Давнє царство.

Цей період був часом формування всіх основних форм єгипетської культури. Найвищого розквіту держава досягає під час панування У – УІ династій. Деспотична влада фараонів, що грунтувалась на земельних володіннях та праці полонених і рабів, підтримувалась обожненням володаря. Все населення нещадно експлуатувалось, особливо у зв’язку з будівництвом храмів та гробниць.

Архітектура. Розвитку будівельної техніки та архітектурних форм, як зазначалось, особливо сприяло зведення царських усипальниць. Бажання ствердити безмежну владу фараона відбилось, передусім, у великих розмірах. Але традиційна горизонталь мастаби перестала задовольняти і гробниці починають зростати по вертикалі. Характерна для єгипетських гробниць форма знаходиться не одразу. Цікавим прикладом усипальниць перехідного періоду є ступінчаста піраміда фараона Джоссера, споруджена у ХХХ столітті до н.е. Вона має сім уступів на зразок зіккуратів Месопотамії і здіймається вгору на 60 метрів. Автором піраміди і навколишніх споруд, що зводились за єдиним планом, був лікар, астроном та мудрець Імхотеп. Цікаво, що тут ми зустрічаєм відтворення в камені системи цегляного та дерев’яного будівництва. Крім того, в заупокійному храмі комплексу вперше з’являється форма колон з папірусоподібою капітеллю, але вони ща на відіграють конструктивної ролі і просто приставлені до стіни. Крім оздоблення колонами та пілястрами храм удекорований полив’яною плиткою та алебастровою облицьовкою. Ще один зразок усипальниць пошукового періоду – піраміда фараона Снофру в Дашурі висотою 100 м.

Період пошуків завершується випрацюванням найдосконалішої форми усипальниць у вигляді геометрично бездоганної піраміди. Для єгиптян піраміда була не лише гробницею, а й мірилом могутності фараона. Сама її форма означала вічність, а співвідношення граней уособлювало красу і гармонію Всесвіту. Тому правила вімірів, креслення планів, розрахунки пропорцій та кутів нахилу складали священні таємниці жреців. Найповніше досягнення єгиптян в цій галузі архітектури втілились в комплексі пірамід в Гізе /ХХІХ – ХХУІІІ століття до н.е./. Це – славнозвісні гробниці Хеопса, Хефрена та Мікеріна, або, як називали їх єгиптяни – Хуфу, Хафра та Менкаура.

Комплекс в Гізе наочно відтворює ідею всепереможої сили, бажання ствердитись у вічності та безконечності. Вони стали свідоцтвом опанування страху смерті і – величі людського генія водночас. Найвищою з пірамід є гробниця Хеопса, що має 146,6 м висоту, довжину сторони основи 233 м площу біля 55 тис. кв.м. За рядом припущень піраміду складено з 2300000 кам’яних блоків вапняку вагою по 2,5 – з тони кожний. За іншими теоріями частину піраміди складає природня скеля. Піраміда була облицьована полірованими вапняковими плитами. Ще стародавні греки віднесли піраміди в Гізе до семи чудес світу, а давнє прислів’я говорить: “Все на світі боїться часу, але час боїться пірамід”. Кожна з пірамід мала невеликий заупокійний храм, куди від неїх вів довгий критий коридор. В храмі Хеопса блоки гранітного перекриття підтримуються квадратними гранітними стовпами. Всередині храму Хефрена – рожеві гранітні стіни, біла вапнякова підлога та чорно – зелені діорітові статуї фараона.

Піраміди наступної – п’ятої династії, що створювались в 27 столітті до н.е., були не більше 70 м заввишки. Зате в цей час будують більше храмів з типовим архітектурним декором: пальиовидними колонами або колонами у вигляді бутонів лотосу чи снопів папірусу. Характерним прикладом є піраміда фараона Снофру в Абусирі. В комплексі від заупокійного храму коридор веде до гіпостильного залу з рослиноподібними колонами, що вже відіграють конструктивну роль.

