Особливості норм банківського права у національному законодавстві

 

Банківська діяльність в якості важливого елемента функціонування фінансової системи держави є об’єктом регулювання з боку банківського права. Відносини, що виникають у процесі банківської діяльності, регулюються нормами банківського права, тобто загальнообов’язковими правилами поведінки, які встановлюють і регулюють публічні відносини, пов’язані з організацією та функціонуванням банків, з порядком здійснення ними банківських операцій, а також приватні відносини банків з клієнтами.

Норми банківського права у національному законодавстві України мають певні особливості (специфічні ознаки), що зумовлено тим, що «норми банківського права регулюють специфічну групу суспільних відносин – банківські правові відносини, тобто взаємовідносини між суб’єктами банківського права в процесі здійснення банківської діяльності. Ці відносини мають як публічний, так і приватний характер» [9, с. 18].

Особливостями норм банківського права у національному законодавстві є наступні позиції:

– Як правило, норми банківського права мають імперативний (обов’язковий) характер, забезпечений примусовою силою держави, оскільки, будучи за своєю природою спеціальними нормами, чітко визначають юридичні права та обов’язки учасників, закріплюють правове положення суб’єктів банківських правовідносин і передбачають певні варіанти їх поведінки. Імперативність в нормах банківського права дозволяє жорстко закріплювати вимоги держави в сфері банківської діяльності, встановлювати відповідальність за невиконання приписів держави.

– Домінуюча імперативність норм банківського права не виключає можливості використання норм банківського права диспозитивного характеру. Наприклад, норми, що стосуються укладання банківських договорів, є згодою сторін, і це дає їм можливість визначити конкретний зміст своїх прав та обов’язків.

– Норми банківського права регулюють організацію і функціонування банківської системи, основу якої становлять грошово-кредитні відносини; з чого випливає, що банківські правовідносини регулюються не лише нормами банківського права, а й нормами інших галузей права – фінансового, адміністративного, цивільного, господарського тощо[15, с.248]. Наприклад, норми цивільного права регулюють розрахункові та кредитні відносини, а норми адміністративного права передбачають адміністративну відповідальність у вигляді накладення штрафів на керівників банків та інших фінансово-кредитних установ за порушення ними вимог банківського законодавства. Крім того, банківські правовідносини можуть в окремих випадках регулюватися із застосуванням звичаїв ділового обороту та банківських звичаїв, які визнаються в Україні нормами банківського права лище за умови визнання їх Національним банком України (конкретні приклади були наведені в даній роботі при розгляді попереднього питання).

– Структура норми банківського права є наступною: гіпотеза, диспозиція та санкція; при цьому кожен елемент структури норми банківського права має власні особливості.

Так, гіпотеза визначає чіткі, конкретні умови, за яких можуть виникнути банківські правовідносини; диспозиція детально формулює правила поведінки учасників-банківських правовідносин, тобто визначає їх права та обов’язки; санкція в якості способу захисту правил, встановлених нормами банківського права передбачає юридичні засоби, які використовуються суб’єктами цих правовідносин для захисту приписів держави.

Банківське законодавство є зовнішньою стороною, формальним вираженням банківського права, рівні якого обумовлюються джерелами банківського права. Аналіз банківського законодавства показує, що всі норми банківського права можна класифікувати, керуючись різними підходами. Така особливість дозволяє розрізняти норми банківського права за функціональною спрямованістю (регулятивні та охоронні); за змістом (матеріальні і процесуальні); за призначенням (загальні та пруденційні).

Регулятивні норми банківського права встановлюють права й обов’язки суб’єктів банківських правовідносин; до регулятивних норм належать норми, які визначають функції НБУ і комерційних банків, встановлюють вимоги щодо ліцензування банківської діяльності.

В свою чергу, регулятивні норми банківського права, залежно від характеру їх впливу на учасників банківських правовідносин поділяються на зобов’язуючі, забороняючі та уповноважуючи норми.

Зобов’язуючі норми банківського права регулюють активну поведінку суб’єктів і пропонують в категоричній формі здійснювати певні дії; наприклад, обов’язок отримувати банком ліцензію на здійснення банківської операції, зберігати кошти на рахунках у банках, тощо.

Забороняючі норми банківського права приписують не здійснювати дій, що порушують банківську дисципліну; наприклад, правилами касових операцій застосування готівки між юридичними особами обмежене; валютне законодавство України забороняє на території країни використання іноземної валюти як засобу платежу, за винятком випадків і в порядку, встановленому чинним законодавством.

Уповноважуючі норми банківського права надають учасникам цих відносин повноваження на здійснення певних дій в установлених межах; наприклад, суб’єкти кредитних правовідносин укладають кредитні договори, у яких визначають свої права й обов’язки.

Охоронні норми банківського права передбачають застосування заходів примусу за порушення норм банківського законодавства. До цих норм належать норми, які передбачають підстави і форми здійснення банківського нагляду, санкції за порушення валютного законодавства.

Застосування регулятивних та охоронних норм банківського права забезпечує конкретне втілення прояву призначення банківського права як інституту фінансового права – захист законних прав та інтересів суб’єктів банківських правовідносин.

Взаємозв’язок між матеріальними і процесуальними нормами банківського права полягає у тому, що процесуальні норми встановлюють порядок застосування норм матеріального права; наприклад, мета і функції банківського нагляду супроводжуються тим, що законодавець визначає вимоги, що пред’являються до звітності банків, встановлює процедуру стягнення штрафів, тобто процесуальні норми регулюють взаємовідносини НБУ і банків з приводу банківського нагляду.

Загальні норми банківського права закріплюють правове положення НБУ і комерційних банків, їх організаційно-правові форми, функції; визначають порядок організації та здійснення банківського нагляду, порядок здійснення банківських операцій.

Пруденційні норми банківського права – це норми, що мають на меті забезпечити стабільність функціонування банківської системи, захистити інтереси вкладників. Вони передбачають різні фінансові та організаційні заходи, реалізація яких повинна привести до зниження банківського ризику; наприклад, державна реєстрація та ліцензування банківської діяльності, встановлення НБУ економічних нормативів, застосування заходів впливу від імені держави.

Отже, особливості класифікації норм банківського права «мають важливе значення для з’ясування сутності цих норм, визначення їхнього місця в системі банківського права та подальшого розвитку науки банківського права» [9, с. 22].

На підставі викладеного вище необхідно підкреслити, що всі правові норми, що регулюють організацію банківської системи і проведення банківських операцій, у своїй сукупності формують визначений комплекс норм і мають предметну єдність; що банківське законодавство слід розглядати як комплексну галузь, але станом на сучасний момент норми банківського права тільки створюють перспективу виокремлення банківського права в самостійну галузь права, залишаючись фундаментальною основою банківського права як важливого інституту фінансового права України. Особливості норм банківського права в своїй сукупності забезпечують сучасну спрямованість банківського права на мобілізацію, розподіл і використання централізованих фондів з метою забезпечення виконання завдань держави. При цьому мобілізація й розподіл грошових ресурсів можуть здійснюватись у процесі проведення банківських операцій, при кредитуванні, регулюванні розрахункових і валютних операцій, при функціонуванні ринку цінних паперів.