Студопедия — РОЗДІЛ VI
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

РОЗДІЛ VI






Другий день почався, як і перший: вставали й одягались при свічці, тільки цього ранку довелось обійтися без церемонії умивання: вода в глеках замерзла. Минулого вечора перемінилась погода. Цілісіньку ніч у всі шпари вікон спальні свистів крижаний північно-східний вітер, від якого ми тремтіли у своїх ліжках; той вітер обернув воду в глеках У лід.

Поки тяглися нескінченні півтори години молитов та читання Біблії, я зовсім заклякла з холоду. Врешті настав час снідати; цього разу каша не пригоріла і була непогана на смак, але дали її дуже скупо. Якою мізерною здалася мені моя порція! Я б з радістю з'їла ще одну.

Того ж таки дня мене записали ученицею четвертого класу і визначили мені повсякденні завдання та обов'язки. Досі я була тільки глядачкою в Ловуді, а тепер мала стати дійовою особою. На початку, оскільки я не звикла вчити напам'ять, уроки здавалися мені нескінченно довгими й важкими, частий перехід від одного уроку до зовсім іншого теж збивав мене з пантелику, тож я була дуже рада, коли десь близько третьої години по обіді міс Сміт дала мені смужку серпанку два ярди завдовжки, голку, наперсток та нитки й відіслала в тихий куточок класної кімнати, загадавши підрубити серпанок. У цю годину більшість школярок шили, тільки один клас і далі читав, стоячи навколо міс Скетчерд. У кімнаті було тихо, отож я добре чула, що читала кожна дівчина, як це в неї виходило та що казала міс Скетчерд — хвалила її чи ганила. Читали історію Англії; поміж читачок я помітила і мою знайому з альтанки. На початку уроку вона стояла серед перших учениць, та за якесь неправильно вимовлене слово чи неуважність її раптом відіслали до останнього ряду. Та навіть і там міс Скетчерд не давала їй спокою і весь час робила зауваження.

— Бернс (то, мабуть, було її прізвище — у Ловуді дівчат називали на прізвище, як ото хлопців-школярів), Бернс, ти кривиш черевика; зараз же постав ногу як слід!

Бернс, як негарно ти випинаєш підборіддя! Берне, скільки разів тобі казано, щоб ти тримала голову рівно! Я не дозволю тобі стояти переді мною в такій позі! — І отак

без кінця.

Коли розділ було перечитано двічі, учениці позгортали книжки й почали відповідати на запитання вчительки. Вони вивчали період владарювання Карла І, і запитання були найрізноманітніші: і про тоннаж, і про мито, і про «корабельний збір»; більшість учениць не могла на них відповісти, та коли черга доходила до Берне, вона одразу давала правильну відповідь: здавалось, вона запам'ятала весь урок з початку й до кінця і готова відповісти на будь-яке запитання. Я сподівалася, що міс Скетчерд похвалить її за уважність, але натомість вчителька раптом закричала:

— Гидке неохайне дівчисько! Ти вранці навіть нігтів не почистила!

Берне, на мій подив, нічого не відповіла.

«Чому, — думала я, — вона не пояснить, що не змогла ані почистити нігтів, ані вмитися, бо вода замерзла?»

Але тут мою увагу відвернула міс Сміт, яка попросила мене потримати моток ниток; розмотуючи їх, вона час від часу озивалась до мене, питаючи, чи я вже вчилась у школі, чи вмію мітити білизну, вишивати, плести тощо. Поки вона тримала мене біля себе, я не могла бачити міс Скетчерд. Коли ж я знов сіла на своє місце, міс Скетчерд саме щось наказала, але я не розчула її слів. Берне одразу вийшла в маленьку комірчину, де зберігалися книжки, і за півхвилини вернулася звідти, несучи в руці жмуток різок. Це знаряддя покарання вона подала міс Скетчерд із шанобливим реверансом, а тоді спокійно, не чекаючи її наказу, розстебнула фартух, і вчителька разів десять шмагнула її різками по спині. На очах Берне не з'явилося жодної сльозинки, і її обличчя не втратило свого звичайного задумливого виразу, а в мене, коли я побачила це видовище, так затремтіли пальці від безсилого гніву, що я перестала шити.

— От запекла дитина! — вигукнула міс Скетчерд. — Нічим з неї не виб'єш звички до неохайності. Віднеси різки назад!

Берне слухняно понесла жмуток до комірчини; коли вона знов з'явилася на дверях, я пильно подивилась на неї: дівчинка ховала до кишені носовичка, а на її худій щоці блищав слід від витертої сльози.

