Рівне - 2002 4 страница

Ментальність - соціально-психологічні характеристики суб'єкта (людини, етносу, класу, іншої соціальної групи), що виявляються у способі та характері мислення, світовідчутті, соціальних і психологічних настановах та поведінці. Важливою ознакою ментальності є національний характер, який можна тлумачити як комплекс типових зразків поведінки, що регулюють поведінку нації впродовж тривалого часу.

Метод - сукупність прийомів і операцій, за допомогою яких здійснюється якась конкретна практична і/або теоретична діяльність; це комплекс різноманітних прийомів, які використовуються в конкретній науці і дають змогу всебічно пізнати її предмет. Виділяють чотири рівні методів: 1) філософський (загальнонауковий); 2) міждисциплінарний (спільний для кількох галузей знань); 3) конкретно-науковий (спеціальний); 4) методико-тсхнічний. Поєднання в певній пропорції методів зазначених вище рівнів - складова будь якого наукового дослідження. На першому ріпні наукового дослідження (філософському) використовуються загальнонаукові методи (іноді їх називають підходами). Їх прикладом можуть бути системний і діалектичний методи пізнання закономірностей розвитку суспільства і природи. До методів другого рівнів (міждисциплінарного) належать історичний, аерокосмічний, математичний та інші, якими користуються окремі галузі науки для виявлення та аналізу динаміки розвитку процесів або явищ. Це - найпоширеніша група методів у дослідницькій роботі. Методи третього рівня (спеціальні) використовуються зазвичай певними науковими галузями для конкретно-наукових досліджень. До таких методів можна віднести статистичний, картографічний когнітивного картування та деякі інші, що їх використовує країнознавство в просторових та інших дослідженнях. Методи четвертого рівня (методико-технічні) дають змогу виконувати техніко-економічні розрахунки різної складності, формалізацію окремих явищ і процесів за допомогою математичних формул і спеціальної символіки, що підвищує репрезентативність (точність) дослідницьких результатів та їхнє практичне і наукове значення.

Метод абстрагування - спосіб наукового дослідження, який ґрунтується на мисленому виділенні суттєвих властивостей і зв'язків об'єкту і нехтуванні при цьому його другорядними рисами й ознаками (у країнознавстві - виокремлення основних властивостей і зв'язків країн та їх частин і т. п.). Основними різновидами М. а. виступають: 1) ізольоване абстрагування – вичленення досліджуваного явища із певної цілісності; 2) узагальнене абстрагування - дає узагальнену картину явища; 3) ідеалізація або ідеальне абстрагування - заміна реального емпіричного явища ідеалізованою схемою. Протилежністю М. а. виступає метод конкретного аналізу.

Метод аналогів - спосіб дослідження, при якому знання і дані про який-небудь країнознавчий об'єкт виводяться з представлення, що вже склалося про інший подібний об'єкт.

Метод "вроцлавської таксономії" - математико-статистичний метод, який використовується у країнознавстві. Суть його в тому, що початкове велике число ознак (змінних) скорочується до значно меншого (оглядового) числа комплексних характеристик. На основі цих інтегрованих характеристик проводиться типологія вихідних територіальних одиниць. Суб'єктивність методу в тому, що вже на першому етапі відбір характеристик, а потім інтерпретація результатів машинної обробки залежить від інтуїції дослідника, від нагромаджених знань і наявності відповідних знань, тобто від апріорної схеми класифікації. Ще більший недолік машинної алгоритмізації полягає в тому, що правила математики змушують переводити якісні характеристики на кількісну мову, в результаті чого на виході збільшується невизначеність інформації. Одержані типи можуть зовсім не наближувати, а віддаляти від реальних структур. Втрата якості - надто дорога ціна за простоту алгоритму і багатомірність одержаних типів.

Метод генералізації - методичний країнознавчий прийом, вимагає особливо ретельного відбору найбільш істотних і специфічних для конкретної території матеріалів. Генералізація дає можливість вибрати і представити основні риси розвитку і сучасного стану території, природокористування і населення, господарства і територіальної організації суспільства. Генералізація - це відсікання всього другорядного з метою виділення головного і визначаючого. При зростаючих обсягах інформації значення генералізації суттєво зростає.

