Мистецтво Стародавнього Єгипту.

Серед рабовласницьких держав, що виникли в долинах великих річок після розпаду родового ладу Єгипет був першою країною, яка досягла дійсної могутності. Велична держава панувала над навколишнім світом і була першою імперією, що претендувала на світову гегемонію в межах відомих єгиптянам земель. Відносна ізольованість Єгипту дала країні можливість існувати та розвиватися у всій своєрідності її культури і без значних зовнішніх потрясінь, характерних для сусідньої Месопотамії.

Давньогрецький історик Геродот назвав Єгипет “даром Нілу” і це визначення підкреслює величезну роль грандіозної ріки в житті країни – ріки, що простяглась на 1000 кілометрів від Асуану до Середземного моря. Слідом за розливом Нілу наставала майже піврічна посуха і єгиптяни змушені були навчитись затримувати воду для землеробства, що було основою господарства. Крім землеробства було розвинене скотарство, мисливство та рибальство. Єгипет дуже багатий на камінь і в будівельній справі камінь рано замінив дорожче від нього дерево. Щодо кольорових та дорогоцінних металів, то золото ввозили в країну з Нубії, мідь видобували на Синайському півострові, а найдорожче з металів – срібло йшло через Фінікію з Малої Азії. Залізо з’являється в Єгипті лише з другої половини Нового царства..

Уповільнений характер розвитку давньоєгипетського суспільства породив певну консервативність вірувань та культури, канонізацію художніх образів. Єгипетське мистецтво протягом тисячоліть продовжувало зберігати характерні особливості, сформовані в найдавніший період. Водночас, воно розвивалось, набуваючи в різні періоди різних форм. Відносно періодизації розвитку Давньоєгипетської держави слід виділити такі основні етапи:

- Додинастичний період – 4 тисячоліття до н.е.

- Давнє царство – 32 – 24 століття до н.е.

- Середнє царство - 21 – 19 чстоліття до н.е.

- Нове царство – 16 – 12 століття до н.е.

- Пізній час – 11 століття – 332 рік до н.е.

Аналіз специфічних рис давньоєгипетського мистецтва неможливо починати без усвідомлення вірувань та прагнень давнього єгиптянина.

Верховна влада в державі опиралась на принципи непохитності та незбагненності. Це позначилось і на обожненні володарів. В очах єгиптян фараон – розпорядник гігантської ірригаційної системи, від якої залежало життя країни не лише мав необмежену владу, а був богом, що відбилось в титулах “Благий бог”, “Золотий Гор”, “Син, обранець Ра” тощо. Священослужителі вчили: “Бійся согрішити проти бога та не питай про його образ”. Забезпечення царю безтурботного існування за гробом вважалось метою життя всього народу, а мистецтво вважалось засобом забезпечення вічності. Саме у славу царів, в славу непохитних та незбагненних ідей створювалось мистецтво Стародавнього Єгипту.

Безмежна влада фараонів в країні та панування Єгипту над сусідніми племенами та народами ставали все міцнішими. Це ніяк не співставлялось з ідеєю смерті, тимчасовості, зникнення. І виникає віроучення про те, що померлого чекає воскресіння, а могила – лише тимчасовий притулок. Щоб забезпечитити небіжчику вічне життя, необхідно зберегти його тіло та наділити його всім необхідним для життя, щоб дух міг повернутись в тіло, як Ніл щорічно повертається в береги. Тому виникає звичай бальзамування померлих. Але на випадок невдалої муміфікації в гробниці вміщували його двійника – кам’яну подобу померлого, його портретну статую. і скульптор в Давньому Єгипті називався “санх” – той, що дарує життя. Так творчість, що змінює, перетворює видимий світ, набуває в уяві людей магічної влади.

Пристрасне бажання побороти смерть породило дуже розвинений заупокійний культ, що наклав відбиток на все мистецтво Стародавнього Єгипту. Засоби боротьби зі смертю, зокрема надійні погребіння, склепи, споряджені всім необхідним небіжчику скарбом, були привілеєм найзнатніших людей і в першу чергу – фараонів. Таким чином заупокійний культ переплітався з культом обожнення фараона. Це переплетення обумовило основні завдання єгипетського мистецтва. Знайшовши їх вирішення, воно порівняно мало видозмінювалось. Надзвичайно стримане і досконале по завершеній неповторності стилю та могутності, воно вражас величною силою та одухотвореністю.