ГОЛОВНІ ПРОЦЕДУРИ ВИБОРЧОЇ КАМПАНІЇ. 4 страница

 

Кандидат у депутати. Висунутий у встановленому законом порядку і зареєстрований відповідною виборчою комісією претендент на депутатський мандат. У Стародавній Римській республіці громадяни, які претендували на високі посади в державі, носили білу тогу (candida) і ходили по вулицях, домагаючись визнання співвітчизників, пропонуючи їм віддати за себе голоси. Кандидат у депутати знаходиться в епіцентрі будь-якої виборчої кампанії. Саме його імідж, поведінка визначають успіх на виборах. Теоретично можливим є проводення успішної виборчої кампанії й без участі самого кандидата, однак у такому разі вона буде надзвичайно затратною і вкрай ризикованою, з мінімальними шансами на успіх. Перед тим, як включатися у передвиборчу боротьбу, кандидат повинен реально зважити всі “за” та “проти”, визначити наскільки він впевнений у собі, тверезо оцінити свої якості, фінансовий стан, рівень підтримки як виборців, так і сім’ї, друзів, родини. Лише детально проаналізувавши всі фактори, можна зробити висновки про участь чи неучасть у виборах. Для успіху на виборах кандидат у депутати повинен володіти певними особистими якостями та особистісними ресурсами. Однією з найважливіших характеристик кандидата виступає його воля до перемоги. Всі інші його якості та ресурси можна компенсувати. Беручи участь у виборчих перегонах, кандидат не має права поводитись пасивно. Щоб досягнути успіху на виборах, перемога повинна стати для кандидата над завданням, змістом його життя. Факт реєстрації кандидата на виборну посаду в Україні надає йому право офіційно проводити передвиборну агітацію та йти у неоплачувану відпустку на період виборчої кампанії. Закон України “Про вибори народних депутатів України” (ст. 73) гарантує кандидату в депутати захист від звільнення з роботи з ініціативи власника підприємства, установи, організації, або уповноваженого ним органу, командира військової частини (формування). Кандидат у депутати не може бути переведений на іншу роботу без його згоди, направлений у відрядження, а також призваний на військову або альтернативну (невійськову) службу, навчальні та спеціальні збори військовозобов’язаних.

 

Імунітет кандидата у народні депутати. З лат. immunitas – звільнення від чогось, позбавлення. Привілей юридичнї недоторканності кандидата у депутати на час проведення виборчої кампанії або депутата на період строку дії мандата. Імунітет захищає особу від цивільної, кримінальної, фінансової, адміністративної відповідальності. Позбавити імунітету кандидата у депутати може лише Центральна виборча комісія (ЦВК), а депутата –Верховна Рада України.

 

Декларація про майно та доходи кандидата у депутати. Документ фінансової звітності, який дає змогу на підставі перевірки власноручно вказаних відомостей щодо майна та доходів відповідної особи встановити відповідність чи невідповідність зазначених у декларації відомостей фактичному її фінансовому та іншому матеріальному становищу. Декларування доходів та майна кандидата у депутати та членів його сім’ї, згідно з ст. 60 Закону України “Про вибори народних депутатів України” - обов’язкова умова реєстрації особи кандидатом у народні депутати України. Ця декларація заповнюється кандидатом власноручно за формою, затвердженою Міністерством фінансів України. Строки подання декларації ті ж, що і загальні строки подання документів, необхідних для реєстрації кандидатів у депутати. Обов’язок перевіряти достовірність відомостей, внесених до зазначеної декларації, законом покладається на органи Державної податкової адміністрації України. При цьому ініціатива проведення такої перевірки належить не органам ДПА, а Центральній Виборчій Комісії (ЦВК). Про необхідність такої перевірки вона може звернутись до органів ДПА не пізніше як за 30 днів до дня виборів. Слід зазначити, що закон не передбачає обов’язкової перевірки достовірності відомостей, внесених до декларації всіма кандидатами у депутати. Отже, така перевірка може носити факультативний і вибірковий характер. Закон також не встановлює випадків, коли така перевірка має бути проведена обов’язково. Помилки і неточності, виявлені в декларації про майно та доходи, підлягають виправленню і не є підставою для відмови в реєстрації кандидата у депутати.

