МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

2.1. Види планування діяльності міжнародних організацій

 

Планування міжнародної діяльності пов’язано з оцінкою багатонаціонального зовнішнього середовища, визначенням майбутніх світових можливостей і небезпек, формулюванням глобальних цілей і стратегій підприємства. Планування міжнародної діяльності включає формулювання короткострокових і довгострокових цілей і завдань, розподіл ресурсів - людей, капіталів, технологій, інформації - у міжнародному плані для досягнення глобальних цілей підприємства. Оскільки здійснення підприємницької діяльності на міжнародних ринках впливає на всі функції компанії, необхідний комплексний підхід до формулювання міжнародних цілей.

Під плануванням розуміють відособлений вид управлінської діяльності (трудових процесів), який визначає перспективу і майбутній стан організації. За допомогою планування створюється орієнтир майбутньої діяльності організацій. В американському менеджменті виділяють два види планування: стратегічне планування і планування реалізації стратегій [21].

У більшості західних країн потреба в плануванні виникла перш за все у зв’язку з прагненням уникнути глибоких кризисів, а в окремих країнах – інфляції. Оскільки при розробці засад планування широко використовувались кейнсіанські концепції, то закономірно, що основна увага приділялася регулюванню попиту, а це, в свою чергу, являло собою типічну короткотермінову проблему. Річний національний бюджет, який може називатися і по-іншому, був першим кроком планування [1, 16, 17, 21].

Франція є деяким винятком із цієї загальної тенденції. Тут система середньотермінового планування, яка представлена 4-х річними планами, відіграє найважливішу роль. Кожен план відрізнявся своїми специфічними цілями, які не обмежувалися короткотерміновим регулюванням попиту. Французькі середньотермінові плани були орієнтовані на рішення таких задач, як відновлення, причому з врахуванням пріоритетності окремих секторів, модернізації виробництва, зміни структури економіки, удосконалення функціонування ринків, житлове будівництво, освіта, різного роду соціальні перетворення і т.п.

Виділення трьох видів плану відбулося в процесі рішення практичних проблем і навряд чи можливо однозначно визначити їх відмінності. Однак, ми могли б охарактеризувати ці відмінності, розглянувши частково взаємозв’язані аспекти проблеми [1, 13, 16, 17, 21].

1. Технологія. При плануванні на рік виробнича діяльність буде здійснюватися в основному на базі підприємств і обладнання, які вже діяли на початку цього року, тому, це в значній мірі питання використання діючих виробничих потужностей. У ринковій економіці короткотермінове планування проявляється у регулюванні загального попиту і його основних елементів засобами кредитної і грошової політики.

При плануванні на середньотермінову перспективу нові виробничі потужності набувають більшого значення, в рамках відповідного часового інтервалу проявляються капіталоформуючі наслідки інвестицій. Однак основна частина приросту виробничих потужностей буде викликана інвестиційними рішеннями, які приймаються в періоди часу, що передують плановому, і виробнича діяльність буде здійснюватися перш за все на основі відомої і існуючої технології, яка доволі жорстко зв’язана з основним капіталом.

2. Збалансованість і незбалансованість. У будь-який момент часу в економіці будуть відбуватися різні форми "незбалансованості", такі як безробіття й інфляція (явна і скрита), дефіцит зовнішньої торгівлі, порушення співвідношень між виробничим потужностями і структурою попиту, між розподілом робочої сили за регіонами і потребою в ній, між необхідною та існуючою кваліфікацією робочої сили, між структурою експортного виробництва і системою світових цін, між особистим і суспільним споживанням (особисті автомобілі та суспільні дороги). Довгострокове планування, як правило, пов’язане з задачею вибору серед всіх можливих траєкторій росту, яким відповідає незначна незбалансованість. Коректування існуючих дисбалансів залишається задачею планування, яке здійснюється на більш короткі часові інтервали.

Деякі види незбалансованості (наприклад, безробіття, яке обумовлене недостатнім попитом, інфляція, дефіцит зовнішньої торгівлі) можуть хоча б в деякій мірі коректуватися на протязі короткого проміжку часу за допомогою регулювання попиту і цін, політики в галузі доходів, в той час як інші, які включають "структурне безробіття", можуть вимагати як мінімум середній часових інтервалів. Таке розподілення збалансованості і незбалансованості за часом відображається в різноманітних формах і змісті довго-, середньо- і короткострокових планів.

3. Операційність. Для того, щоб економічне планування не зводилося тільки до аналітичних досліджень, необхідно, щоб план, який розробляється, був достатньо операційним. При розробці короткотермінових планів завжди необхідно слідкувати за тим, щоб операційні рішення на початковий період були розроблені вчасно. При формуванні нового короткострокового плану по етапам ми завжди будемо мати деякий попередній план дій, який необхідно прийняти.

Оскільки середньо- і довгострокові плани можуть не відповідати вимогам операційності, вони, як правило, виявляються більш агрегованими, чим короткотермінові плани. Дійсно, довгострокові плани іноді бувають скоріше прогнозами [1, 13, 17, 21].

