П. 7.2 Державне регулювання відносин в агропромисловому комплексі України

Аграрно-промисловий комплекс (АПК) країни - це сукупність галузей, пов'язаних із виробництвом сільськогосподарської продукції, її переробкою, реалізацією та обслуговуванням самого сільського господарства.

Агропромислова інтеграція - це органічне поєднання сільського господарства і галузей промисловості, транспорту, торгівлі тощо, які обслуговують сільське господарство, постачають ресурси і доводять його продукцію до споживача.

Агропромислова інтеграція розвивається вертикально та горизонтально.

Вертикальна інтеграція означає міжгалузеве кооперування підприємств і виробництв різних галузей, технологічно й організаційно пов'язаних між собою. Вона забезпечує єдність і безперервність виробничого і технологічного процесів, тобто оптимальне проходження товарної маси від виробництва сировини до випуску і доставки споживачу готової продукції, а також зумовлює зниження витрат, підвищення ефективності виробництва і якості продукції.

Горизонтальна інтеграція - це система взаємозв'язків між підприємствами однієї галузі. Вона забезпечує поглиблення спеціалізації окремих ланок єдиного технологічного процесу, зниження затрат виробництва. Ця форма інтеграції найпоширеніша в сільському господарстві у сфері основного виробництва у вигляді спеціалізованих господарств, мікрогосподарських підприємств тощо.

У результаті розвитку агропромислової інтеграції, об'єднання і злиття порівняно самостійних ланок з виробництва і переробки сільськогосподарської сировини, доставки її до споживача формується агропромисловий комплекс (АПК). В АПК розрізняють п’ять сфер діяльності:

1. виробництво засобів виробництва для всіх інших галузей, пов'язаних із сільським господарством (тракторне машинобудування, виробництво сільгоспмашин, устаткування для тваринництва, легкої і харчової промисловості тощо);

2. сільське господарство: рослинництво і тваринництво;

3. переробка сільськогосподарської сировини (харчова, м'ясо-молочна, легка промисловість тощо);

4. виробнича інфраструктура (транспорт, зв'язок);

5. соціальна інфраструктура.

В Україні криза АПК під час переходу до ринку виявилась глибшою, а вихід з неї буде тривалішим порівняно з іншими галузями національної економіки. Особливості сучасного стану АПК України:

- накопичення та загострення суперечностей економічного і політичного характеру;

- масова збитковість сільськогосподарських підприємств;

- повільні темпи реформування аграрного сектору економіки;

- збереження тенденції до звуженого відтворення.

Сприяти розвитку АПК в Україні покликане прийняття Верховною Радою цілого пакета законодавчих документів та нормативних актів: закони «Про підприємство», «Про підприємництво», «Про пріоритетність розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві України», «Про селянське (фермерське) господарство», «Земельний кодекс України» (від 25.10.2001), «Про сільськогосподарську кооперацію» тощо.

Виділяють три головні етапи аграрної політики:

перший етап – стабілізаційний. Його призначення - призупинити спад виробництва в галузі. Орієнтовна тривалість - найближчі два -три роки. Для цього доведеться мобілізувати внутрішні і зовнішні інвестиції, задіяти стимули високопродуктивної праці, розвивати підприємництво в АПК;

другий етап - відновлювальний. Його мета - доведення обсягів сільськогосподарського виробництва до рівня кінця 80-х. - початку 90-х років, з поступовим надходженням продукції на світовий ринок;

третій етап - стратегічний. Він передбачає виведення сільського господарства України на рівень найрозвинутіших сільськогосподарських країн, надійне закріплення її місця в світовому розподілі виробництва аграрної продукції та її широкого асортименту.

Масштаби регулювання залежать від рівня економічного і соціального розвитку господарства, збалансованості попиту і пропозиції на аграрних ринках. Державне регулювання агробізнесу в Україні введуть за такими головними напрямами: регулювання цін і фермерських доходів; бюджетне фінансування; кредитування; оподаткування; стабілізація ринку сільськогосподарської продукції; підтримання розвитка фермерства; сприяння в реалізації продукції у межах квот і гарантованих цін, які запроваджують органи державної влади; дотування виробництва окремих видів продукції; підтримання розвитка аграрного підприємництва; провадження антимонопольної політики; забезпечення підготовки кадрів, підтримувати розвиток аграрної науки, соціальної інфраструктури.

Система державного регулювання аграрної сфери в Україні повинна характеризуватися всепроникливим впливом на різні сторони процесу виробництва - сільськогосподарської продукції і високий рівень підтримки внутрішніх товаровиробників. Мета регулювання - стимулювати виробництво, аграрне підприємництво та соціальну підтримку села.

Зміст аграрної політики держави в умовах трансформаційної економіки:

= проведення земельної реформи;

= приватизація об’єктів АПК;

= розвиток нових форм господарювання;

= реалізація абсолютних та порівняльних переваг країни;

= забезпечення умов для становлення сучасних фінансово-економічних, правових та організаційно-інститу цінних відносив в агропромисловій сфері;

= формування ринкового механізму управління АПК;

= соціальний розвиток села;

= інформаційне забезпечення пропаганди реформ.

Незважаючи на проведення земельної та аграрної реформи, результати господарювання підприємницьких сільськогосподарських структур є досить низькими. Головні причини такого стану на підсобних і фермерських господарствах - відсутність прогресивних агротехнологій та засобів праці, передбачених для умов їх використання на малих земельних угіддях у різних кліматичних зонах України, нестача фінансових коштів тощо. Тому для розвитку АПК потрібні як внутрішні, так і зовнішні інвестиції.