 

Грошова (виборча) застава. Виражена в грошовій формі гарантія відповідальності кандидата у депутати партії (блоку) та запорука серйозності їх наміру щодо участі у виборах, яка обов’язково вноситься для реєстрації кандидата у депутати відповідною виборчою комісією. Необхідність встановлення такої відповідальності зумовлена тим, що у разі реєстрації кандидати в депутати отримають досить суттєву фінансову та організаційну допомогу з боку держави, її органів, посадових і службових осіб (бюджетне фінансування виборчої кампанії, тощо). Вона є своєрідним засобом захисту виборців від участі у виборчому процесі тих партій (блоків), які не можуть реально претендувати на владу. Практика застосування виборчої застави передбачена законодавством Великобританії, Канади, Франції, Японії та деяких інших країн. Так, у Великобританії грошова застава становить 500 фунтів стерлінгів. Вона може бути повернена кандидатові у депутати, коли він набере 5 % загальної кількості голосів виборців. Грошову (виборчу) заставу не слід ототожнювати з виборчим цензом, оскільки вони мають різну правову природу. Про це, зокрема говориться у рішенні Конституційного Суду України у справі про виборчу заставу від 30 січня 2002 р. Грошову заставу у світовій практиці використовують не як майновий ценз, а як одну з умов реєстрації кандидатів для участі у виборах. Виборчий ценз є кваліфікаційною умовою наявності виборчого права, а виборча застава – лише умовою реєстрації кандидата у депутати. Майновий виборчий ценз безпосередньо пов’язаний із майновим станом особи, тобто характеризується сукупністю рухомого та нерухомого майна, певним рівнем річного доходу громадянина, що визначають його як власника. Грошову заставу не можна розглядати як обмеження пасивного виборчого права громадян за ознакою майна. Метою грошової застави є обмеження чи усунення зловживання громадянином виборчим правом, передусім за рахунок платників податків. Встановлення грошової (виборчої) застави не порушує конституційного принципу рівності громадян перед законом та рівності їхніх конституційних прав і свобод, а також принципу рівності політичних партій перед законом. Водночас розмір грошової застави повинен враховувати майнову спроможність більшості населення країни. Порушення цієї вимоги може суттєво обмежити кількість претендентів на місця в парламенті, особливо від фінансово малозабезпечених партій (блоків) та кандидатів у депутати. У Молдові держава не лише не висуває вимогу до кандидатів сплачувати грошову заставу, а навпаки – сама безвідсотково кредитує учасників виборів. Отримання безвідсоткових кредитів із бюджету держави здійснюється через фінансового уповноваженого, якого призначає суб’єкт висунення. Ним може бути як фізична, так і юридична особа, зареєстрована міністерством фінансів. Саме вона разом із суб'єктом висунення несе відповідальність за отриманий кредит. Обсяг кредиту залежить від кількості дійсних голосів, які отримує суб'єкт висунення в окрузі. Йдеться про грошову суму, одержану шляхом ділення обсягу кредиту на кількість виборців, які взяли участь у голосуванні, а потім множення отриманого числа на кількість дійсних голосів, поданих за відповідного суб'єкта висунення. Ті суб'єкти, що набрали менше 3 % (тобто вдвічі менше, ніж виборчий бар'єр) голосів, а також необрані незалежні кандидати у двомісячний термін повинні повернути надані кредити. А решта суб'єктів повертають їх через чотири місяці. Така практика сприяє усім охочим балотуватися, особливо підтримуючи тих, хто має незначні фінансові ресурси. Крім грошової застави, практика проведення виборів знає також такий засіб забезпечення відповідальності, як збір підписів виборців на підтримку того чи іншого кандидата, тієї чи іншої партії або блоку. У деяких країнах грошова застава та збір підписів застосовуються одночасно. В Україні грошова застава як єдина гарантія відповідальності кандидатів перед виборцями запроваджена вперше Законом України “Про вибори народних депутатів України”. До цього вона застосовувалась паралельно (тобто як обов’язкова умова реєстрації кандидатів у депутати) із збором підписів політичними партіями, виборчими блоками. Грошова застава, про яку йдеться у ст. 59 цього закону, не є податком за участь у виборчому процесі. Її розмір не залежить від розміру доходів кандидатів, об’єднаних у виборчому списку. Грошова застава партією (блоком) вноситься: до подання документів Центральною виборчою комісією (ЦВК) для реєстрації кандидатів у депутати, включених до виборчого списку, у безготівковому порядку, на спеціальний рахунок ЦВК, у розмірі двох тисяч мінімальних розмірів заробітної плати. Законом встановлено рівний для всіх партій (блоків) розмір грошової застави, на який не впливають ні фінансове становище відповідної партії (блоку), ні інші чинники. Слід також зазначити, що закон не регламентує джерел оплати партією (блоком) грошової застави. У разі прийняття ЦВК рішення про відмову в реєстрації усіх кандидатів у депутати внесена грошова застава у п’ятиденний строк після прийняття відповідного рішення перераховується на рахунок партії (блоку). Грошова застава повертається партіям (блокам), які взяли участь у розподілі депутатських мандатів. При цьому законом не визначені строки такого повернення. Якщо ж партія (блок) не взяла участі у розподілі депутатських мандатів, грошова застава у восьмиденний строк з дня офіційного оприлюднення результатів виборів депутатів перераховується до Державного бюджету України.

