Чудовий стариган
„Джон Вагнер, найстаріший житель Буффало – йому сто чотири роки, – недавно за півмісяця пройшов відстань у півтори милі. Він бадьорий і жвавий, не згірш від будь-якого з тих стариганів, що про них так уперто й нав'язливо пописують наші газети, і ні під яким оглядом їм не поступається. Останнього листопада він під зливою пройшов цілих п'ять кварталів, не маючи ніякого накриття, окрім парасольки, і віддав свій голос за Гранта, заявивши, що він уже голосував за сорока сімох президентів – чистісінька брехня, звичайно. Його «другого врожаю» багату каштанову кучму на голові тільки вчора привезено з Нью-Йорка, а нові вставні зуби – прибувають із Філадельфії. Наступного тижня він одружується з дівчиною стодвохрічного віку, яка досі ще бере на дім білизну для прання. Вони були заручені вісімдесят років, але їхні батьки вперто не давали згоди, аж доки, нарешті, поступилися три дні тому. Джон Вагнер на два роки старіший від ветерана Род-Айленду і зроду спиртного ані в рот не брав, окрім... окрім горілки”. (Марк Твен, переклад Р. Доцента).
„Риб – ходити! Вчив пан із Дундалка, Їх, незграбних, було йому жалко. Як попадали долі, Мовив: – Краще вернусь до Дундалка!
Голова у дівчини з Ера Геть кубічна ще й золотопера, І ясної години Від тієї пір`їни Дуже мружаться людоньки Ера.
Совенят – пити чай! Пан з Дамбрі Научав од зорі до зорі. –Жах! Подумать лишень – Як-то їсти мишей?! – Пан казав добросердний з Дамбрі.
Був дідок, що у нього на носі Пташенятам привільно жилося. Але якось надвечір Пересіли на плечі, І полегшало діду на носі!” (Едвард Лір «Книжка нісенітниць». Переклад О. Мокровольського)
|