Фіскальна політика – це сукупність заходів держави щодо зміни держвитрат, оподаткування і стану держбюджету, що спрямована на забеспечення повної зайнятості і вир-ва неіефляційного р-ня ВВП. Інструменти фіскальної політики: 1) маніпулювання держвитратами; 2) маніпулювання ставками податків. Фіскальна політика спрямована на управління сукупним попитом. (AD). Під час ↓ вир-ва ефективного, вважають стимулюючу фіскальну політику, яка передбачає ↑ держвитрат та ↓ ставки Т. ЇЇ наслідком в довгостроковому періоді - розширення пропозиції факторів вир-ва та ↑ екон.потенціалу. Стримуюча фіскальна політика (рестрекційна) застосовується, коли в екон.спостерігається інфляційне ↑ викликане надмірним попитом (при цьому держвитрати ↓ => ставка оподаткування ↑). У короткостроковій перспективі заходи фіскальної політики супроводжуються ефектами мультиплікаторів. Мультиплікатор держвитрат визначає у скільки разів ∆ обсягу випуску перевищує ∆ держвитрат на 1. MULT = ∆ Y / ∆ G = 1 / (1 – MPC), MULT = ∆ Y / ∆ A, A = Ca + Ia + Ga + Nx. Цю модель ще називають простим мультиплікатором Кейнса, а з урахуванням оподаткування мультиплікатор G має вигляд: MULTG = ∆ Y / ∆ G = 1 / (1 – MPC). Мультиплікатор для закритої економіки MULTG(t) = 1 / (1 – MPC(1 – t)). Для відкритої економіки MULTG(x) = 1 / (1 – MPC (1 – t) + MPM), де MPM – гранична схильність до імпортування. Якщо держвитрати ↑ на ∆G, то рівноважний обсяг вир-ва ↑ на (MULT * ∆G).