Вільна година ввечері була для мене найприємнішим часом за цілий день. Скибочка хліба та кухлик кави о п'ятій годині трохи підживили мене, хоч я й не наїлася досита; суворий нагляд послабився; у класі було тепліше, ніж уранці, — вогонь у камінах горів яскравіше, щоб можна було обійтися без свічок; червонястий присмерк, невимушена пустотливість, нерозбірливий гомін голосів — усе це навіювало приємне почуття свободи.

Увечері того дня, коли міс Скетчерд покарала різками свою ученицю Берне, я, як завжди, ходила сама туди й сюди поміж партами, столами й купками учениць, що розмовляли й сміялись, проте не почувала себе самотньою. Проходячи повз вікна, я час від часу відхиляла завісу й виглядала надвір: падав густий сніг, нижні шибки вже почало замітати; коли я притуляла вухо до скла, то крізь веселий гомін у кімнаті чула журливе завивання вітру надворі.

Якби я недавно покинула рідну домівку та лагідних батька-матір, то, мабуть, саме в цю пору найгостріше почувала б біль розлуки, — вітер збудив би смуток в моєму серці, а безладна метушня схвилювала б мою душу. Але тепер мене охопило дивне, гарячкове збудження: я хотіла, щоб вітер вив іще голосніше, присмерк перейшов у непроглядний морок, а безладний гамір — у несамовитий крик.

Перестрибуючи через парти й проповзаючи попід столами, я пробралася до одного з камінів і там побачила Бернс: вона стояла навколішки перед високими ґратками і мовчки, не помічаючи нічого навколо, уважно читала якусь книжку при тьмяному світлі жаринок.

— Все той же «Раселас»? — запитала я, ставши в неї за спиною.

— Так, — відповіла вона. — Я вже кінчаю його читати. Хвилин через п'ять вона згорнула книгу. Я зраділа цьому.

«Може, зараз удасться завести з нею розмову», — подумала я і сіла долі поруч неї.

— Як тебе звуть?

— Елен.

— Ти приїхала сюди здалека?

— Я прибула з півночі, це майже на кордоні з Шотландією.

— Ти коли-небудь повернешся додому?

— Думаю вернутись, та ніхто не знає, що може статися.

— Тобі, мабуть, хочеться залишити Ловуд?

— Ні. Чого це? Мене віддали до Ловуда здобути освіту. Було б нерозумно піти звідси, нічого не домігшись.

— Але ж ота вчителька, міс Скетчерд, така жорстока з тобою!

— Жорстока? Зовсім ні! Вона просто сувора: не терпить моїх вад.

— Бувши тобою, я б не терпіла її, я б чинила їй опір. Хай би вона шмагнула мене хоч один раз! Я б видерла в неї різки з рук і поламала б їх під самісіньким її носом.

— Нічого б ти не зробила, а якби й спробувала, то містер Броклґерст одразу вигнав би тебе зі школи. А як би це засмутило твоїх рідних! Краще вже терпіти біль, від якого, крім тебе, ніхто не страждає, ніж допуститися нерозважного вчинку і завдати горя близьким тобі людям. До того ж і Біблія вчить нас відповідати на зло добром.

— Але ж це ганьба, коли тебе ставлять на покару посеред кімнати, де повно людей, та ще й шмагають. Адже ти велика дівчина! Я набагато менша за тебе, та й то б не стерпіла такого.

— І все-таки твій обов'язок витримати все, чого ти не можеш уникнути. Тільки слабодухі й нерозумні люди кажуть, що їм несила терпіти того, що їм судилося витерпіти.

Я слухала її з подивом: я не могла зрозуміти цієї філософії терплячості, а ще менше я розуміла чи схвалювала вибачливість, з якою вона ставилась до своєї мучительки. І все ж я відчувала, що Елен Бернс бачить усе в якомусь незбагненному для мене світлі. Я підозрювала, що, може, має слушність вона, а не я, проте я не хотіла замислюватись над цим, відклала ці думки до кращих часів.

— Ти кажеш, Елен, що в тебе є вади. Які вони? Як на мене, ти дуже хороша дівчина.

— Ось тобі приклад, що перше враження часто буває помилковим. Я й справді неохайна, як каже міс Скетчерд: ніяк не можу тримати свої речі в порядку: я недбала, порушую правила, читаю, коли треба готувати завдання, роблю, що мені заманеться, і часом, як і ти, кажу, що не терплю ніякого суворого порядку. Усе це дуже дратує міс Скетчерд, яка завжди охайна, ретельна й вимоглива.

— А ще зла й жорстока, — докинула я, та Елен Бернс не підтвердила моїх слів; вона мовчала.

— А міс Темпл така ж сувора, як і міс Скетчерд?

Коли я вимовила ім'я міс Темпл, лагідна усмішка промайнула на поважному обличчі Елен.

