської, Литовської, російськими фондовими біржами, налагоджені контракти з Токійською та корейськими біржами. Теперішньому етапу співробітництва притаманний ха­рактер інформаційного обміну, обміну досвідом.

Ведеться робота зі створення системи підготовки кадрів, їх методичного забезпечення, інформаційної та просвітницької діяльності. УФБ є одним із засновників Київського інституту інвестиційного менеджменту і Київського слов'янського універ­ситету — навчального закладу нового типу з підготовки спеціалістів фондового ринку з вищою освітою. За допомогою бірж створені та працюють курси з підготовки брокерів і аналітиків ЦП, Українська комерційна школа, на самостійній ос­нові проводиться підготовка брокерів і дилерів для роботи в сис-


Ринок фінансових послуг: теорія і практика

темі електронного обігу. Систематично проводяться семінари із проблем фондового ринку.







Дата добавления: 2015-09-04; просмотров: 104. Нарушение авторских прав

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2017 год . (0.016 сек.) русская версия | украинская версия