Методичні рекомендації. Законодавчо-правовою базою здійснення банкрутства вітчизняних підприємств є Конституція України, Закон України „Про банкрутство” (1992р.)

Законодавчо-правовою базою здійснення банкрутства вітчизняних підприємств є Конституція України, Закон України „Про банкрутство” (1992р.), „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом ”(1999р.), Господарський Кодекс України, що набув чинності з 1 січня 2004р. та інші нормативні акти.

Основними функціями законодавства про банкрутство є:

- запобігати непродуктивному використанню активів підприємств;

- реабілітувати підприємства, які опинилися на межі банкрутства, маючи значні резерви для успішної фінансово-господарської діяльності в майбутньому. Як правило, така реабілітація передбачає фінансову санацію (реорганізацію);

- сприяти найповнішому задоволенню претензій кредиторів.

Проблемою банкрутства підприємств займається Агентство із запобігання банкрутству підприємств та організацій.

Підставою для порушення справи про банкрутство є письмова заява будь-якого з кредиторів, самого боржника, органів державної податкової адміністрації або державної контрольно-ревізійної служби.

На період порушення справи про банкрутство до прийняття рішення по ній, господарський суд накладає повноваження щодо розпорядження і контролю за майном боржника на банк (що обслуговує боржника), а якщо банкрутом є державне підприємство – на Фонд державного майна або на іншу особу за пропозицією боржника чи кредиторів. Розпорядник майна несе відповідальність за належне здійснення зазначених повноважень. Повноваження розпорядника майна втрачають силу з моменту утворення ліквідаційної комісії або призначення санаторів.

При відсутності санаторів господарський суд може винести ухвалу про ліквідацію підприємства і назначає ліквідаторів.

Основна мета банкрутства – задоволення вимог кредиторів через визнання боржника банкрутом.

Світова Практика показує, що вимоги кредиторів задовольняються лише на 30% тому доцільніше спрямувати зусилля, і кредиторів, і керівників підприємства на вихід з кризового стану до подання заяви до суду.

Неплатоспроможні підприємства повинні спочатку спробувати відновити свою платоспроможність через систему реанімуючих заходів. Якщо ці заходи не призвели підприємство до одужання, розпочинається ліквідаційна процедура.

Діяльність неплатоспроможного підприємства припиняється за заявою кредитора, прокурора та інших передбачених законодавством органів може бути визнаний судом чи господарським судом банкрутом.

До ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном банкрута і всі його майнові права та обов’язки.

Але проблема неплатоспроможного підприємства може бути вирішена шляхом укладення мирової угоди, що передбачено статтею 35 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом ”.

Мирова угода – це процедура досягнення домовленості боржника між банкрутом та кредиторами щодо пролонгації строків сплати належних кредиторам платежів або щодо зменшення суми боргів. Мирова угода укладається у випадку коли боржник звертається до суду щодо порушення справи про своє банкрутство, щоб виграти час для санації підприємства.

При досліджені банкрутства неплатоспроможних підприємств виділяють: приховане, фіктивне та умисне банкрутство.

Приховане банкрутство: навмисне приховання факту стійкої фіксованої неспроможності через подання недостовірних даних, що це завдає матеріальних збитків кредиторам. Основні мотиви такої дії: надія на покращення фінансового стану; спроба одержати банківський кредит для покриття фінансової заборгованості та прагнення суб’єктів прихованого банкрутства стримати вигідне замовлення на виробництво товарів (робіт, послуг).

Фіктивне банкрутство – несправедлива звітність власника підприємства про фінансову неспроможність виконання зобов’язань перед кредиторами та бюджетом, а це в свою чергу завдає великого матеріального збитку кредиторам та державі.

Умисне банкрутство – це свідоме доведення суб’єкта підприємницької діяльності до стійкої фінансової неплатоспроможності, яка виникає внаслідок того, що власник або посадова особа підприємства виконує чи неналежно виконує свої службові обов’язки, завдаючи істотної шкоди державним або громадським інтересам чи законним правом власників і кредиторів.

Розглядаючи питання неплатоспроможності та банкрутства особливу увагу звертають на особливості санації та банкрутства містоутворювальними, небезпечними, сільськогосподарськими, підприємствами, фермерськими господарствами та страховими компаніями.

До містоутворювальних підприємств відносяться підприємства кількість працівників яких з урахуванням членів їхніх сімей становить не менше половини чисельності населення адміністративно-територіальної одиниці у якій розташоване підприємство.

