Зупинилось серце Валентина,
Мов від Бога – пісняра й поета… В інший світ пішла від нас людина, Що словами діяв, як багнетом!
В той же час – з любов’ю і лірично, З сміхом, болем, радістю й сльозами, Душу в них вкладаючи і серце, Він рядки творив, що будуть вічно
Віршами із нами, і піснями…
Юрій Писаренко 7 грудня 1999
НЕВГАМОВНИЙ БІЛЬ Поета від Бога В.М.Михайлюка
Прощавай, побратиме... У жалобі Парнас... Розірвалася міна, Приголомшила нас.
У орлинім польоті Є одне відчуття: Непідробні чесноти І безсмертне життя.
Бо орли живуть вічно На вершині своїй, Навіть в будні трагічні Вони кличуть у бій.
За нову Україну, Світлий край козаків, За червону калину І за мову батьків.
Ти пройшов через болі Сотень тисяч людей, І постав мимоволі Наче той Прометей.
Як завжди, свого плуга Пер один до мети, Та підступна недуга Заважала іти.
В повсякденних турботах Пломенів, падав з ніг. Ти й згорів у роботі, Бо інакше - не міг.
В відчайдушному герці У пекельні часи Віддавав своє серце І частину душі.
Прославляв і Полісся, І родинний поріг... Жаль - народжену пісню Доспівати не встиг.
Пісня нас піднімала, Прикрашала життя, Та тебе... враз - не стало: Відлетів в небуття,
Як гігантська комета, Чи яскравий болід... Спорожніла планета... Та палаючий слід
Буде нас зігрівати, Як проміня святе, Україна, як мати, Не забуде тебе.
Прощавай, побратиме... Зупиняється час: Це Господь свого Сина Забирає у нас.
В наших душах - розруха, Серце біль спопеля... Хай тобі буде пухом Наша рідна земля.
Юрій Коломієць 12 грудня 1999
БРАТУ
Ты для меня, мой брат, не умер Как с песней жил и будешь жить, Ведь в серце постоянный зуммер Колеблет родственную нить.
Нахилилося небо над білим чолом, Сльози землю грудневу скропили, Щойно горе прийшло, щемно б’є батогом Люта доля і давить знесилля.
За кладовищем пагорб, озерця вода, Де сховатись від болю і скрути? Рясний квіт на могилі, а в серці біда, Як же в очі твої зазирнути?
В них в напрузі щоденній нам вогник горів, Блиск фантазії, плани, турботи І яскраві слова, і схвильований спів, І душевний неспокій і злети.
Під твоєю рукою не зойкне струна, Безучасна без тебе гітара, Сиротою зосталась, як жінка твоя, А співалось так гарно вам в парі.
В скруті мати старенька: "...то як же, синок, Подих теплий згасив передчасно?" Твоя смерть, то як постріл зненацька, як рок, Чи життя наше хворе сучасне.
Скільки задумів, планів з тобою пішло, Твоя пісня, як чари в напої... Навіть сонце сьогодні для нас не зійшло, Бо й воно під т яжкою вагою.
Марієтта Свириденко
СВІТЛІЙ ПАМ’ЯТІ
|