Стосовно економічного планування це справедливо для таких факторів, як технологія, демографічні процеси, перспективи світового ринку. Сюди можна було б і додати проблеми переваг. Вибір альтернатив досить тяжко проводити і для недалекого майбутнього. Можливо, ми зможемо визначити наші переваги відносно більш віддаленого майбутнього, однак при цьому завжди треба мати на увазі, що ці переваги не обмежують і не визначають майбутнього розвитку. Навіть при умові, що нам вдасться отримати точні прогнози оцінки технології, демографічної ситуації і т.д., існує небезпека, що майбутній розвиток може відхилитися від планів, які розробляються у цей час.

Окрім різних вимог до операційності коротко- довгострокових планів, інформаційна проблема, що розглядається, наводить також думку на те, що довгострокові плани повинні мати більш орієнтований або аналітичний характер, чим короткотермінові.

Таким чином, існують усі підстави для того, щоб по-різному розробляти коротко-, середньо- і довгострокові плани, виділяючи в кожному окремому випадку свої показники. Однак не можна ігнорувати той факт, що довгостроковий план складається із ряду короткотермінових.

Різні плани, безумовно, не можуть розглядатися як незалежні. Усі вони призначені для регулювання або опису одних і тих самих траєкторій розвитку. Виділення 3-х типів планів обумовлено виключно практичними вимогами. У зв’язку з цим існує проблема їх погодження. Наприклад, інвестиції, які є важливим важелем регулювання загального попиту у короткостроковому аспекті, одночасно ведуть до росту виробничих потужностей, що суттєво для термінових перспектив, і визначають зміни як в технології, так і в галузевій і регіональній структурах економіки в довгостроковому аспекті.

Якщо існує дефіцит зовнішньої торгівлі в короткостроковому плані, то його можна усунути за умови, що в середньо- та довгострокових планах передбачається збалансованість зовнішньої торгівлі та ін. У довгострокових планах часто визначається тільки стан економіки на якийсь рік, а траекторія розвитку не розглядається. Це в свою чергу значно ускладнює задачу погодження різних планів. У середньострокових планах також іноді визначається ситуація тільки на один якийсь рік, однак тут доволі часто розробляються і деталізовані плани для кожного року, які входять в даний середньостроковий план.

У деяких моделях лінійного програмування, наприклад у розробленій Дж.Сенді моделі для Нідерландів, у деяких угорських моделях, побудованих З.Данієлєм, довгостроковий план розглядається як взаємозв’язана послідовність короткотермінових. В угорських моделях, зокрема, відображаються різні можливості у виборі технологій, які існують у довго- і короткотермінових планах.

Цікавий приклад достатньо складного зв’язку між коротко-, середньо- і довгостроковими моделями є в широковідомій Кембріджській програмі росту, керівником якої є Р. Стоун. Тут використані поняття збалансованості і незбалансованості. Довгострокові розрахунки орієнтовані на визначення деякого майбутнього стану економіки на основі використання збалансованої траекторії росту, в той час як "проміжна модель" використовується для формування траекторії, яка на протязі перших років усуває поточні дисбаланси і приводить економіку в те місце довготермінової траекторії росту, яка визначена на базі розрахунків за довгостроковою моделлю ("моделлю стійких станів") [16, 17, 21].

Найкращий засіб вирішення проблеми оперативності і нестачі точної інформації про майбутнє був би у формуванні деякої стратегії, тобто визначеного набору правил прийняття рішень, які повинні формувати оперативні рекомендації неперервно у міру поступлення нової інформації.

Аналітичні обмеження не дозволяють реалізувати цей підхід для національного планування в цілому, однак добре розроблена система регулярно переглядаємих коротко-, середньо і довгострокових планів може розглядатися як деякий незавершений варіант стратегії. При ясному розумінні логіки стратегічного підходу до планування не потрібно надзвичайно жорстко притримуватися планів, виходячи з того, що це "плани" і вони повинні скоріше розцінюватися як робочі гіпотези, які переглядаються у міру поступлення нової інформації.

Багато країн зараз приступили до розробки планів, що "згортаються" або "плинних" планів, зміст яких в тому, що нові середньо і довгострокові плани розробляються кожен рік, причому на один і той же проміжок часу. Концепції використання стратегії у більшій мірі відповідає побудова не одного середньострокового і одного довгострокового плану на кожній стадії, а формування і дослідження декількох альтернативних варіантів в залежності від поступлення тих чи інших подій.

У цьому випадку можна було би оцінювати наслідки рішень, які приймаються в рамках операційного короткотермінового плану не тільки для одного варіанту довготермінового розвитку, а для всього набору розроблених альтернатив [1, 5, 13, 16, 17, 21].

Використання "гнучких" планів являє собою значний крок і з точки зору розвитку планової практики. По-перше будь-який середньо- або довгостроковий план буде найбільш достовірним і дійсним на початку періоду, однак поступово, у міру того як виявляються відхилення фактичних подій від очікуваних і наслідки цих відхилень акумулюються у часі, план стає менш реалістичним.

По-друге, чітке відхилення, допустимо 4-х або 5-тилітніх часових інтервалів, може сприяти формуванню циклів у початковому інвестуванні і його завершенні, що з загальноприйнятої точки зору неефективно.

Використання "гнучких" планів має і певний ризик. У зв’язку з пропозиціями про перехід до системи "гнучкого" планування в Ірландії, Д. Нортон відмічає, що для досягнення початково розроблених цілей робляться серйозні зусилля при "гнучкому" плануванні слід було б щоденно здійснювати співставлення планових поміток з фактичною реалізацією при "гнучкому" плануванні.