Генералізація належить до числа найбільш важливих принципів і в картографії. В ній обсяг і характер матеріалів, що відбираються для картографування, визначається масштабом тієї чи іншої карти, її призначенням. Звідси, генералізація - це ще один "місток", що пов'язує комплексне країнознавство і географічну картографію. Це перш за все відноситься до так званих карт "вищого синтезу" -ландшафтним, загальноекономічним, районування. Матеріали, що підлягають відбору, повинні відповідати трьом основним умовам: а) показати, чим конкретна територія відрізняється від інших територій; б) виявити особливо важливі характерні особливості території; в) охарактеризувати основні взаємозв'язки між природою, господарством і людиною в системі соціально-економічного, суспільного і екологічного розвитку території.

Метод дії - спосіб дослідження, направлений на аналіз країнознавчої картини в її динаміці на основі виявлення певних етапів чи стадій розвитку як результату діяльності населення даної країни (регіону/району) або окремих його груп.

Метод екстраполяції - метод, що грунтується на передбаченні майбутнього як безпосереднього продовження теперішнього.

Метод збору країнознавчої інформації - сукупність прийомів, процедур і операцій емпіричного пізнання країнознавчої реальності (опитування, спостереження, моделювання та інше).

Метод інституціоналізму - у країнознавстві спосіб дослідження країнознавчих об'єктів на основі аналізу характерних рис функціонування та діяльності різноманітних суспільних інститутів, насамперед політичних (держава, партії, громадські організації, традиційні інститути), на території певної групи країн, окремої країни, регіону/району тощо (див. також: Інституціональний метод (підхід)).

Метод комплексних класифікацій - у країнознавстві та деяких інших науках спосіб класифікації за комплексом ознак. При цьому проводилась класифікація по якій-небудь одній ознаці (наприклад, за валовим національним продуктом на душу населення), а решта ознак факультативно приписувались як супутні до ведучої. Правда, хоч прихильники комплексних класифікацій так і поступають, але частіше замовчують про наявність ведучої ознаки, що містифікує і затемнює метод.

Метод композиції - у країнознавстві спосіб дослідження, який ґрунтується на аналізі об'єкта чи його окремих сторін, явищ, процесів з точки зору єдності та цілісності їх компонентів.

Метод конкретного аналізу - науковий прийом, спрямований на виявлення суттєвих (сутнісних) зв'язків і відносин об'єкта, закономірностей і тенденцій розвитку явищ, виходячи із єдності та цілісності об'єкта. Теоретичне пізнання та дослідження при цьому здійснюється шляхом просування від абстрактного до конкретного.

Метод конфігуративних досліджень - комплекс дослідницьких прийомів, які ґрунтуються на використанні порівняльного аналізу для виявлення специфічних ознак країнознавчих об'єктів.

Метод періодизації - у країнознавстві спосіб поділу країнознавчих процесів і явищ з точки зору їх розвитку на основні якісно відмінні один від одного періоди.

Метод послідовних порівнянь ("метод гілок") - один із методів ухвалення рішень, який полягає в ухваленні послідовних маленьких кроків для досягнення цілей з подальшим зіставленням їх, порівняння їх з реальними потребами певних країн (або їх частин) і соціальних груп, політичних сил тощо, які знаходяться на даній території. М. п. п. дозволяє постійно коригувати діяльність, гнучко й ефективно реагувати на нові умови та обставини.

Метод ретроспективного аналізу - спосіб дослідження у країнознавстві, який дозволяє робити об'єктивні висновки з попереднього та сучасного розвитку країни, території, регіону/ району, а також краще усвідомлювати його закономірності.