 

Cкасування реєстрації кандидатів. Відповідно до ст. 64 Закону України “Про вибори народних депутатів України” не пізніше ніж за три дні до дня виборів Центральна виборча комісія (ЦВК) може прийняти рішення про скасування реєстрації окремого кандидата (кандидатів) у депутати, включеного до виборчого списку партії (блоку), з виключенням його з виборчого списку в разі: звернення кандидата у депутати після його реєстрації із письмовою заявою про відмову балотуватись; звернення партії (блоку) не пізніш як за п’ятнадцять днів до дня виборів про скасування рішення щодо реєстрації кандидата у депутати відповідно до рішення, прийнятого у порядку, передбаченому статутом партії (угодою про утворення блоку); прпинення громадянства України кандидата у депутати; вибуття кандидата у депутати за межі України на проживання чи з метою отримання політичного притулку; визнання кандидата у депутати недієздатним; набрання щодо кандидата у депутати законної сили обвинувачувальним вироком суду за вчинення умисного злочину; включення кандидата у депутати до кількох виборчих списків партій (блоків) за наявності його письмових заяв про згоду балотуватися від цих партій (блоків); повторне вчинення кандидатом у депутати діяння, за яке йому було оголошено попередження. Не пізніше як за десять днів до дня виборів ЦВК може прийняти рішення про скасування реєстрації всіх кандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії (блоку), в разі виявлення або виникнення підстав передбачених законом. Після прийняття такого рішення відповідна партія (блок) втрачає статус суб’єкта виборчого процесу. У разі прийняття такого рішення, після виготовлення виборчих бюлетенів ЦВК приймає рішення про передрук виборчих бюлетенів або про внесення до виборчих бюлетенів змін. ЦВК розглядає питання про скасування реєстрації кандидата чи про оголошення йому або партії (блоку) попередження у присутності кандидата у депутати чи представника партії (блоку) у ЦВК. Про час розгляду цього питання вказані особи повідомляються не пізніш як напередодні розгляду. ЦВК доводить до відома партії (блоку), кандидата у депутати рішення про скасування реєстрації кандидата (кандидатів) у депутати або про оголошення попередження не пізніш як наступного дня з дня його прийняття та надає представнику партії (блоку) у ЦВК або кандидатові у депутати копію цього рішення у той же строк. Якщо вказане рішення прийнято в останній день перед днем виборів, копія такого рішення видається зазначеним особам невідкладно. При цьому слід мати на увазі, що законодавством України передбачено процедуру оскарження рішення ЦВК до суду. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність ЦВК розглядаються Верховним Судом України.