Скульптура. Невід’ємною частиною комплексу пірамід в Гізе є славнозвісний 57-метровий сфінкс фараона Хефрена. За віруваннями єгиптян особливу сутність фараона втілював сфінкс – кам’яний лев з головою людини, а саме – конкретного володаря, для якого споруджувалась піраміда. Фактично голови сфінксів уявляли собою максимально узагальнені портрети фараонів з царським платком-клафтом та змієм-уреєм на голові. Сфінкс був покликаний охороняти піраміду, викликаючи своїм виглядом священний жах у всіх людей. Сфінкс Хефрена витесаний із скелі висотою 25 та довжиною біля 50 метрів і його величезні, широко розплющені очі були спрямовані в таємничу безмежність поверх земного світу, охороняючи вічний спокій володарів життя і смерті.

Заупокійний культ давньоєгипетського суспільства визначив появу портретної скульптури як провідного жанру. Одноманітність спокійних, нерухомих поз статуй, що сиділи або стояли, характерні для них одні й ті ж самі атрибути, умовне розфарбування тіл /жіночих жовтою, а чоловічих цеглястою фарбами, волосся чорним, а одяг білим кольорами/ та інкрустовані очі - все це диктувалось вимогами культу, оскільки статуї були призначені для вічного життя душі померлого. Єгипетський портрет завжди гранично узагальнений, не має в собі нічого випадкового, скороминущого. Статуї не розраховані на обхід, вони притулені спиною до фону, цілком фронтальні. Суворо дотримується абсолютна симетрія і урівноваженість лівої та правої частин.

Характерною рисою єгипетської скульптури є її геометризм: відчуваються грані блоку, з якого статуя висікається Різноманітність композиційного рішення постатей невелика. У чоловічих статуй, що стоять, ліва нога висунута вперед, руки опущені вздовж тіла, або одна спирається на посох. В жіночих постатях обидві ноги – разом, права рука – вздовж тіла, ліва зігнута на талії. Шия майже відсутня, а проміжки між руками та тілом і ногами не висверлені, а зафарбовані в умовний сірий колір “порожнечі”. Немає ні випадкових поз ні настроїв, всі деталі відкидаються. Проте, в цих вузьких рамках узагальнених, велично монументальних форм створюються віразні та цікаві портретні образи. До першої половини та середини третього тисячоліття до н.е. відносяться такі пам’ятники як статуя фараона Хефрена з Каїрського музею, статуя царевича Каапера. Останній твір, вирізьблений з дерева, має ще одну назву – “Сільський староста”. Так назвали скульптуру селяни, що приймали участь в розкопках в минулому столітті. Стверджуючи, що статуя дуже схожа на їхнього сільського старосту, вони тим самим виявили максимальну типовість образу, що зберігся протягом тисячоліть.

Надзвичайно характерним прикладом круглої скульптури Давнього царства є парна композиція царевича Рахотепа та його дружини Нофрет. Подружжя сидить в урочистих позах, постаті зігнуті на стільяцх-тронах під прямими кутами. Яскрава поліхромія посилює виразність образів та надає їм певного динамізму. Особливим різновидом нормативної портретної композиції сидячої постаті є статуя писця Каї. Це єдиний варіант єгипетського портрету, де людина зображена, так би мовити, за роботою. Але і тут ми маємо справу з трактовкою, виразом обличчя, що уособлює непорушний спокій вічності. Дещо конкретніший, але також сповнений величі образ зодчого Хесіри відтворено в дерев’яному рельєфі. Вирішений в класичному варіанті композиційної “розпластаності” постаті на площині, портрет молодого чоловіка з царської родини – лише представники сім’ї фараони мали право стати архітектором – вражає мужньою красою і справжньою невимушеністю.

Окремий розділ давньоєгипетської скульптури – так звані ушебті: дуже невеличкі статуетки, що зображують простих людей за роботою. Вони призначались для захоронень і мали відігравати роль прислуги небіжчика в потойбічному житті. Ці пам’ятки дрібної пластики відзначаються набагато більшою різноманітністю та невимушеністю композицій, реалістичністю деталей

Живопис. Рельєфи та розписи Давнього царства мають оповідний характер, зображення відтворюють різні моменти дійсності в часі – “кадри діафільму.” Це підкреслює зв’язок рельєфів та живописних композицій з письмом. В цих пам’ятках немає лінейної та повітряної перспективи, все чітке і графічне. Фігури різномасштабні і підпорядковані канону. Щодо барвного діапазону стінописів, то фарби умовні, в палітрі переважають тертий малахіт та лазурит, червона та жовта охри.