Завданої працівникові.

 

Відповідно до положень Конституції України, зокрема статей 32, 56, 62 і чинного законодавства, фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їх прав і свобод та законних інтересів. [1]

Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. [2]

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. [5]

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. [5]

Цивільний кодекс України у статті 23 визначає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. 2. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. 3. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. 4. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. 5. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. [3]

Стаття 237-1 КЗпП, містить у собі перелік юридичних фактів, які становлять підставу виникнення правовідносин по відшкодуванню власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівникові. [6]

Першим таким юридичним фактом є порушення власником законних прав працівника. «Законних» — це не слід розуміти так, що маються на увазі лише права, передбачені законами. Будь-яке суб’єктивне право, яке виникло на підставі закону, підзаконного акта, угоди, трудового договору, іншої угоди між сторонами трудових правовідносин і має чинність, потрібно визнати законним.

До юридичного складу, що є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв’язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. Ці обставини повинні бути належно доведені. Не відповідало б змісту ст. 237-1 КЗпП стягнення з власника моральної шкоди лише на підставі заяви про наявність такої шкоди, якщо немає обставин, зазначених у частині першій ст. 237-1 КЗпП (моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і необхідності додаткових зусиль для організації працівником свого життя). [6]

Обов’язок по відшкодуванню моральної шкоди виникає лише за умови, що моральні страждання працівника або втрата ним нормальних життєвих зв’язків, або необхідність додаткових зусиль для організації свого життя стали наслідками порушення законних прав працівника. [6]

Вина власника не названа серед юридичних фактів, які належать до юридичного складу, що є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди. Однак у цій статті немає і протилежного положення (про те, що відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від вини). З урахуванням частини другої ст. 237-1 КЗпП («порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством») слід зробити висновок про те, що питання про вину має вирішуватися спеціальними актами законодавства, які можуть визнати вину обов’язковим чи необов’язковим елементом юридичного складу-підстави правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди. Поки що це питання спеціально не вирішено, слід дійти висновку про те, що закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що становлять підставу обов’язку власника відшкодувати моральну шкоду. [6]

Наявність у Кодексі законів про працю ст. 237-1 виключає застосування до випадків заподіяння моральної шкоди працівникові статей 1167, 1168 ЦК. Це суттєво, оскільки названі норми встановлюють різні підстави для виникнення обов’язку відшкодування шкоди. Неможливість застосування статей 1167, 1168 ЦК виключає застосування до відносин, які при цьому виникають, й інших норм цивільного права. [6]

Пункт 18 Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників приписує сторонам трудових контрактів включати до них умову про компенсацію працівникові моральної шкоди, заподіяної йому в разі дострокового розірвання контракту працівником через невиконання або неналежне виконання роботодавцем зобов’язань, передбачених контрактом, а також у разі дострокового розірвання контракту роботодавцем з підстав, не передбачених чинним законодавством і контрактом. [7]

Стягнення моральної шкоди з підстави, що розглядається, можливе лише у випадках, коли мало місце розірвання трудового договору. Саме по собі порушення роботодавцем своїх обов’язків за контрактом відповідно до п. 18 Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників не є підставою для компенсації моральної шкоди, якщо працівник не використав своє право на розірвання контракту з підстави, передбаченої цим контрактом. [6]

Розірвання контракту роботодавцем відповідно до правила, що розглядається, також є підставою для компенсації моральної шкоди лише за умови, що роботодавець достроково розірвав контракт з підстав, не передбачених чинним законодавством, хоча б працівник і не був поновлений на роботі. [6]

Незважаючи на зазначення в частині другій ст. 237-1 КЗпП про те, що порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством, судова практика після включення до Кодексу законів про працю названої статті пішла шляхом стягнення моральної шкоди, заподіяної порушенням власником трудових прав працівників не лише при ушкодженні здоров’я працівника та у випадках, передбачених контрактом, а й в інших випадках. Звичайним стало стягнення моральної шкоди у випадках незаконного звільнення працівника. Визнається за можливе відшкодування моральної шкоди, спричиненої невиплатою належних працівникові грошових сум, виконанням робіт в небезпечних для життя та здоров’я умовах тощо (п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»). [6]

Чинне законодавство про працю не передбачає відшкодування працівником моральної шкоди, заподіяної власникові. Тому таке відшкодування неможливе. Але в тих випадках, коли працівник заподіює моральну шкоду власникові діями, які виходять за межі трудових правовідносин, можливе пред’явлення власником відповідної вимоги до працівника відповідно до цивільного законодавства.

При застосуванні норм Кодексу законів про працю України щодо порядку розгляду трудових спорів у справах про відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові у зв'язку з виконанням трудових обов'язків, суди повинні виходити з того, що за змістом ст. 124 Конституції потерпілий має право звернутися з такими вимогами до суду безпосередньо. [5]

Суддя не вправі відмовити особі у прийнятті заяви з такими вимогами лише з тієї підстави, що вона не розглядалася комісією по трудових спорах. [5]

Судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. [5]

Умови відшкодування моральної (немайнової) шкоди, передбачені укладеним сторонами контрактом, які погіршують становище працівника порівняно з положеннями ст. 237-1 КЗпП чи іншим законодавством, згідно зі ст. 9 КЗпП є недійсними. [5]

За моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, відповідальність несе організація з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу (статті 130, 132-134 КЗпП, якщо спеціальною нормою закону не встановлено іншого (наприклад, ст.47 Закону України "Про телебачення і радіомовлення". [5]

Як свідчить судова практика, суди в основному правильно застосовують норми законодавства, які регулюють зазначені питання. Поряд із цим в окремих випадках припускаються помилок, рідко застосовують чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, неповно з'ясовують наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, недостатньо обгрунтовують її розмір, допускають порушення процесуальних норм. [5]

Звернути увагу судів на те, що встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб. Тому суди повинні забезпечити своєчасне, у повній відповідності із законом, вирішення справ, пов'язаних з відшкодуванням такої шкоди. [5]