Надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч БК чи закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням усупереч БК чи закону про Державний бюджет України на відпо­відний рік являє собою один із видів нецільового використання бюджетних коштів, який полягає в порушенні встановленого чинним законодавством порядку надання кредитів.

Згідно із п. 31 ч. 1 ст. 2 БК кредитування бюджету - це операції з надання коштів з бюджету на умовах повернення, платності та строковості, внаслідок чого виникають зобов’язання перед бюджетом (надання кредитів з бюджету), та операції з повернен­ня таких коштів до бюджету (повернення кредитів до бюджету). Для цілей БК до кредитів з бюджету також належать бюджетні позички та фінансова допомога з бю­джету на поворотній основі.

Згідно зі ст. 23 БК і Порядку передачі бюджетних призначень, перерозподілу ви­датків бюджетів і надання кредитів з бюджету, затвердженого Постановою КМУ від 12 січня 2011 р. № 18, надання кредитів з бюджету за бюджетними програмами у ме­жах загального обсягу бюджетних призначень, передбачених головному розпорядни­ку бюджетних коштів, здійснюється за рішенням КМУ (Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, виконавчого органу відповідної місцевої ради), погодженим із Комітетом ВРУ з питань бюджету (відповідною комі­сією Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевої ради). Передача інших бюджетних призначень або перерозподіл інших видатків бюджету і надання кредитів з бюджету здійснюються у разі встановлення відповідних норм законом про Держав­ний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет).

Таким чином, вчинення передбаченої ст. 210 КК дії у формі надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч БК чи закону про Державний бюджет України на відповідний рік може мати місце у випадках, коли кредити з бюджету надані: 1) без встановлених законом про Держав­ний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет бюджетних призначень;

Суб’єкт злочину є спеціальним. Передусім це службові особи – керівники і головні бухгалтери (керівники фінансових підрозділів) бюджетних установ, уповноважених на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов’язань і здійснення витрат бюджету. За обсягом наданих прав розпорядники поділяються на головних розпорядників коштів бюджету і розпорядників нижчого рівня.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, при яко­му особа усвідомлює суспільну небезпечність вчинюваного нею нецільового ви­користання бюджетних коштів або здійснення видатків бюджету чи надання креди­тів з бюджету без встановлених бюджетних призначень, або з їх перевищенням всупереч БК чи закону про Державний бюджет України на відповідний рік та бажає вчинити такі дії.

Мотиви і цілі таких дій можуть бути різними: небажання витрачати сили і час на належне оформлення правомірного використання бюджетних коштів, прагнення по­ліпшити роботу бюджетної установи або суб’єкта господарювання - одержувача бюджетних коштів, особиста зацікавленість, вчинення в інтересах третіх осіб тощо.

Ст..211 ККУ передбачає Кримі.відповідальність за видання службовою особою нормативно-правових актів, що зменшують надходження бюджету або збільшують витрати бюджету всупереч закону, якщо предметом таких дій були бюджетні кошти у великих розмірах, - карається штрафом від ста до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

А також ті самі дії, предметом яких були бюджетні кошти в особливо великих розмірах або вчинені повторно, - караються позбавленням волі на строк від двох до шести років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

.Основний безпосередній об'єкт злочину - бюджетна система України При цьому якщо злочин, передбачений ст. 210 порушує порядок виконання бюджетів саме за видатками і порядок кредитування: бюджетів, то ст. 211 встановлює караність неправомірної зміни не тільки видаткової (а точніше витратної), а й доходної частини державного і місцевого бюджетів. Додатковим об'єктом злочину слід визнавати, зокрема, систему оподаткування н частині встановленого порядку запровадження і справляння податків і зборів.

Предмет злочину - бюджетні кошти у великих розмірах (див. п. 2 коментарю ст. 210).

Вказівка у ст. 211 саме на бюджетні кошти, якщо буквально тлумачити криміналь­ні закон, фактично унеможливлює кваліфікацію за цією статтею випадків видання нормативно-правових актів, які змінюють лише надходження бюджету у бік їх заниження або завищення. Адже зазначені дії стосуються коштів, які на момент видання чи іншого акта ще не зараховані до бюджету та які у зв'язку з цим необгрунтовано знавати бюджетними. З тим, щоб усунути підстави для суперечливого тлумачення і подолати ставлення до ст. 211 як до норми, що передбачає караність лише протиправного розподілу бюджетних коштів, у цій кримінально-правовій нормі слід було б зчнити, що предметом описаних у ній дій є кошти (а не бюджетні кошти) у великих особливо великих розмірах.

