Вагомими для України є її відносини з безпосередніми західними сусідами: Польщею, Словаччиною, Угорщиною та Румунією.

У 90-х роках минулого століття набули характеру стратегічного партнерства українсько-польські відносини. Уряд Республіки Польща першим серед урядів зарубіжних країн визнав державну незалежність України. Важливим етапом у їх розвитку було підписання у 1992р. широкомасштабного міждержавного Договору про добросусідство, дружні відносини і співробітництво.

Регулярно відбуваються політичні контакти на найвищому рівні. Істотно зріс товарообіг між двома країнами, розпочалася реалізація взаємовигідних економічних проектів. Активізувалось співробітництво у гуманітарній, культурно-мистецькій та науковій сферах.

Водночас слід мати на увазі, що входження в 2004 р. Польщі до Євросоюзу, як й інших держав, у наші стосунки привносить нові виміри, зокрема денонсацію окремих договірних зобов’язань між нашими країнами. Однак тимчасові труднощі в українсько-польських відносинах швидше всього будуть врегульовані, поскільки Польща від співпраці з Україною має не меншу вигоду, аніж наша держава.

В Українській державі існують широкі можливості для взаємовигідного співробітництва із Словацькою Республікою, які зумовлені багатьма об’єктивними чинниками, в тому числі відсутністю будь-яких взаємних територіальних претензій, традиційними господарськими зв’язками, взаємодоповнюючим характером національних економік, наявністю значної української національної меншини в Словаччині та словацької – в Україні.

Як безконфліктні можна охарактеризувати відносини України з Угорщиною. У сфері торговельно-економічних зв’язків Угорщина є третім за значенням партнером України серед країн-сусідів. Крім того, промисловий потенціал України, її ринок розглядаються як перспективна сфера залучення угорського капіталу та послуг. Накопичено позитивний досвід вирішення в дусі взаєморозуміння й толерантності питань, що стосуються становища етнічних меншин.

Важливим для України є відносини з Румунією. Наша країна дотримувалася активної позиції у двосторонньому українсько-румунському діалозі, який мав на меті підготовку до підписання міждержавного політичного договору. 2 червня 1997 р. Договір про відносини добросусідства і співробітництво двох країн підписали президенти Л.Кучма та Е.Константинеску. У цьому договорі зафіксовано визнання сторонами непорушності кордонів, вимог Хельсінкського Заключного акта та інших документів.

Належне врегулювання суперечностей і різних підходів щодо спільних кордонів та зняття територіальних питань відбулося влітку 2003 р. з підписанням у Києві договору між Україною і Румунією. Однак не всі проблеми врегульовані. Дальшого вирішення, вимагають питання імплементації вищеназваного договору, забезпечення прав національних меншин, розвитку транскордонного співробітництва тощо.

Крім кордонів суходолом, Україна має морський кордон із Болгарією, Туреччиною, Грузією. Співробітництво з цими державами відіграє важливу роль у налагодженні політичної та економічної стабільності у межах Чорноморського регіону, поглибленні торговельно-економічної співпраці, участі цих країн у спільних економічних проектах.

Одним із пріоритетів зовнішньої політики України є відносини із США як стратегічним партнером. З самого початку виникнення України, як незалежної держави, США сприймали як негативне явище, котре могло б призвести до небажаних для них наслідків. З часом ставлення Сполучених штатів до нашої держави змінилось. США дійшли до висновку, що без суверенної України неможливо зберегти той стан речей, який склався у Європі після глибоких перемін.

Встановивши дипломатичні стосунки з Україною, США в першу чергу зосередили зусилля на реалізації Києвом наміру щодо набуття статусу без’ядерної держави. На жаль, у комплексі завдань із роззброєння, які вирішувалися у той час США з Росією, Україні відводилася підпорядкована роль.

Згодом розвиток подій зумовив зміну поглядів американських політиків, стосунки між обома країнами стали більш діловими, однак ознаки політичного та економічного тиску на нашу країну помітній досі. Це особливо проявилось в ході іракської війни та під час відправки туди українських миротворців.

На сучасному етапі обидві держави свої завдання вбачають у розширені контактів на всіх рівнях, забезпечені реалізації існуючих домовленостей на найвищому рівні; залученні України до загальноєвропейської інтеграції, інших напрямів партнерства, визначених українсько-американською міжурядовою комісією. Особливий інтерес обидві держави вбачають у об’єднані спільних дипломатичних та інших зусиль з метою нейтралізувати виникнення нових осередків міждержавних та національно-етнічних конфліктів.