Метод теорії груп - у країнознавстві, спосіб дослідження, зміст якого полягає у розгляданні як об'єкта країнознавчого аналізу не окремої країни, а сукупності (блоків, союзів, об'єднань, альянсів тощо) країн. При цьому особлива увага звертається на впливи та взаємодії між різними групами країн, кожна з яких має свої інтереси та прагне їх реалізувати. Методологія теорії груп полягає в аналізі політики об'єднань різних країн через призму їх зіткнення в процесі прийняття різноманітних (насамперед політичних) рішень.

Метод узагальнення - спосіб переходу на більш високу ступінь абстракції шляхом виявлення загальних ознак (властивостей, відносин, тенденцій розвитку тощо), які властиві процесам і явищам досліджуваної сфери. У країнознавстві шишристовується, наприклад, при аналізі розвитку груп країн, окремих країн, територій, районів/регіонів.

Методи країнознавчих досліджень - сукупність прийомів та операцій, різні способи здійснення наукових досліджень у країнознавстві. Існують різні підходи до виділення та групування країнознавчих методів. Умовно можна виокремити кілька основних груп М. к. д.: 1. Загальнологічні - аналіз, синтез, індукція, дедукція, моделювання, абстрагування, узагальнення; 2. Теоретичні - експеримент мислений (у думці), гіпотетичний перехід від абстракції до конкретності, аксіоматичний метод, математична формалізація; 3. Соціологічні - соціально-політичний експеримент, контент-аналіз, анкетування, інтерв'ю, опитування, спостереження, вивчення соціальних настанов; 4. Соціально-психологічні - соціально-психологічний експеримент, спостереження, контент-аналіз, соціометричне опитування, тестування, шкалірування; 5. Порівняльні (компаративні) - порівняльно-географічний і порівняльно-історичний, конкретного аналізу, періодизації, хронологічний, ретроспективний, прогностичний, послідовних порівнянь; 6. Емпіричні - практичний експеримент, статистичний (аналіз статистичного матеріалу), конкретного моделювання; 7. Системно-функціональні - системний, інституціональний, функціональний, структурно-функціональний аналіз, композиція, декомпозиція; 8. Діяльнісні - метод прийняття рішень, раціональний, змішано-скануючий, теорії груп, метод дії; 9. Спеціальні - картографічний, метод збору країнознавчої інформації, експериментальне країнознавче дослідження, "гра масштабами", індексний метод тощо.

Методи ухвалення рішень - діяльнісні способи дослідження, які включають три основні методи - раціональний, послідовних порівнянь ("метод гілок") і змішано-скануючий.

Методика - штучно створений на базі загальної методології й теоретико-методологічних положень конкретної науки комплекс методів, призначених для вирішення певного класу задач, щоб забезпечити високу ступінь стандартизації множини конкретних досліджень і отриманих на їх основі результатів з наступним використанням таких результатів у фундаментальній і прикладній науці та на практиці.

Методологія - в сучасній науці й теорії пізнання, по-перше, учення про систему принципів і способів організації якоїсь сфери діяльності (як теоретичної, так і практичної), у тому числі країнознавчої; по-друге, конкретний набір, комплекс, система принципів і способів організації даної діяльності; по-третє, система філософських, пізнавальних і загальнотеоретичних принципів, котрі визначають програму і способи досліджень, пояснень і доведень.

Методологія дослідження - логіка наукового пошуку, стратегія прийомів наукового дослідження.

Методологія країнознавчих досліджень - 1) наука про використання та розробку навчальних і дослідницьких методів (способів, прийомів) і методик (комплексу* методів) у країнознавстві; 2) сукупність принципів і способів організації, логіка і система наукового пошуку в країнознавстві.

Мехен Альфред сер (1840 - 1914) - американський історик, кадровий воєнний, адмірал морського флоту. В 1885 -1889 pp. -викладач, а з 1886 р. - президент воєнно-морського коледжу в Ньюпорті (штат Род-Айленд), де викладав історію воєнно-морського флоту. Основні праці - "Вплив морської сили на історію. 1660 -1783" (1890), "Зацікавленість Америки в морській силі в теперішньому і майбутньому", "Морська Сила та її ставлення до війни". Основоположник "океанічного" напрямку західної геополітики.

