Зміст і значення імперативного методу правового регулювання для оптимізації практики застосування банківського права

Практика застосування банківського права в Україні вимагає удосконалення, оптимізації, підвищення якісних характеристик методики правового регулювання процесу банківської діяльності та, відповідно, банківських правовідносин, які виникають в процесі банківської діяльності. Увага до змісту і значення імперативного методу правового регулювання зумовлюється тим, що його застосування у вертикальних відносинах якнайтісніше пов’язане з проведенням державної грошово-кредитної політики і здійснюється через Національний банк України (в деяких випадках – через Кабінет Міністрів України та інші державні органи), що, в свою чергу, визначає зміст, характер і перспективу відносин влади і підпорядкування, які, як правило, складаються між Національним банком України та всіма іншими банками країни. Імперативний метод правового регулювання – це фактор особливого значення в сенсі усвідомлення теперішнього статусу банківського права як важливого інституту фінансового права України.

Виходячи з того, що застосування імперативного методу як способу оптимізації банківського права в системі фінансового права України в недалекій перспективі неможливо дослідити без вивчення проблеми сучасного вітчизняного банківського законодавства, необхідно поставити акцент на тому, що «за своїм змістом банківське законодавство є комплексним міжгалузевим правовим явищем, яке складається з приписів приватно - правового та публічно-правового характеру, об’єднаних таким предметом правового регулювання, як суспільні відносини, що складаються в сфері банківської діяльності й функціонування банківської системи» [5]. При цьому основою банківського законодавства є фінансово-правові норми, які регламентують діяльність фінансових установ в емісійній справі, в сфері валютних операцій, визначають ряд аспектів діяльності Національного банку України як кредитного і розрахунково-касового органу, регулюють діяльність банків, пов’язану з розрахунковими операціями, готівковим обігом, частково кредитними операціями та іншими. Адміністративно-правові норми сприяють забезпеченню управління банківською системою в цілому, визначають компетенцію суб’єктів, які здійснюють керівництво банківською системою, а також певні умови функціонування фінансових установ (наприклад, підстави і порядок реєстрації та ліцензування); регулюють здійснення контролю та нагляду за законністю діяльності нижчестоящих суб’єктів (порядок і умови відзиву ліцензій, порядок накладення адміністративних стягнень за порушення норм банківського законодавства).

Імперативний метод регулювання (метод владних приписів) за своїм змістом і характером має передумови для подолання таких негативних ознак банківського законодавства, як суперечливість використовуваних правових норм; невиправдана складність, заплутаність, багаторівневість правового регулювання при перевазі підзаконних нормативних актів; неоптимальна динаміка норм банківського права. Разом з тим, для підвищення ефективності імперативного методу у практиці застосування банківського права в Україні необхідно «створити стабільні правові інструменти, необхідні для діяльності всіх учасників банківської системи України на підставі найбільш цінних положень чинного банківського законодавства і нових підходів діяльності банків в Україні» [6], тобто необхідно мати Банківський кодекс, і зарубіжна практика кодифікації банківського права доводить справедливість зазначеної позиції.

Наразі Україна не має Банківського кодексу, тому важливо вчасно скористатися тим, що «значне поширення імперативних норм при регулюванні банківської діяльності… ґрунтується на рівноправності, автономії, самостійності та свободі поведінки учасників у процесі здійснення банківської діяльності…» [13, с. 16].

Імперативний метод має кілька науково обґрунтованих назв – метод владних приписів, метод субординації та реординації, метод централізованого регулювання, оскільки будується на началах влади і підпорядкування, імперативного встановлення необхідної чи забороненої поведінки. Його сутність полягає у визначенні одного унормованого варіанта поведінки, при цьому нормою права чітко визначаються порядок виникнення та припинення, обсяг прав та обов’язків учасників суспільних відносин, врегульованих цією нормою права. Імперативний метод правового регулювання включає три способи регулювання: дозвіл, зобов’язання, заборону. У кожній галузі права застосовується відповідна комбінація цих способів правового регулювання. Вважається, що така відповідна комбінація створює особливий метод правового регулювання певної галузі права, який виступає юридичним критерієм, поряд з предметом відмежування такої галузі від інших галузей права. На такій теоретичній основі логічно передбачити, що вмотивовано значне поширення імперативних норм для регулювання банківської діяльності шляхом, зокрема, кодифікації банківського права є об’єктивною передумовою його оптимізації без термінового виділення в окрему галузь права, а саме в системі фінансового права України, що не суперечить перспективі виділення банківського права в окрему галузь права, якщо для цього в Україні складуться належні передумови.

Учасниками імперативного регулювання банківської діяльності є Президент України, який створює укази; Верховна Рада України, яка приймає закони та постанови; Кабінет Міністрів України, який приймає постанови; Національний банк України, який приймає спеціальні акти банківського законодавства. Отже, від волі і діяльності зазначених учасників імперативного регулювання банківської діяльності значною мірою залежить оптимізація банківського права в частині практика його застосування. Науковці обґрунтовують причини необхідності вдосконалення системи банківського права в Україні, актуальність яких не викликає сумніву: становлення і розвиток дворівневої банківської системи диктує необхідність нового правового механізму, адаптованого до міжнародних правил банківського права; зростання ролі безготівкових розрахунків, запровадження нових платіжних засобів вимагають визначення більш чітких класифікацій, розмежування і впорядкування правових норм; проблема забезпечення безпеки і надійності вкладів клієнтів в умовах багатопрофільної (і навіть локальної) кризової ситуації підриває довіру населення України до баків в цілому [7].

Отже, укази Президента України, закони та постанови Верховної Ради України, постанови Кабінету Міністрів України, спеціальні акти банківського законодавства Національного банку України повинні системно забезпечувати процес значного поширення узгоджених за змістом і метою імперативних норм для регулювання банківської діяльності.

В даній роботі вже йшла мова про рівні системи банківського права, пов’язані з джерелами банківського права. Разом з тим, є потреба підкреслити співвідносність системи банківського права з двома рівнями банківської системи (банківська система в Україні має дворівневу побудову: на першому рівні – Національний банк України, на другому рівні – комерційні банки), оскільки становлення і розвиток класичної дворівневої банківської системи, яка відповідає сучасним вимогам ринкової економіки в їх динаміці, є одним із аспектів домінування імперативного методу регулювання в цій сфері. «В Україні станом на 1 вересня 2010 року ліцензію на здійснення банківських операцій мали 176 банків. У стадії ліквідації перебувало 18 банків, обсяг активів банківської системи становив 899,2 мільярдів гривень, зростання з початку року склало 18,9 мільярдів гривень, та в основному воно відбулося за рахунок росту вкладень у цінні папери, приріст яких склав 75,5%. Вирішення проблем банківської системи без подальшого реформування його організаційно-правового забезпечення неможливо» [12, с. 111]. Цілком очевидно, що організаційно-правове забезпечення реформування української банківської системи лежить у площині банківського права, а саме у площині оптимізації імперативного методу регулювання, органічного для дворівневої банківської системи безпосередньо в умовах України на теперішній час.