 

Офіційне оголошення учасників виборчого процесу (кандидатів). Один із етапів процесу реєстрації кандидатів.Законодавство не всіх країн окреслює дату, коли офіційно буде поширено інформацію про кандидатів у депутати, які візьмуть участь у виборах. Так є країни, де це чітко зазначено. У Болгарії – Центральна виборча комісія (ЦВК) публікує списки кандидатів у президенти не пізніше ніж за 25 днів до виборів; Боснії і Герцоговині – списки учасників виборів до парламенту публікуються не пізніше ніж за 45 днів до виборів; Литві – оприлюднення в газеті списків має відбутися не менше ніж за 30 днів; Латвії – не пізніше ніж за 20 днів до початку виборів мають бути опубліковані в офіційній газеті програми і списки учасників виборів до Сейму; Македонії – комісії оголошують визначені списки у щоденній пресі принаймні за 30 днів до визначеної дати проведення виборів; Словаччині – органи місцевого самоврядування мають забезпечити надання списків кожному, хто голосує, не пізніше ніж за 20 днів до виборів. Однак у деяких випадках певного встановленого терміну не існує. У Албанії оголошення результатів реєстрації відбувається не пізніше як через 3 дні від дати отримання всіх даних, у Македонії на виборах президента комісія публікує імена кандидатів в офіційному віснику протягом 5 днів від дати отримання списків кандидатів. В Україні поширення інформації про зареєстрованих кандидатів у депутати чи політичні партії (виборчі блоки) відбувається одразу після прийняття рішення про реєстрацію учасників виборчого процесу в газетах “Голос України” та “Урядовий кур’єр”. З одного боку, така практика є позитивною, оскільки дозволяє громадськості стежити за процесом реєстрації учасників виборчого процесу. Однак, з іншого боку, опублікування остаточних і найбільш повних матеріалів у певний час і в певному місці дозволить значно полегшити процес ознайомлення з учасниками виборів для тих, хто не володів інформацією протягом часу реєстрації кандидатів. Тим більше, що такий комплексний підхід дозволить швидше і легше повідомляти широку громадськість про зареєстрованих кандидатів чи партії (блоки).

 