Мєчніков Лев (1838 -1888) - відомий представник російської географічної школи, соціолог, публіцист і громадський діяч. У 1874 -1876 pp. Читав лекції у Токійському університеті. У 1883 - 1888 pp. обіймав кафедру в Невшательській Академії наук (Швейцарія), брав участь у підготовці 19-томного видання "Нова загальна географія. Земля і люди" Е. Реклю. Головна праця -"Цивілізації і великі історичні ріки. Географічна теорія розвитку сучасного суспільства" (1889). Основу історичного розвитку біічип у гідросфері. У відповідності з тим, що саме складає ослону цішілізації - річка, море чи океан - виділив три періоди в історії людства: річковий (Стародавній Світ), середземноморський або середньовічний, океанічний (від часу відкриття Америки).

Міжнародна інформація - 1) наука про створення інформаційних баз, носіїв інформації та її передачу у сфері міжнародних відносин; 2) різноманітні інформаційні дані про міжнародне життя.

Міжнародна політика - сукупна діяльність держав, їх інститутів, народів, соціальних спільнот та їх організацій, які мають певні політичні цілі у сфері міжнародного життя.

Міжнародна система - комплекс відносин між основними суб'єктами міжнародних відносин (державами, міжнародними організаціями, транснаціональними корпораціями тощо).

Міжнародне право - загальнодемократична, загаль-ноцивілізаційна система правових норм, що регулюють відносини між суб'єктами (державами, націями) з проблем розвитку людської цивілізації. Норми М. п. створюють шляхом погодження позицій учасників міжнародних відносин та забезпечуються подекуди примуси з боку держав індивідуального чи колективного, а також міжнародними організаціями (наприклад ООН) відповідно до їх статутів. Ці норми юридично обов'язкові й поділяються на диспозитивні (які можуть змінюватися або не застосовуватися на основі погодження позицій держав з певного питання) й імперативні (що не змінюються, а їх порушення тягне за собою відповідальність).

Міжнародні відносини - системна сукупність політичних, економічних, соціальних, дипломатичних, правових, воєнних, гуманітарних та інших зв'язків і відносин між суб'єктами світового співтовариства. Розрізняють різні 1) види М. в.: за сферами суспільного життя - економічні, політичні, воєнно-стратегічні, культурні, ідеологічні; на основі взаємодіючих суб'єктів -міждержавні, міжпартійні, приватні, неурядові; 2) рівні М. в. -глобальний, регіональний, субрегіональний або локальний; 3) стани М. в. - стабільності, суперництва, ворожнечі, довіри, співробітництва, війни.

Міжнародні організації - об'єднання держав або національних товариств (асоціацій) неурядового характеру для досягнення спільних цілей у галузі політичного, економічного, соціального, науково-технічного, культурного життя; одна з найважливіших форм багатостороннього співробітництва між державами. Членами деяких М. о. можуть бути лише держави (міжурядові організації). М. о. створюються на основі угод між їх учасниками; діяльність кожної М. о. регламентується її статутом. М. о. виступають суб'єктами міжнародних відносин (нетрадиційні міжнародні актори) і важливими об'єктами країнознавчих досліджень. Зараз у світі налічується понад 400 М. о.

Мова - найважливіший засіб людського спілкування, який нерозривно зв'язаний з мисленням. М. є соціальним засобом збереження і передачі інформації, одним із засобів керування людською поведінкою. Реалізується в розмові. У світі майже 5 тис. мов. Назва народу і мови здебільшого збігаються. Найбільш поширені мови світу: китайська (1,1 млрд.), англійська (425 млн.), хінді та урду (320 млн.), іспанська (290 млн.), російська (220 млн.), бенгальська, індонезійська та арабська (по 170 млн.), португальська (150 млн.), японська (120 млн.), німецька та французька (по 95 млн. осіб). Цими 13 мовами розмовляє 2/3 населення світу. Шість мов: англійська, французька, російська, іспанська, арабська, китайська є офіційними і робочими мовами ООН.