3. Об'єктивна сторона злочину полягає у виданні службовою особою нормативно-правового акта, що зменшує надходження бюджету або збільшує витрати бюджету всупереч закону.

Для нормативно-правових актів, про які йдеться у ст. 211 та які відіграють роль способу вчинення злочину, характерним є те, що вони мають формально визначений характер і містять приписи, обов'язкові для виконання необмеженим і персонально невизначеним колом юридичних та фізичних осіб. Це діючі постійно або протягом певного проміжку часу різноманітні постанови, правила, положення, накази, порядки, роз'яс-ння, інструкції, інструктивні листи тощо. На кваліфікацію за ст. 211 не впливає те, у сферу застосування має той чи інший нормативно-правовий акт — загальнодержавну. місцеву, міжвідомчу або відомчу. Прикладом нормативно-правового акта у бюджет­ні сфері є рішення про місцевий бюджет. Це - нормативно-правовий акт відповідної місцевої ради, виданий у встановленому порядку, що затверджує місцевий бюджет та визначає повноваження місцевої дер­жавної адміністрації або виконавчого органу місцевого самоврядування здійснювати виконання місцевого бюджету протягом бюджетного періоду.

Від нормативно-правових актів треба відрізняти розпорядчі акти: останні поширють свою дію на конкретно визначених у них суб'єктів і мають одноразове застосування. Видання розпорядчого акта, який неправомірно зменшує надходження бюджету о збільшує витрати бюджету (наприклад, прийняття головою райдержадміністрації одноосібно розпорядження про виділення юридичній особі - суб'єкту підприємницької діяльності безпроцентного кредиту за рахунок перевищення доходної частини районного

бюджету), не утворює складу розглядуваного злочину, однак за наявності підстав:же кваліфікуватись за ст. 210.

За своїм змістом нормативно-правові акти, вказані у ст. 211, характеризуються тим, що вони всупереч закону зменшують надходження бюджету або збільшують витрати оджету.

Надходження бюджету - це доходи бюджету, повернення кредитів до бюджету, піти від державних (місцевих) запозичень, кошти від приватизації державного майна щодо державного бюджету), повернення бюджетних коштів з депозитів, надходження внаслідок продажу (пред'явлення) цінних паперів. Доходи бюджету класифікуються таким чином: 1) податкові надходження - передбачені законами про оподаткування гальнодержавні і місцеві податки і збори (див. коментар до ст. 212); 2) неподаткові входження - доходи від власності та підприємницької діяльності, адміністративні збо-. та платежі, доходи від некомерційної господарської діяльності тощо; 3) доходи від:ерацій з капіталом; 4) трансферти - кошти, одержані від інших органів державної:лди, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій

безоплатній та безповоротній основі.

Витрати бюджету - це видатки бюджету (про їх поняття див. п. З коментарю до 210), надання кредитів з бюджету, погашення боргу та розміщення бюджетних коштів депозитах, придбання цінних паперів.

До нормативно-правових актів, які всупереч закону зменшують надходження бю­джету або збільшують витрати бюджету, можуть бути віднесені, наприклад, акти, які: змінюють ставки, об'єкти або строки сплати до бюджетів податків і зборів; передбача­ють списання заборгованості зі сплати обов'язкових платежів, у т. ч. неподаткового ха­рактеру; запроваджують нові види податків і зборів, не передбачені ПК; надають пільги щодо податків і зборів або позбавляють таких пільг; передбачають використання коштів одних статей видатків бюджету на фінансування інших або використання коштів одних бюджетів на фінансування видатків інших бюджетів; передбачають скорочення захи­щених видатків бюджету; змінюють склад доходів, що закріплюються за доходами міс­цевих бюджетів і враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів; змінюють встановлені БК і законом про Державний бюджет України на відповідний рік нормативи відрахувань податкових платежів (наприклад, нормативи відрахувань подат­ку на доходи фізичних осіб до бюджетів місцевого самоврядування); установлюють неперерахування або неповне перерахування до бюджету коштів, отриманих бюджет­ною установою від надання послуг, виконання робіт, інших дій на платній основі тощо.

