На початку ХХ ст. у вивченні культур виникло нове явище - психоаналітична концепція культури. У певному значенні воно стало продовженням психологічного вивчення культури. Цей підхід до дослідження й теорії культури існуює і розвиваються й зараз. За свою вже столітню історію психоаналітична концепція зазнала й розквіт, і відносний занепад, але дотепер досить поширена й уживана для інтерпретації самого широкого спектра явищ культури. Незважаючи на те що із самого свого виникнення психоаналіз як теорія культури був оголошений теорією-міфом і вульгарно біологізаторською концепцією, багато які його положення (хоча й у зміненій формі) застосовувалися й застосовуються дотепер у конкретних дослідженнях культур. Більш того, психоаналітичні сюжети потрапили в художню літературу й в 80-90-х роках XX ст. широко використовувалися в кінематографі. Звичайно при розгляді теми "Психоаналіз у вивченні культур" на перший план висувається (і запам'ятовується) фундаментальне значення психосексуального потягу як визначального мотиву історії й Едипів комплекс як пояснювальна концепція міжособистісної взаємодії. Не заперечуючи значення зазначених аспектів, хотілося б підкреслити, що внесок З. Фрейда і його послідовників у вивчення культур більш багатогранний і різноманітний, ніж просте відстоювання панування сексуальних стимулів у культурі.