Моделювання - метод дослідження об'єктів пізнання, в тому числі країнознавчих, на моделях або побудова й вивчення моделей існуючих предметів і явищ, а також передбачуваних (конструктивних) об'єктів. М. спирається на принцип аналогій і дає змогу вивчати об'єкт, складний для опанування, не безпосередньо, а через розгляд іншого, подібного й рівночасно доступнішого об'єкта - моделі. Модель - це спрощене відтворення реальності, яке відбиває в узагальненій формі її істотні властивості. Моделі можуть бути фізичними, аналоговими й математичними. М. - комплексний засіб ииіічеїшя об'єкту країнознавчого дослідження шляхом створення формально тотожних йому пізнавальних образів (моделей), які іидо()|>ажають певні властивості об'єкту дослідження, що передбачає широкий набір конкретних методичних засобів, головним із яких є системний підхід.

Моніторинг політичний - процес спостереження, дослідження перебігу політичних процесів, попередження їх небажаного розвитку й прогнозування політичних ситуацій, їх можливого небажаного, негативного повороту.

Навчальне країнознавство - представляє важливу складову частину навчальних планів по підготовці фахівців міжнародників і географів у вищих навчальних закладах; частина шкільної географії з вивчення країн і регіонів.

Наука - явище культури, створене і надбане людством багатство (матеріальне і духовне), котре слугує подальшому розвитку, збільшенню творчих можливостей, здібностей суспільства й особистостей. В аналітичному плані науку як дуже складний феномен можна розглядати в трьох головних зрізах -як систему знань, як пріоритетну форму суспільної свідомості, як особливу форму людської діяльності. Основна функція Н. -пізнання об'єктивного світу, реально існуючих процесів і явищ, їх сутності. Відкриття об'єктивних законів природи, суспільства і мислення, творче відображення процесів та явищ дійсності становить головну мету Н. Сьогодні "виробничі" функції Н. реалізуються за чотирма напрямами: 1) вдосконалення продуктивних сил; вона виступає як дійовий засіб науково-технічного прогресу - складного, висхідного по спіралі процесу взаємодії різних галузей Н. й виробництва, результатом чого є актуальні, незнані раніше наукові й технічні досягнення; 2) досягнення наукових знань для розвитку самої Н., її матеріально-технічної бази як засобу науково-технічного прогресу; 3) концентрує увагу на феномені людини як головної продуктивної сили суспільного розвитку, його духовних можливостей (мова йде про "людський фактор"); 4) проявляє себе як засіб управління і прогнозування різнохарактерними процесами соціального розвитку. Зокрема, наука про міжнародні відносини досліджує процеси і явища міжнародного життя, визначає нові можливості, спрямування та джерела прогресу людства, дає змогу своєчасно осмислювати і формулювати пріоритетні іг альтернативні цілі, завдання у сфері зовнішньої політики держав і способи їх реалізації.

Наукова діяльність - спеціалізована теоретична праця з питань виробництва, розповсюдження і практичного застосування нових знань про матеріальну дійсність.

Наукове країнознавство - вивчення й аналіз географічної, політичної, історичної, культурної, етнічної своєрідності і проблем певної території (країни, регіону, району).

Науковий парк - розміщений на університетській території комплекс, де є умови для розвитку наукових досліджень і розробок передових технологій, який об'єднує лабораторії та дослідницькі групи університетів і промислових компаній, що спеціалізуються в наукоємких галузях.

Націоналізм - 1) світогляд і система політичних поглядів, яка проголошує пріоритет національних (етнічних) вартостей щодо усіх інших; 2) один з основних принципів державного устрою, коли нація розуміється як одержавлений етнос. Роздутий до ідеологічних крайнощів Н. проявляється у формі шовінізму.

