П. 1.2.1 Регулювання ринкового господарства у країнах Західної Європи

У регулюванні ринку країн Західної Європи можна виділити два періоди: 1) інтенсивного розвитку механізмів державного регулювання; 2)дерегулювання.

Криза 1929-1933 рр. проілюструвала глибоку невідповідність між реальною дійсністю і пануючою серед економістів думкою про ефективність конкуренції. У цей період у Західній Європі почали широко використовувати різні форми втручання держави в економіку. У довоєний і післявоєнний періоди розвиток господарських систем Західної Європи відбувався відповідно до основних рецептів кейнсіанства.

Це проявлялося у застосуванні різних інструментів державного регулювання з метою стабілізації економічної кон'юнктури, згладжування циклічних коливань, забезпечення макроекономічних умов для підтримання високих темпів зростання і якомога повнішої зайнятості.

Зросла частка національного доходу, який перерозподілявся через державну бюджетну систему. Був створений великий державний сектор через націоналізацію деяких галузей господарства і через організацію державних і змішаних підприємств у провідних галузях економіки. У період, коли виникала загроза розладу економіки, такі галузі інфраструктури, як транспорт, зв'язок, водопостачання, енергетика тощо, націоналізувалися. Держава активно кооперувалася з приватним капіталом, беручи на себе відповідальність за створення нових галузей і реконструкцію старих.

У 50 - 70-х роках чималого розвитку набуло нормативне регулювання у сфері терміну та умов праці, найму звільнення. Характерний розвиток різних форм програмування і планування національної економіки. Так, система планування у Франції у цей період пройшла через ряд етапів.

У 70-х роках був здійснений перехід до індикативного планування, яке дозволило на демократичній основі координувати позицію держави та приватного бізнесу.

З початку 80-х років розпочалося скорочення державного сектору в економіці, оскільки методи дефіцитного фінансування економіки у поєднанні з експансіоністською політикою кредитних органів сприяли інфляції.

У механізмі регулювання сучасного ринкового господарства країн Західної Європи формується нове співвідношення між конкурентно-ринковими методами і державним регулюванням. Якщо раніше усе пов'язувалося головним чином з державним втручанням у функціонування приватнокапіталістичного господарського механізму, то тепер знову найбільші надії покладаються на автоматичне ринкове регулювання останнього. Проте механізм державного регулювання не відкидається. Практикується більш гнучке поєднання його з ринковим регулюванням. Механізм індикативного планування замінюється стратегічним.

Головний принцип централізованого керівництва у Західній Європі: стимулюй, а якщо треба, стримуй усіх, не заважаючи нікому. Інакше кажучи, центральні органи регулювання у разі необхідності створюють штучні “правила гри” для господарських суб'єктів, які спонукають їх діяти у бажаному для економічної ситуації на прямі. Чітко вирізнилися два нові підходи у державному регулюванні ринкового господарства:

- макрорегулювання, засноване на податково-бюджетному і кредитно-грошовому інструментарії

- індустріальна політика, спрямована на структурну перебудову економіки.

Макроекономічна політика країн Західної Європи стала жорсткішою з точки зору підтримання грошової дисципліни і проведення режиму економії витрат держави.

Структурна політика країн Західної Європи спрямована на зростання виробничого потенціалу і динамізації економічного розвитку. Це здійснюється шляхом денаціоналізації економіки і приватизації частини державної власності в промисловості і сферах інфраструктури. Особливо активно ці процеси відбуваються у Великобританії та Франції.

Нині країни Західної Європи відмовляються від прямого регулювання цін і тарифів - відбувається лібералізація цін на промислові товари і послуги.

В системі державного регулювання головну роль стали відігравати питання довгострокового зростання, сприяння розвитку малого бізнесу, стимулювання науково-технічного прогресу.