Основна проблема психоаналізу Е.Фромма - це проблема людської деструктивності. Загалом проблема деструктивності в широкому розумінні є проблемою зла, і вона надзвичайно актуальна для ХХ ст. Так, М.Бердяєв писав: ”Існування зла є найбільш видатна таємниця всесвітнього життя і найвеличніша складність для офіційної теологічної доктрини як і для всякої моністичної філософії”.
Вихідним положенням Е.Фромма для розв’язання даної проблеми є те, що людина знаходиться у суперечливому відношенні з самою собою й із суспільством, в „двох царствах” одночасно. Вона „закинута” у проміжок двох світів. На відміну від тварини, яка живе в гармонії з природою, людина ж бездом„Людина, - наголошує Е.Фромм, - відрізняється від тварини тим, що вона вбивця”. При цьому, „людина не була вбивцею, такою її зробила історія”. В минулому, в первісних племенах, людина була нормальною природною істотою, її свобода була обмеженою. Саме через призму фактора свободи людини Е.Фромм прагне розкрити проблему соціального зла. Свобода, говорить Е.Фромм, і в цьому аспекті він наслідує ніцшеансько-екзистенціальній традиції, є двостороннім процесом. Є „свобода від” і „свобода для”. Розвиток людства йде по першому типу свободи. В результаті свобода сама пригнічує людину. Людина попадає в залежність від свободи. Уже ніцшеанський Заратустра запитував: „Свободний від чого? Ти повинен мені говорити: „свободний для чого”.
Таким чином природа зла пов’язана з феноменом свободи, з її суперечністю, тобто осмисленням того, що деструктивність у людській природі є наслідком людини як історичної істоти.