3.7. Проведення передвиборчої пропаганди та агітації (від. лат. propagare – “розповсюджувати”, agitatio – “приведення в дію”). Одна з головних процедур виборчої кампанії.Взагалі пропаганда й агітація вважаються потужними засобами політичного впливу на маси у демократичному суспільстві, інструментом у боротьбі за політичний авторитет, за владу, за прихильність виборців. Виборча пропаганда й агітація становить важливий етап будь-якої виборчої кампанії. Для кожної політичної сили він розпочинається з моменту її реєстрації, а закінчується для всіх однаково – напередодні голосування. Забороняється будь-яка передвиборча агітація у день голосування. Передвиборча агітація полягає в поширенні шляхом особистих зустрічей та бесід, доповідей, виступів на мітингах, зборах, через газети, радіо та телебачення, засоби наглядної агітації тощо ідей та настанов, які мають спонукати маси до активних політичних дій, впливати на їхню свідомість та настрій. Інакше кажучи, агітація – процес впливу на виборця в ході виборчої кампанії. Під час передвиборчої агітації проводять обговорення політичних, ділових і особистих переваг кандидата на виборну посаду, закликають голосувати “за” чи “проти”. Передвиборча агітація – це: повідомлення виборцям політичних й особистісних характеристик кандидата, намагання домогтися, щоб його образ був якомога привабливішим для громадян; висвітлення достоїнств його передвиборної платформи – сукупності завдань, які він має намір розв’язати, принципів та ідей, виходячи з яких, він здійснюватиме свою діяльність; інформування про позицію партії у конкретних питаннях суспільного життя, про конкретні заходи, за допомогою яких вона намагатиметься розв’язати проблеми. Процес проведення передвиборчої агітації пов’язаний із прямим та непрямим контактуванням з виборцями. Прямими видами контактування є: особисті зустрічі, виступи-промови на мітингах, особисті зустрічі, кампанія “від дверей до дверей”. Непрямими видами контактування з виборцями є: друкована агітація і жива опосередкована агітація. До друкованих видів агітації належать: білборди, плакати, брошури, буклети, листівки, публікації тощо. До опосередкованих видів агітації відносяться: виступи на радіо, телебачені і. т. п. Агітація відрізняється від пропаганди тим, що остання відокремлює автора від джерела повідомлення. А це означає, що автор повідомлення насправді не завжди є реальним автором, він може бути лише ретранслятором повідомлення, людиною, яка лише озвучує. Передвиборча пропаганда – це: систематизований, цілеспрямований вплив, здійснюваний партією або групою підтримки кандидата з метою поширити серед населення певну партійну ідеологію, переконати виборців віддати свої голоси за конкретну партію чи кандидата. Основні стратегії пропаганди: переконання, утвердження, повторення. З морального погляду виділяють три основні типи пропаганди: біла пропаганда (має своє істинне джерело), сіра пропаганда (пропагандист використовує спеціально створені ним джерела – неурядові засоби масової інформації (ЗМІ), організації, тощо.), чорна пропаганда (пропагандист поширює матеріали від третьої особи), контрпропаганда, “чорний” ПР (технології дискредитації чи антиреклами). Основними характерними рисами пропаганди є: монологічність, відсутність зворотнього зв’язку. До методів пропаганди відносять цензуру, ритуалізацію, контроль за всіма сферами життєдіяльності людини тощо. Пропагандистські матеріали зазвичай розробляються відповідно до наступних принципів: пропаганди ніколи не буває забагато; пропаганда повинна бути максимально простою та зрозумілою; пропаганда повинна бути одноманітною; пропаганда повинна бути однозначною; пропаганда повинна більше впливати на почуття, емоції, аніж на розум; пропаганда повинна бути шокуючою. Головну частку витрат на передвиборчу пропаганду й агітацію, як правило, несуть самі учасники кампанії. Сучасне виборче законодавство докладно регламентує діяльність політичних партій, пов’язану з передвиборчою агітацією (проведення виборчих зібрань, мітингів, використання засобів масової інформації, інші форми проведення агітації). У ряді країн, передусім тих, що розвиваються (Індія, Туніс) має місце тенденція до регулювання загальних умов поведінки учасників передвиборної агітації та виборчої кампанії в цілому. Формою такого регулювання є угоди про правила поведінки впродовж періоду виборчої кампанії, які укладають політичні партії. Зазвичай вони мають характер політичних, а не правових норм, але в деяких державах вони отримують і законодавче оформлення. Прикладом тут може слугувати виборчий закон ПАР 1993 р. Виборче законодавство регламентує усі форми агітаційної діяльності політичних партій у період проведення виборчих кампаній і особливо ті, що пов’язані з використанням ЗМІ. У деяких країнах право вільного доступу до них у період виборчої кампанії є конституційним правом політичних партій (Бразилія, Португалія). Політичні партії у більшості країн (за винятком США) безкоштовно отримують певний обсяг ефірного часу на державних радіо і телестанціях (а подекуди, як у Португалії, також і на приватних). Однак у деяких країнах безкоштовний ефірний час надається не усім