— Міс Темпл дуже добра, їй важко бути суворою навіть з найгіршими ученицями. Вона бачить мої вади й лагідно на них указує, а коли я зроблю щось гарне, вона ніколи не забуває похвалити мене. Ось тобі доказ, що я справді погана дівчина: навіть догани міс Темпл, такі лагідні, такі розумні, не можуть виправити моїх вад, навіть її похвала, яку я дуже високо ціную, не може примусити мене бути завжди старанною й уважною.

— Дивно! — зауважила я. — Адже бути старанною так легко.

— Тобі, напевно, легко. Сьогодні вранці я спостерігала за тобою в класі і бачила, яка ти уважна: ти, здається, не думала про щось інше, коли міс Мілер пояснювала урок і ставила вам питання. А мої думки завжди десь блукають. Мені треба пильно слухати міс Скетчерд і запам'ятати все, а я часто зовсім перестаю чути її голос і починаю мріяти наяву. Іноді мені здається, що я в Нортумберленді, а звуки, що долинають до мене, — то дзюрчання струмочка, який протікає недалеко від нашого будинку в Діпдіні. Коли ж вона починає мене питати, мені ще треба пробудитись, а оскільки я не чула нічого з того, що читалося, бо слухала уявний струмочок, то я нічого не можу відповісти.

— Проте як гарно ти відповідала сьогодні вранці!

— То було випадково: просто мене зацікавило те, про що ми читали. Сьогодні я не мріяла про Діпдін, я думала про те, як людина, що прагнула робити добро, могла чинити так несправедливо й нерозважно, як Карл 1.1 ще я думала: який жаль, що,

незважаючи на свою чесність і щиросердість, він не хотів бачити нічого, крім своїх королівських привілеїв. Якби ж то він був передбачливіший і краще розумів дух часу! І все ж я люблю і поважаю Карла, мені жаль цього бідолашного короля, що помер на ешафоті. А його вороги були набагато гірші: вони пролили кров, якої не мали права проливати. Як вони сміли його вбити!

Елен неначе розмовляла сама з собою; вона забула, що я навряд чи зможу її зрозуміти, що я не знаю нічого чи майже нічого про те, що так схвилювало її. І я спробувала звернути розмову на цікавішу для мене тему:

— А на уроках міс Темпл твої думки теж десь блукають?

— Ні, звичайно. Таке буває, але рідко. У міс Темпл завжди є щось нове, цікаве, що відвертає мене від моїх роздумів; її так приємно слухати, і часто вона розповідає саме про те, що я хотіла б знати.

— Отже, ти добре поводишся на уроках міс Темпл?

— Так, але це не залежить від мене. Я не стараюся добре поводитися, а просто роблю те, що мені хочеться робити. То не моя заслуга.

— Ні, то велика заслуга. Ти шануєш того, хто добрий до тебе. А так і повинно бути. Якщо завжди лагідно коритися тому, хто мучить тебе і кривдить, то лихі люди зможуть робити все, що захочуть; вони нікого не боятимуться, не змінять своєї вдачі, а ставатимуть дедалі лихішими. Коли нас ні за що вдарять, ми теж повинні вдарити, — я так вважаю, — і то вдарити щосили, щоб нікому більше не кортіло нас бити.

— Я сподіваюсь, ти зміниш свою думку, коли підростеш; а тепер ти ще мале нерозумне дівча.

— Однак я це відчуваю, Елен: я повинна ненавидіти тих, хто ненавидить мене, хоч як я стараюся їм догодити. Я повинна чинити опір кожному, хто несправедливо мене карає. І це так само природно, як і те, що я повинна любити тих, хто прихильний до мене, або покірно терпіти кару, коли я відчуваю, що заслужила її.

— Такого погляду додержуються язичники та дикі племена, однак християни та інші цивілізовані народи давно вже його зреклись.

— Як це? Не розумію.

— Не насильством можна найлегше подолати ненависть і не помстою загладити крив-ДУ.

— А чим же?

— Читай Новий заповіт і ти побачиш, що говорить Христос та як він чинить. Візьми його слова собі за правило, а вчинки — за взірець.

— Що ж він говорить?

— Любіть ворогів ваших, благословляйте тих, що клянуть вас, робіть добро тим, що вас ненавидять і зневажають.

— Тоді я повинна любити місіс Рід —а я не можу! Я повинна благословляти її сина Джона — а це неможливо!

Тепер уже Елен Берне попросила мене пояснити мої слова, і я почала оповідати їй, як уміла, історію моїх кривд і страждань. Розхвилювавшись, я зробилася зла й говорила те, що відчувала, нічого не приховуючи й не пом'якшуючи в своїй розповіді.

