Мистецтво зведення споруд було провідним у давньоєгипетській художній системі, всі інші види підпорядковувались архітектурі, надаючи образотворчим мистецтвам комплексного характеру. Проте, від найдавнішого – додинастичного періоду пам’яток дійшло дуже мало і все будівництво знаходилось на стадії становлення художніх форм. Ще в четвертому тисячолітті до нашої ери складається віра в загробне існування і формується традиція захоронень. За часів так званої “Другої культури” з’являються прямокутні могили, викладені цеглою та перекриті псевдосклепінням. Наприкінці періоду почали зводити наземні споруди – насипи, зміцнені цеглою з похилим профілем стін / мастаба, тобто, лава/. В мастабах почали влаштовувати культові приміщення з жертовником перед фальшивими дверима.
В мастабах знаходять багато прикрас та глиняних статуеток переважно тварин іноді біля трьох сантиметрів розміром. Цікавими зразками гончарного мистецтва є розписні глеки та тарелі, прикрашені спочатку білим орнаментом по червоному тлу, потім – коричневим по жовтуватому. Зображення відбивають давні землеробські та заупокійні обряди. Велику групу творів складають палетки – тонкі шиферні пластинки для ритуального змішування та розтирання фарб в культових обрядах. Вони мають форму овалів, ромбів чи прямокутників, а іноді – тварин. Як приклад можна навести “Мисливську палетку” або “Палетку Шулік”.
На межі четвертого та третього тисячоліть до нашої ери умови ведення господарства вимагають об’єднання, але воно ще не міцне. Унікальним свідоцтвом подій тих часів може вважатись знаменита шиферна “Плита фараона Нармера”. Темою рельєфів, що прикрашають обидва боки палетки стала перемога правителя Верхнього Єгипта Нармера над Нижнім Єгиптом та створення єдиної держави. Ревним чином плита Нармера може вважатись підсумком попереднього розвитку художньої творчості та першим прикладом сформованого єгипетського стилю. Одна й та ж сама тема повторюється чотири рази. З обного боку Нармер в центрі трощить булавою голову ворожому вождю. Вище царський сокіл тримає на вірьовці голову ворога, що виростає з болота з лотосами – символа Нижнього Єгипта. На звороті вгорі Нармер вже в короні Нижнього Єгипта крокує до місця, де лежать зв’язані полонені. Внизу цар у вигляді бика руйнує ворожу фортецю.Центр плити займає власне утилітарний елемент – круглий отвір для розтирання фарби. Він неперевершено оформлений: фантастичні гепарди, стримувані поводирями, переплелись шиями, символізуючи об’єднання країни. Зображення на палетці характеризують: построчність композиції, підпорядкованість малюнку принципам письма, різномасштабність /фараон в три -чотири рази більший від інших людей/. Та найважливіша риса рельєфів – це вже відпрацьована манера зображення об’єму людського тіла на площині. Художник-писець змушений відмовитись від зображення обличчя анфас та постатей у різних ракурсах, тому що це розірвало б нитку оповідання. Відтепер в живописі та рельєфах Давнього Єгипта обличчя зображують лише у профіль при очах “у фас”; плечі розгортаються анфас, а нижня половина тіла – знову у профіль. Таким чином постать людини повністю розпластується на площині. Ці особливості зберігатимуться в давньоєгипетському мистецтві протягом всього періоду існування, але вперше яскраво виявляються в Давньому царстві. І як анахронізм попередніх часів сприймається зображення в горішній частині палетки голова богині Хатор в повний фас.