Національна самосвідомість - сукупність поглядів, оцінок, думок і відносин, що відображають рівень усвідомлення нацією в цілому чи окремою людиною своєї національної (поряд з етнічною) приналежності, спільності історичної долі, своєрідності, неповторності геополітичних, духовних, соціальних, історичних чинників. Н. с. пов'язана із самоідентифікацією нації - усвідомленням себе як спільності політичної, поліетнічної, громадянської на основі осягнення національної ідеї та національних інтересів.

Німецька школа країнознавства - розвивалась у XVII-XVIII ст. як описове країнознавство, або "камеральна статистика" в німецьких університетах. Студенти заучували відомості про країни і міста - їх території, населення, господарство, державний лад, армії, фінанси та ін. Роботи цієї школи відрізнялися насиченістю цифровими даними. М.М.Барановський характеризував її як "безконцептуальну географію".

Нормативно-ціннісний метод (підхід) - спосіб країнознавчого дослідження, який орієнтує на розробку ідеалу політичного устрою країни/держави, на необхідність використання у практичній діяльності етичних цінностей і норм.

Об'єкт дослідження - фрагмент дійсності, на який спрямована пізнавальна або практична діяльність людини, тобто це те, що досліджує дана галузь науки. О. д. у країнознавстві виступають насамперед країни як основні одиниці соціально-політичної організації світу, а також їх великі частини (райони), окремі регіони світу і регіональні угруповання (блоки, союзи держав).

Об'єкт пізнання - все те, на що спрямована діяльність дослідника, котрий протистоїть йому як об'єктивна реальність. О. п. у країнознавстві виступає вся сукупність країнознавчих реалій і аспектів розвитку, які становлять інтерес для дослідника.

Образ життя країни - розкриття етнокультурної своєрідності будь-якої території. Розкривається через усі форми і цикли багатогранної діяльності людини.

Образ (імідж) країни (території) - результат з'єднання наукових знань про неї і художнього її сприйняття. Притягальний імідж створюється, насамперед, на основі позитивної країнознавчої інформації про дану країну чи регіон (район).

Обскурантизм - мракобісся, вороже ставлення до науки, освіти, прогресу, захист реакційних ідей.

Описове країнознавче дослідження - тип дослідження, який передбачає систематизований якісно-кількісний опис країнознавчого об'єкта.

Опитування - метод збору первинної вербальної (тобто усної, не поведінкової) країнознавчої інформації, який ґрунтується на безпосередній (інтерв'ю) або опосередкованій (анкетне опитування, тестування, соціометрія, експертні оцінки) соціально-психологічній взаємодії між дослідником і опитуваним (респондентом). У будь-якому випадку цей метод заснований на використанні опитувального листа у вигляді сукупності різних за змістом, формою і функціями питань.

Опортунізм - політична доктрина, яка характеризується пристосовництвом, безпринципністю, угодовством, зрадою інтересів певної політичної сили чи ідеології.

Парадигма - 1) вихідна концептуальна схема, модель постановки наукових проблем та їх розв'язання; 2) строго наукова теорія, втілена в системі понять. П. у широкому розумінні слова -це сукупність теоретичних і методологічних передумов, які визначають характер конкретного наукового дослідження на даному історичному етапі. П. у вузькому розумінні слова - це стиль (тип) або спосіб наукового мислення. З одного боку, П. є підставою для вибору проблеми наукового пошуку, а, з другого - моделлю, зразком для вирішення дослідницьких завдань. Термін П. ввів американський науковець Т.Кун, автор праці "Структура наукових революцій" (1962 p.). Згідно його концепції, на першому етапі становлення будь-якої наукової дисципліни відсутня єдина система цінностей і згода відносно цілей, теоретичних установок, загальноприйнятих методів і фактів. Створення П. означає досягнення такої згоди на основі прийняття загальних зразків знань і дослідницької методології з використанням специфічної (замкнутої) наукової мови (наукового понятійного апарату).

Параметр (грец. parametre - вимірюю) - величина, числове значення якої дозволяє характеризувати властивість процесу, явища, системи, технічного устрою.