Особливо небезпечними підприємствами називаються підприємства вугільної, гірничодобувної, атомної, хімічної, хіміко-металургійної, нафтопереробної, інших галузей, визначених відповідними рішеннями Кабінету Міністрів України, припинення діяльності яких потребує проведення спеціальних заходів з метою запобігання заподіянню шкоди життю та здоров’ю громадян, майну, спорудам, навколишньому природному середовищу.

Ключові елементи процедур санації та банкрутства містоутворювальних і особливо небезпечних підприємств є схожими.

При розгляді справи про банкрутство цих підприємств учасником визначається орган місцевого самоврядування відповідної територіальної громади адміністративно-територіальної одиниці, а також центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого входить сфера діяльності боржника.

Якщо комітетом кредиторів не прийнято рішення про санацію боржника, господарський суд може винести ухвалу про санацію боржника, за клопотанням органу місцевого самоврядування або відповідного центрального органу виконавчої влади.

Договір поруки за зобов’язаннями боржника укладається та підписується уповноваженими особами органів місцевого самоврядування або центральних органів виконавчої влади.

Якщо боржник не виконує зобов’язання, поручителі несуть солідарну відповідальність перед кредиторами.

За клопотанням органу місцевого самоврядування санація підприємства може бути подовжена на один рік за планом фіксованого оздоровлення підприємства.

План фінансового оздоровлення особливо небезпечного підприємства може бути подовжено до 10 років.

Особливості санації сільськогосподарських підприємств полягають у наступному:

- рішення про звернення з клопотанням до господарського суду про санацію сільськогосподарських підприємств приймається комітетом кредиторів за участі представника органу місцевого самоврядування відповідної територіальної громади;

- санація сільськогосподарських підприємств вводиться на період сільськогосподарських робіт по вирощуванню продукції і її реалізації але не більше 15 місяців;

- якщо в період санації фінансове становище сільськогосподарського підприємства погіршилось через стихійні лиха, епізоотії та інших умов строк санації може бути подовжений до 1 року.

У разі ліквідації сільськогосподарських підприємств враховуються такі особливості:

- переважне право на придбання нерухомості належить сільськогосподарському підприємству, що визнано банкрутом та іншим підприємством і фермерським господарством розташованим у даній місцевості;

- рішення щодо земельних ділянок приймаються відповідно до Земельного Кодексу України. Переважне право на отримання земельних ділянок мають власники земельних часток (паїв), які проживають у цих населених пунктах;

- несільськогосподарські угіддя розподіляються відповідно до установчих документів підприємств або за згодою власників земельних часток (паїв);

- земельні ділянки державної і комунальної власності включаються до земель запасу або передаються у власність чи користування відповідно до Земельного Кодексу.

Фермерське господарство несе відповідальність за своїми зобов’язаннями у межах майна, яке є власністю фермерського господарства.

Рішення про ліквідацію діяльності фермерського господарства приймається:

- власником в разі реорганізації або ліквідації фермерського господарства;

- якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця;

- у разі банкрутства фермерського господарства.

У разі визнання господарським судом фермерського господарства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури до складу ліквідаційної маси включають:

- нерухоме майно;

- продуктивна і робоча худоба, птиця;

- сільськогосподарська техніка, обладнання, транспортні засоби, інвентар;

- інше майно;

- право оренди земельної ділянки та інші майнові права.

У разі банкрутства фермерського господарства земельна ділянка використовується відповідно до Земельного Кодексу України.

Майно нерухоме та майнові права, включені до складу ліквідаційної маси фермерського господарства можуть бути продані тільки за конкурсом збереженням цільового призначення.

Санація страховика може здійснюватись за рішенням:

- власників менеджменту (досудова санація);

- уповноваженого органу;

- господарського суду.

Може бути проведена досудова санація (примусова санація, реорганізація).

Заява про порушення справи про банкрутство страховика може бути подана в господарський суд боржником, кредитором або уповноваженим на це державним органом. До характеристик особливостей провадження справи про банкрутство страхової компанії можна віднести такі:

- учасником провадження у справі про банкрутство є державний орган у справах нагляду за страховою діяльністю;

- усі договори страхування припиняються;

- страхувальники мають право вимагати повернення частини виплаченої страховику страхової премії;

- за договорами, за якими страховий випадок настав до дня прийняття постанови про визнання страховика банкрутом, страхувальники мають право вимагати виплати страхової суми;

- кошти резервів зі страхування життя не можуть використовуватися страховиком для погашення будь-яких зобов’язань і не можуть бути включені до ліквідаційної маси, вони підлягають переданню іншому страховику за згодою страхувальника та застрахованої особи.

Питання для обговорення

1. Основні функції законодавства про банкрутство.

2. Ключові елементи процедур санації та банкрутства.

3. Сутність мирової угоди.

4. Приховане, фіктивне та умисне банкрутство.