партіям. Наприклад, в Австралії – тільки тим, хто веде боротьбу не менше ніж за 10 % місць і отримав на останніх виборах не менше 5 % голосів. У Австрії та Швеції право на безкоштовний час отримують тільки партії, що мають фракції у парламенті. У США законодавство регулює платний доступ до ЗМІ, встановлюючи принцип рівних можливостей. У ряді країн політичні партії безпосередньо беруть участь у розподілі ефірного часу. Наприклад, в Італії – через парламентську комісію зі звернень громадян та нагляду за діяльністю радіо і телебачення, у Великобританії і ФРН розподілом часу завідують спеціальні об’єднані комісії, до складу яких входять уповноважені політичних партій. В Україні порядок передвиборної агітації регулюється розділом VIII Закону України “Про вибори народних депутатів України”. Під передвиборною агітацією він розуміє “здійснення будь-якої діяльності з метою спонукання виборців голосувати за або проти певного суб’єкта виборчого процесу.” Закон встановлює часові обмеження для передвиборної агітації. Передвиборна агітація є найбільш політизованою частиною виборчого процесу. Саме в її ході відбувається донесення до виборців інформації, яка сприятиме їх максимально зваженому, обгрунтованому і свідомому вибору в ході голосування. На відміну від попереднього виборчого законодавства чинний закон не пов’язує початок проведення передвиборчої агітації з фактом реєстрації кандидатів у депутати, а чітко встановлює межі її проведення. Розпочинається вона з 00 годин 50 дня до дня виборів і закінчується о 24 годині останньої п’ятниці перед днем виборів. Під зазначені строки проведення передвиборної агітації підпадають всі форми її реалізації. Обов’язок повідомити через ЗМІ про початок передвиборної агітації покладається на Центральну виборчу комісію (ЦВК). Передвиборна агітація у період виборчого процесу поза строками, встановленими законом, забороняється. У ряді країн початком передвиборної агітації може бути день оголошення дати голосування, як у Польщі та Румунії, опублікування списку кандидатів Головною виборчою комісією, як у Литві, і знову ж, конкретно визначений день до дати голосування (15 днів – Туреччина, 21 день – Ізраїль). Однозначно повсюди дозволено проводити агітацію до початку виборчої кампанії, оскільки юристи виходять з того принципу, що ніхто не може знати, кого зареєструють кандидатом. А от передвиборну агітацію в період виборчої кампанії поза встановленими строками для ведення передвиборної агітації в основоному заборонено. Також забороняється за 15 днів до дня голосування оголошувати в державних та недержавних засобах масової інформації результати соціологічних досліджень та опитувань громадської думки та інші прогнози. До передвиборної агітації не відносяться офіційні повідомлення в період виборчого процесу (без коментарів, які можуть мати агітаційний характер, а також відео-, аудіозаписи, кінозйомки, фотоілюстрації) про дії кандидатів у депутати, пов’язані з виконанням ними посадових (службових) повноважень. До передвиборної агітації також не можна відносити дії, спрямовані на спонукання виборців брати чи не брати участь у голосуванні взагалі, незважаючи на їх мотивування. Суттєвою ознакою передвиборної агітації є, насамперед, її публічний характер, тобто поширення агітаційних заходів на широке коло осіб. Переважно масовий, публічний характер передвиборної агітації опосередковано підтверджується і тим, що в ньому широко задіяні як безпосередні учасники, а також засоби масової інформації. Відсутність заходів з передвиборної агітації з боку суб’єктів виборчого процесу не є підставою для скасування рішення про їх реєстрацію. Закон встановлює вимогу безумовного дотримання принципу рівних умов при здійсненні передвиборної агітації за рахунок коштів Державного бюджету. Законом на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування покладено обов’язок надавати придатні для проведення публічних заходів передвиборної агітації приміщення. Однак ця норма поширюється лише на заходи, які організовує виборча комісія. Ця норма не поширюється на випадки проведення публічних заходів передвиборної агітації, організованих партією (блоком). Організація публічних заходів передвиборної агітації включає в себе також обов’язок сповіщення виборців про час і місце проведення таких заходів, про їх зміст. Обов’язок забезпечення рівних можливостей для проведення таких заходів є обов’язком відповідної окружної виборчої комісії надавати для різних партій (блоків) однакові (рівнозначні за умовами проведення публічних заходів з передвиборної агітації) приміщення на умовах рівної оплати за їх оренду. Закон також передбачає можливість для партій (блоків) орендувати приміщення для проведення заходів передвиборної агітації на договірній основі за рахунок коштів відповідного виборчого фонду. У законі міститься вказівка на необхідність повідомлення відповідної окружної виборчої комісії про час і місце проведення публічних заходів передвиборної агітації партією (блоком). У виборчому законодавстві більшості країн маємо також чітку норму про забезпечення органами виконавчої влади та місцевого самоврядування безпосередніх умов для проведення передвиборної агітації. Наприклад, місцеві