У вітчизняній синтаксичній традиції склалося три принципи їх класифікації: 1) логіко-граматичний, заснований на співвідносності підрядних частин цих речень з членами простого речення, згідно з якою серед складнопідрядних речень розрізняють підметові, присудкові, додаткові, означальні і різні різновиди обставинних речень. 2) формально-граматичний, що спирається на засоби зв'язку підрядної і головної частини цих речень, згідно з яким серед складнопідрядних речень розрізняють безсполучникові, сполучникові і складнопідрядні речення із сполучними словами, а сам аналіз цих речень по суті зводиться до аналізу сполучників і сполучних слів, за допомогою яких поєднуються їхні предикативні частини; 3) структурно-семантичний, який в основу класифікації складнопідрядних речень кладе установлення структурних і семантичних співвідношень між підрядною і головною частинами цих речень.
Структурно-семантична класифікація останнім часом знайшла втілення у ряді посібників для вищої і середньої школи, а у дещо спрощеному вигляді була запроваджена також у шкільних підручниках. Вона уявляється її прибічникам найповнішою і всебічною, оскільки враховує: 1) до чого належить підрядна частина (гол част, окремого слова); 2) за допомогою яких формально-граматичних засобів вона приєднується до головної; 3) в яких семантичних стосунках знаходяться предикативні частини складнопідрядного речення.
