НЕВИГОЙНА РАНА

(на 65 річницю від дня народження)

Я не вірю, що його нема,

Бо думки про нього не згасають.

 

Михайлюк не дуже ще відомий,

Та його здобуткам – не кінець...

Він пішов зненацька лише з дому,

Не із наших люблячих сердець.

 

Він бентежив цілий світ піснями,

Йшов туди, де в’їлася біда.

Дух його до скону буде з нами

І його розважлива хода.

 

Уявляєм голос оксамитний,

Відчуваєм потиск рук його.

Як Колос, стояв він непохитно

На вершині успіху свого.

 

Заглядав у очі обережно,

Про нерівний згадував двобій,

А його душа, така безмежна,

Спонукала кожного до дій.

 

Як живильний подих „Заповіту”

Для своєї рідної землі,

Він ще буде знаним в нашім світі,

Як і хліб, що завжди на столі.

 

Юрій Коломієць

1 Травня 2000

 

 

ПІСНІ ЖИВУТЬ У СЕРЦЯХ

 

Вкраїні дарував своїх пісень намисто,

Про свій народ співав красиво, щиро, чисто.

Схвильовано співав про щастя і нещастя,

Натхненний спів злітав усім серцям причастям.

 

Молитвою стає вінок пісень дуетом.

Гітарі додає любов свої кларнети.

За перебором струн гітарних – плач бандури –

Це про народний бунт, про муки, про тортури…

 

Цим співом закликав зал злитись воєдино,

І кожний твердо знав: "Він - часточка країни!"

Крізь серце пропускав і радість, і страждання,

І серцем відчував усіх сердець єднання.

 

Хоч будь про що співав – відверто, щиро, чисто,

Бо друзям дарував святих пісень намисто!

І друзі збережуть – це справа благородна.

Святі пісні живуть саме в серцях народних!

 

Людмила Рінгис

8 грудня 2001

 

ОСТАННІЙ ПРИТУЛОК

Не в дріб’язках – життя

людського суть,

у пам’яті, що люди бережуть.

Іван Гнатюк

Кладовище... Сузір’я думок,

Замурованих в камінь, волає,

Тут для кожного – власний дзвінок,

Що фізично життя припиняє.

 

Тут завжди зупиняється мить –

На порозі примарного раю,

І немеркнуча тиша дзвенить,

І принизливий біль душу крає.

 

На затоні старого Дніпра,

Де пташиний вряди-годи щебет,

Ладно скроєний хрест підпира

Парасольку блакитного неба.

 

Тут навік залишився поет

І пісняр, що леліяв Чорнобиль.

Він створив особливий дует –

Мелодійний, високої проби.

 

Він досліджував батьківський край

Після вибуху монстра завзято,

А коли розпалявся розмай,

Кидав владі синівське прокляття.

 

Свою землю, як матір любив,

Кожний камінь знав, кожну травинку,

Задля неї – постійно творив,

Задля неї – не відав спочинку.

 

Та життя обірвалося враз –

Несподівано, прямо на злеті...

У зимовий засніжений час

Зупинилося серце поета...

 

За життя він летів на коні:

Де – помірно, а де – і прожогом...

Що ж тепер? Залишились пісні

І нев’януча пам’ять про нього.

 

Юрій Коломієць

1 травня 2002

 

 

ЗІНАЇДІ САЛАТОВІЙ-МИХАЙЛЮК

Час свідомий звіту настає

Осягни, яку здолала гору

Чи були б пісні такі, як є,

Коли б ти не йшла роками поруч?

Пісня мелодійна вас звела,

Лагідна розрадниця єдина.

А тепер у тебе – два крила:

І – за себе, і – за Валентина.

 

Ти, як бджілка, кожний божий день

У роками звичній колотнечі,

Бо тягар народжених пісень

Навалився на тендітні плечі.

 

Це – твоя журба й пекучий біль,

Що завжди тримають у напрузі.

Тільки часом виноградний хміль

Супокій дарує в колі друзів.

 

Ви старанно в будь-яких краях

У житті впроваджували мрію,

І пісні в зворушливих серцях

Дотепер звучать і душу гріють.

 

До ноги сплюндрована земля

Надавала сили для натхнення,

Ти для нього музою була,

Тому й співав він повсякденно.

 

Ще лунає у твоїх мізках

Незабутній голос Валентина

І напевно з кожного кутка

Виглядає пісня лебедина.

 

Скільки років плідних співжиття

Опиралась на його рамено...

Тож неси ретельно в майбуття

Його пісню і його Знамено!

 

Юрій Коломієць

10 вересня 2001