органи управління Молдови у п’ятиденний термін після дати реєстрації кандидата встановити і гарантувати мінімум спеціальних місць для розміщення виборчих плакатів і листівок, а також гарантувати всім кандидатам можливість організовувати зустрічі з виборцями на рівноправних засадах. Визначити місця для розміщення виборчих плакатів під час агітації зазвичай належить до компетенції місцевих рад. Це передбачено, зокрема, законодавством Словацької Республіки. Оригінальною є практика Польщі, де відповідним законом регламентується і право ради гміни (сільської ради) заборонити розміщення виборчих плакатів через причини, пов’язані з охороною пам’яток архітектури і навколишнього середовища; більше того, плакати мають клеїтися так, аби їх було легко потім зняти. Виборчий закон Македонії передбачає деталізований і розширений перелік відповідних повноважень: за муніципалітетами закріплено право визначати місця для безкоштовного розклеювання виборчих плакатів, а також визначати додаткові для цього місця і брати за це гроші; закон також зобов’язує його використати ці кошти одразу після виборів для знищення сміття, що залишилося після виборчих кампаній. За порушення цієї норми особа, яка очолює муніципалітет буде оштрафована на суму від 40000 до 50000 динарів. У виборчому законодавстві ряду країн суб’єктом повноважень у процесі агітації виступає конкретна фізична особа (мер аьо інша особа, яка очолює місцевий орган влади). Згідно із законодавством Литви, саме керівники державних і муніципальних органів, а також мери муніципалітетів або уповноважені ними на це особи повинні сприяти кандидатам в організації зустрічей з виборцями, а отриманні необхідної інформації. У законі про вибори Румунії суб’єктами повноважень щодо визначення місць для виборчих плакатів, зобов’язань щодо ліквідації матеріалів попередньої виборчої кампанії – є мери. У Чеській Республіці до компетенції мера належить право виділяти місця для наклеювання агітаційних плакатів від шістнадцятого дня перед виборами, з метою забезпечення права рівності для всіх кандидатів. Важливою проблемою передвиборчої агітації є проблема використання службового становища кандидатом з метою агітації. Більшість законів містять лише загальні норми про відповідальність за використання посади. Окрема стаття в Законі про вибори до парламенту Литви “Заборона на ведення передвиборної агітації з використанням службового становища” містить більш конкретні положення. Цей самий закон передбачає певні механізми оптимізації можливості запобігти порушенню норм, як, наприклад у випадку, якщо кандидатові у зв’язку з посадовими обов’язками необхідно виступити в засобах масової інфорсвції (ЗМІ) з важливим повідомленням – він може зробити це тільки на прес-конференції. Причому транслюватиметься вона державними засобами інформації або в програмах ЗМІ, які фінансуються за рахунок державних або муніципальних коштів, і транслюватиметься в запису із попереднім вилученням частин, які містять елементи виборчої агітації. У виборчому законодавстві Молдови зазначається, що жоден кандидат не має права на привілеї у зв’язку із посадою, яку він обіймає, а деталізується лише аспект, який пов’язаний із забороною висвітлювати в ЗМІ робочі візити кандидатів, які обіймають посади республіканського або районного рівня. Досить поширеним з метою запобігти використанню службового становища кандидатом з метою агітації є законодавче закріплення заборони на сумісництво. У Законі про вибори Латвії наведено перелік владних посад, з яких особа має неодмінно звільнитись у разі реєстрації її кандидатом на вибори, причому передбачено необхідність повідомити про своє звільнення Центральну виборчу комісію (ЦВК) не пізніше ніж через місяць після реєстрації списку кандидатів до Сейму. У Законі про вибори Боснії і Герцеговини є аналогічний перелік посад, проте він підкріплений більш жорсткою умовою, що потенційний кандидат має звільнитися ще до власної реєстрації на участь у виборах. Аналіз законів різних країн Європи дозволяє відзначити дві тенденції у практиках законодавчого вирішення проблеми використання службового становища кандидатом з метою агітації. У одних випадках це так звана практика заборони сумісництва, коли особа, що реєструється як кандидат повинна звільнитись з посади, яку вона обіймала, а в інших випадках передбачається впровадження механізмів запобігання і мінімізації таких зловживань. Невирішеним в українському законодавстві залишається й питання прихованої політичної реклами. Практика спостереження за правотворчим процесом у парламенті вказує, що при врегулюванні цього питання виникає безліч проблем, які потребують комплексного аналізу та вивчення.

 

Публічність заходів пердвиборчої агітації. Означає, що передвиборна агітація здійснюється відкрито, гласно, спрямовується на невизначене, але значне за чисельністю коло осіб. Вона передбачає поширення серед виборців певних ідей, поглядів, закликів, які можуть потенційно схилити (чи реально схилятимуть) цих виборців до голосування за відповідні виборчі списки. Публічний характер зазначених заходів передбачає також завчасне сповіщення виборців про час та місце проведення цих заходів.