Практика відшкодування матеріальної шкоди працівникові

Стаття 237 КЗпП передбачає покладення матеріальної відповідальності на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника

Суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі. [2]

Ця стаття передбачає притягнення до матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну виплатою працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або час виконання нижчеоплачуваної роботи, службової особи, винної в незаконному звільненні або незаконному переведенні працівника на іншу роботу. З тексту цієї статті можна зробити висновок про те, що такою особою може бути не лише керівник, а й інша службова особа (наприклад, юрисконсульт, який неправильно проконсультував керівника підприємства (власника), який у свою чергу підписав незаконний наказ про звільнення працівника). Проте це не звужує коло працівників, на яких може бути покладена матеріальна відповідальність у кожному випадку незаконного звільнення, до однієї особи — посадової особи, яка підписала наказ про незаконне звільнення (переведення). Інші особи також можуть нести матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну незаконним звільненням (переведенням) і виплатою працівникові середнього заробітку (різниці в заробітній платі) за час вимушеного прогулу (виконання нижчеоплачуваної роботи), відповідно до ст. 132 і п. 2 ст. 133 КЗпП. [6]

Форма вини для покладення матеріальної відповідальності на службову особу, яка незаконно звільнила або перевела працівника, за шкоду, заподіяну виплатою працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу (різниці в заробітку за час нижчеоплачуваної роботи), значення не має. Можливе притягнення до матеріальної відповідальності як при умислі на порушення закону, так і при необережності. [6]

Стаття 237 КЗпП допускає можливість притягнення до матеріальної відповідальності керівника, винного в незаконному звільненні або переведенні працівника, затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі незалежно від наявності заяви про це підприємства, його вищестоящої організації. Іншими словами, допускається навіть можливість притягнення власника приватного підприємства, який незаконно звільнив або перевів працівника або затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі, до матеріальної відповідальності перед своїм підприємством, що виглядає не цілком логічно. [6]

Право покласти матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству у зв’язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу, має лише суд. КТС такого права не має, хоча б вона і приймала рішення про поновлення на роботі незаконно переведеного працівника та виплату йому різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (за час вимушеного прогулу, якщо працівник не виконав наказ про переведення на іншу роботу з мотивів його незаконності). [6]

Спори розгляді справ про відшкодування шкоди за ст.441 ЦК суди повинні мати на увазі, що крім загальних підстав, передбачених ст.440 ЦК, відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації. [4]

При розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком. [2]