Активно розвивають відносини з Україною Канада, Франція, ФРН, інші країни «великої сімки». Розширилась співпраця з Китаєм, Італією, країнами Прибалтики, Азії, Африки та Латинської Америки.

Таким чином, підсумовуючи розглянуті проблеми, можна зробити висновок, що за роки незалежності української держави зроблено чимало щодо становлення і вдосконалення зовнішньополітичної діяльності, набуто певного досвіту, чимало зроблено для встановлення позитивного іміджу України.

1. В той же час при формуванні і здійсненні основних напрямів зовнішньої політики України, особливо на першому її етапі, вона носила невизначений характер: не то просхідний, не то прозахідний. Вона не була по-справжньому українською. Внаслідок цього чимало втрачено у відносинах як з країнами ближнього зарубіжжя, так і з Заходом.

За таких умов найвірогіднішим варіантом зовнішньополітичної стратегії України є її балансування між Заходом і Росією, використання переваг співробітництва на євразійському й західному просторі.

Вихідними засадами зовнішньої політики мають бути національні інтереси України, до яких належать: гарантування суверенітету, державної незалежності, самостійності; підтримання територіальної цілісності й непорушності кордонів; досягнення надійної безпеки в усіх її вимірах: воєнно-політичному, економічному, гуманітарному тощо; подолання економічної кризи та інтенсивний розвиток народного господарства, досягнення високого стабільного життєвого рівня населення; створення правової демократичної держави, яка б інтегрувалася у європейську і світову спільноти.

Мова йде про забезпечення національної злагоди, політичної і соціальної стабільності, гарантій прав людини, національних меншин і націй; налагодження нормальних добросусідських відносин з країнами близького й далекого зарубіжжя, дотримання правил міжнародного співіснування, проведення політики миру і співробітництва, активну участь у боротьбі за реалізацію вселюдських інтересів.

2. Народ України має право очікувати від всіх владних структур країни, і в першу чергу від Міністерства закордонних справ, більш оперативної і адекватної реакції на події світового і регіонального значення, глибокого і всебічного аналізу складових цих подій, прогнозування можливих наслідків. Ефективність зовнішньополітичної діяльності має вимірюватися не тільки політичними дивідендами, але й практичною економічною віддачею, що характерно для більшості цивілізованих країн світу. Слід відмовитися від практики, коли Міністерство закордонних справ замість проведення узгодженої зовнішньої політики, свою діяльність зводить до пошуку підтримки тій чи іншій стороні політичного протистояння.

3. Недостатньою є роз’яснювальна робота відповідних державних органів, науковців, засобів масової інформації громадських організацій, щодо проголошення України без’ядерною, позаблоковою, нейтральною державою, її стосунків із Співдружністю Незалежних Держав, Європейським Союзом та НАТО, що викликає неоднозначний підхід до цих проблем широкого українського загалу.

4. Сьогодні окремі сусідні держави, особливо на недержавному рівні, заявляють про територіальні претензії до України. Тому необхідно більш активно і цілеспрямовано, спираючись на історичні аспекти цього питання, вести роз’яснювальну роботу серед громадян країни і за її межами щодо сутності цієї проблеми та можливі шляхи її розв’язання.

5. Україна першою з країн СНД взяла на себе зобов’язання поважати права національних меншин, створювати для них необхідні умови щодо їх участі в управлінні державою, збереженню національних традицій, мови, культури, що без сумніву зіграло вирішальну роль у досягненні миру і спокою в державі. Однак нами не було вжито адекватних заходів по захисту інтересів українців за межами країни.

6. Демонструючи велику зацікавленість у західній діаспорі, в той же час було випущено з поля зору проблеми і можливості східної діаспорти, яка є досить великочисельною. Адже на території держав – колишніх республік СРСР за переписом 1989 року проживали 6 мільйонів 767 тис. українців, в т.ч. в Російській Федерації – 4 мільйони 363 тисячі, Казахстані – понад 896 тисяч, Молдові – 600 тисяч, Білорусі – 291 тисяча. Ця проблема, безперечно, вимагає корекції з боку владних структур держави.

7. Слід особливо наголосити, що у своїй переважній більшості цивілізований світ поки що не готовий до того, щоб Україна найближчим часом стала могутньою політичною і економічною державою. Не поспішає він і з наданням обіцяної допомоги. А тому нам варто робити все необхідне, щоб домогтися цього шляхом політичної стабілізації та економічного зростання своїми власними силами.

Лише в разі успішного розв’язання внутрішніх проблем, проведення активної і конструктивної зовнішньої політики Україна зможе розраховувати на рівноправне членство у світовому співтоваристві, стати потужною регіональною державою та відігравати важливу геостратегічну роль у новому світовому порядку.