БК забороняє без внесення змін до закону про Державний бюджет України (рішен­ня про місцевий бюджет) збільшувати бюджетні призначення за загальним та спеціаль­ним фондами державного бюджету (місцевого бюджету) на: 1) оплату праці працівни­ків бюджетних установ за рахунок зменшення інших видатків; 2) видатки за бюджет­ними програмами, пов'язаними з функціонуванням органів державної влади (органів влади АРК та органів місцевого самоврядування), за рахунок зменшення видатків за іншими бюджетними програмами. Порушення цієї заборони шляхом видання відповід­ного нормативно-правового акта може утворювати склад аналізованого злочину. Ска­зане стосується також порушення: 1) закріпленої БК заборони, за загальним правилом, на проведення розрахунків з бюджетом у негрошовій формі, у т. ч. шляхом взаємозалі-ку, застосування векселів, бартерних операцій та зарахування зустрічних платіжних вимог у фінансових установах; 2) передбаченої БК і адресованої органам державної влади та їх посадовим особам заборони приймати після набрання чинності законом про Державний бюджет України рішення, що призводять до виникнення додаткових витрат місцевих бюджетів, без визначення джерел коштів, виділених державою для забезпе­чення цих витрат.

Вказівка у ст. 211 на те, що нормативно-правовий акт видасться всупереч закону, означає видання його з порушенням вимог БК. Визначення структури, обсягу надхо­джень і витрат державного і місцевого бюджетів є виключною прерогативою, відповід­но, ВР, Верховної Ради АРК та органів місцевого самоврядування. Внесення змін, уточ­нень і доповнень до бюджетів протягом бюджетного періоду (розпочинається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того самого року) здійснюється в порядку, вста­новленому для затвердження відповідних бюджетів.

Під виданням нормативно-правового акта слід розуміти як одноособове прийнят­тя і підписання такого документа службовою особою, так і затвердження нею акта, прийнятого (схваленого) певним колегіальним органом. В останньому випадку не має значення, чи збігається з позицією самої службової особи рішення колегіального орга­ну, яке може мати як обов'язковий, так і дорадчий характер. Крім цього, якщо видання відповідного нормативно-правового акта стає результатом виконання рішення колегіа­льного органу, яке с остаточним і обов'язковим, кожний учасник такого органу, який голосуванням чи в інший спосіб сприяв його прийняттю, має нести кримінальну відпо­відальність як виконавець розглядуваного злочину (за умови, що цей учасник визнається службовою особою).

Злочин вважається закінченим з моменту видання службовою особою відповідного акта. Та обставина, чи набрав цей акт законної сили, не впливає на визнання злочин} закінченим. Заподіяння в результаті видання нормативно-правового акта суспільно не­безпечних наслідків перебуває за межами складу розглядуваного злочину і потребує самостійної кримінально-правової оцінки.

Якщо видання нормативно-правового акта, що незаконно збільшує витрати бюдже­ту, поєднується із нецільовим використанням бюджетних коштів або здійсненням видат­ків бюджету, або надання кредитів з бюджету без установлених бюджетних призначень або з їх перевищенням усупереч закону, вчинене потрібно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 210 і 211.

Суб'єкт злочину - спеціальний. Це особа, уповноважена видавати акти, пов'язані із впорядкуванням надходжень і витрат бюджетів (див. також коментар до ст. 210). Якщо відповідний нормативно-правовий акт видає інша службова особа, її дії за на­явності підстав можуть кваліфікуватися за ст. 365.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Якщо відповід­ний акт видано службовою особою через необережність (наприклад, внаслідок непра­вильного тлумачення положень бюджетного законодавства), вчинене за наявності ознак складу злочину, передбаченого ст. 367, може розцінюватись як службова недбалість.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 211) є вчинення його: 1) в особливо великих розмірах; 2) повторно. Про поняття особливо великих розмірів див. п. З при­мітки до ст. 210, а про поняття повторності - ст. 32 і коментар до неї.