Парсонс Толкотт (1902 - 1979) - американський соціолог, оди» із головних представників структурно-функціональної школи. У працях "Соціальна система" (1951) і "До головної теорії діяльності" (1951) обґрунтував важливість розгляду суспільства як системи, що складається з окремих інтегрованих елементів. Дав визначення системи, яке стало універсальним і застосовується в т.ч. в науці про міжнародні відносини: "Система - це поняття, яке розкриває взаємозалежність між складовими частинами, елементами та процесами таким способом, що може бути встановлена правильність у відносинах. І водночас воно вказує на взаємозалежність між таким комплексом і його оточенням". При цьому кожен із елементів є найпростішою складовою частиною системи й одночасно може виступати як "підсистема" із своєю сукупністю елементів.

Перепис населення - спеціально організований, періодичний процес збирання й обробки статистичної інформації про населення, його віковий, статевий і сімейний склад за станом на певний час у країні або в чітко обмеженій частині країни. П. н. охоплює всіх без винятку жителів країни, а також громадян держави, які знаходяться за її межами. Його мета - одержати дані про чисельність, склад і розміщення населення, які необхідні для організації економічного життя країни. Він проводиться в короткі строки, протягом кількох днів або тижнів, у ту пору року, коли люди найменш рухливі, шляхом'обходу житлових приміщень і збирання опитуванням поіменних даних про кожного жителя. У програму опитування включають демографічні ознаки (дата народження або вік, стать, шлюбний стан, кількість дітей); економічні (заняття, джерело засобів існування, доход тощо); характеристики освіченості (грамотність, професія, рівень кваліфікації тощо); етнічні ознаки (належність до нації, рідна мова, віросповідання); інші (громадянство, фізичні і психічні недоліки тощо). Деколи такі дані, або частину їх, одержують поштою у відповідь на розісланий запитальник (США - 1970, 1980 pp.) або в реєстраційних пунктах, куди жителі повинні з'явитися в певний строк (КНР -1953, 1982 рр.).

Пізнання - процес руху людської думки, що включає сприйняття (усвідомлення, розуміння), міркування, роздуми та запам'ятовування, певної інформації, в тому числі країнознавчої.

Плебісцит - форма загального голосування, різновид референдуму. У міжнародних відносинах - визначення державної приналежності всієї або частини спірної території на основі волевиявлення населення шляхом всенародного голосування.

Показник - складова частина інформації, що базується на кількісних характеристиках.

Полемологія - наука про об'єктивне та наукове вивчення війн як соціального феномену, що піддається спостереженню так само, як і будь-який інший соціальний феномен, але окрім того здатен пояснити причини глобальних змін у суспільному розвитку впродовж історії людства.

Політика - сфера людської діяльності, що пов'язана з відносинами між суспільними групами, партіями, державами з приводу завоювання, утримання і використання влади. Охоплює як певні настанови й цілі, якими суб' єкти керуються у своїх справах, так і практичну діяльність щодо їх реалізації. У П. виділяють три рівні її функціонування: 1) мегарівень - відноситься до діяльності таких міжнародних організацій як ЄС, ООН, НАТО; 2) макрорівень - характеризує державу як ціле, державну владу, її структуру; 3) мікрорівень - охоплює окремі структури та організації (політичні партії, громадські організації, профспілки тощо).

Політична аксіологія - загальне вчення про цінності.

Політична антропологія (етнодержавознавство) - наука, яка вивчає залежність політики від біологічних, інтелектуальних, культурних, моральних та ін. якостей людини, а також зворотній вплив політичного процесу на особу; своїм предметом вона має інститути управління та їх практичні функції в етнічних співтовариствах, зокрема у примітивних суспільствах і таких, що розвиваються.

Політична астрологія - галузь знань, яка займається ііиисіїспням впливу космосу, розташування небесних тіл, етнічної активності, фаз Місяця і т. д. на розвиток груп країн, окремих країн, територій, регіонів/районів, на політичні й інші події в них та на політичну поведінку соціальних груп, різноманітних об'єднань і окремих людей.