Мистецтво другої половини Нового царства.

В ХІУ – ХІІ століттях до н.е. Египтом правлять фараони ХІХ династії. Цей час позначений політичною та економічною стабільністю, зміцненням влади фараонів. Країна збагачується в результаті завойовницьких походів Сеті І та Рамзеса ІІ в Передню Азію та Нубію. Боротьба із кастою жреців продовжується. Особливо послідовно прагнув послабити їх Рамзес ІІ. Номінально під час його правління столицею краіни залишались Фіви з їх численним духовенством та храмовими комплексами, але фактично центром було рідне місто фараона – Таніс.

Архітектура. В другій половині Нового царства досягає досконалості класичний тип єгипетського храму, яскравим прикладом якого може бути храм Хонсу, збудований в Карнаці в ХІІ століття до н.е. Відносно планування він поділяється на чотири частини: вхідну групу з алеєю сфінксіфїв та монументальними, розкішно оздобленими пілонами, двір, оточений колонадами /перистиль/, гіпостильний зал та святилище з вівтарем, що завершує вісьову композицію храму.Фактично, храм розрахований не на сприйняття з відстані, як піраміди, а на впив на людину з усіх боків. Продумана просторова організація має на меті поступово та активно впливати на психіку в процесі руху відвідувача по осі храму з чередуванням світла і темряви, важких кам’яних мас та легких контурів рельєфів, поступовим зниженням висоти тощо.

Водночас, продовжується спорудження скельних усипальниць. Храм Рамзеса ІІ в Абу-Сімбелі висічений в Нубійських скелях на березі Нілу. Храм відкривається могутньою пілоноподібною поверхнею-фасадом, перед яким сидять чотири висічених в моноліті скелі 20-метрові скульптури фараона та богів. В центрі цього пілону – вхід, що веде до храму з класичною схемою наземної композиції: зал з двома рядами осирічних стовпів; від нього в товщу скелі відходить кілька тонелеподібних погребних камер та гіпостильний зал із святилищем, яке відстоїть від входу на 55 м. Храм орієнтований на схід таким чином, що лише раз на рік сонце, що сходить, освітлює на одну мить вівтар в глибині підземелля. Оскільки храм попав в зону затоплення Асуанського моря, то за рішенням ЮНЕСКО він був розпилений на блоки і перенесений в інше місце, де втратив певні якості.

Скульптура. Живопис. Для творів цієї доби характерна ідеалізація образів та пишна оздобність. Проте, відчутний і відгомін амарнської епохи. Про це свідчить чудова статуя Рамзеса з Туринського музею. Ознакою цих часів стала велика кількість рельєфів світського змісту на зовнішніх стінах та пілонах храмів. Як приклад можна навести рельєф із Мемфіса. Чудовими творами дрібної пластики можна вважати статуетки жреця Аменхотепа та жриці Раннаї. Поступово – в скульптурі танісського періоду – з’являється архаїчна позбавленість життєвості, відродження стилю Давнього царства.

Надзвичайною декоративністю відзначаються і розписи цих часів. Так, справжньою урочистістю приваблюють чудові композиції з гробниці цариці Нофрет.