Елен спокійно вислухала мене до кінця; я сподівалася, що вона щось скаже, але вона мовчала.

— То як, — нетерпляче спитала я, — хіба не лиха й не бездушна жінка ця місіс Рід?

— Безперечно, вона поводилася з тобою жорстоко, та, бачиш, їй не до вподоби твоя вдача, так само як і міс Скетчерд не до вподоби моя. Але ж як добре ти пам'ятаєш усе, що вона тобі сказала і вчинила! Як дивно, що її несправедливість так глибоко запала тобі в душу! Мені кривда не врізається так у пам'ять. Хіба ти не почувала б себе щасливішою, якби забула її суворість і той гнів, що його вона збудила в тобі? Життя дуже коротке, і мені здається, що не варто марнувати його, розпалюючи в собі злість і перебираючи в пам'яті свої образи. На цьому світі ми всі до одного приречені нести тягар своїх провин, але скоро, я вірю, настане час, коли ми звільнимося від них, визволившись від своїх тлінних оболонок; тоді з нас спадуть ницість і гріх разом з обтяжливою плоттю і лишиться тільки іскра духовна — незрима

й невідчутна основа життя і думки, така ж чиста, як тоді, коли творець надихнув нею своє творіння. Та звідки вона походить, туди вона й повернеться, може, щоб передатись вищій од людини істоті, а може, з блідої людської душі виросте в осяйну душу серафима! Але чи може вона виродитись і перейти від людини до диявола? Ні! Я в це не вірю! Я вірю в інше; мене ніхто цього не навчив, і я рідко про це говорю, але ця віра дає мені радість, і я твердо її тримаюся. Вона подає надію всім: я вірю, що вічність — це спочинок, це привітна оселя, а не жахлива безодня. До того ж ця віра допомагає мені відрізняти злочинця від злочину; я можу щиро прощати злочинцеві і водночас засуджувати злочин; з цією вірою помста ніколи не терзає мого серця, зіпсутість ніколи не жахає мене, а несправедливість ніколи не гнітить надто тяжко, — я живу в спокої, чекаючи кінця.

Елен замовкла, і її завжди трохи похилена голова опустилася ще нижче. Я бачила, що вона більше не має охоти говорити зі мною і хотіла б лишитись на самоті зі своїми думками. Та їй не дали часу на роздуми: підійшла староста, висока непривітна дівчина, й вигукнула з сильним камберлендським акцентом:

— Елен Бернс, якщо ти зараз же не наведеш ладу в своїй шухляді та не поскладаєш усе як слід на столі, я скажу міс Скетчерд, хай сама прийде й подивиться! Елен зітхнула, прокинувшись від своїх мрій; вона підвелася й без зайвого слова пішла виконувати старостин наказ.







Дата добавления: 2015-09-04; просмотров: 392. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Шрифт зодчего Шрифт зодчего состоит из прописных (заглавных), строчных букв и цифр...

Картограммы и картодиаграммы Картограммы и картодиаграммы применяются для изображения географической характеристики изучаемых явлений...

Практические расчеты на срез и смятие При изучении темы обратите внимание на основные расчетные предпосылки и условности расчета...

Функция спроса населения на данный товар Функция спроса населения на данный товар: Qd=7-Р. Функция предложения: Qs= -5+2Р,где...

Основные разделы работы участкового врача-педиатра Ведущей фигурой в организации внебольничной помощи детям является участковый врач-педиатр детской городской поликлиники...

Ученые, внесшие большой вклад в развитие науки биологии Краткая история развития биологии. Чарльз Дарвин (1809 -1882)- основной труд « О происхождении видов путем естественного отбора или Сохранение благоприятствующих пород в борьбе за жизнь»...

Этапы трансляции и их характеристика Трансляция (от лат. translatio — перевод) — процесс синтеза белка из аминокислот на матрице информационной (матричной) РНК (иРНК...

Гальванического элемента При контакте двух любых фаз на границе их раздела возникает двойной электрический слой (ДЭС), состоящий из равных по величине, но противоположных по знаку электрических зарядов...

Сущность, виды и функции маркетинга персонала Перснал-маркетинг является новым понятием. В мировой практике маркетинга и управления персоналом он выделился в отдельное направление лишь в начале 90-х гг.XX века...

Разработка товарной и ценовой стратегии фирмы на российском рынке хлебопродуктов В начале 1994 г. английская фирма МОНО совместно с бельгийской ПЮРАТОС приняла решение о начале совместного проекта на российском рынке. Эти фирмы ведут деятельность в сопредельных сферах производства хлебопродуктов. МОНО – крупнейший в Великобритании...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.011 сек.) русская версия | украинская версия