Висока класика Стародавньої Греції.

Культура Еллади вступає в період найвищого розквіту, пов’язаного з перемогою рабовласницької демократії. Суворим випробовуванням для греків були війни з Персією (500-449). Всі міста Еллади об’єднались навколо Афін. Під час персидських війн склався морський союз /478р. до н.е./, де брало участь біля 200 міст, Пізніше цей союз перетворюється на короткий термін в державу під егідою Афін. Із зростанням ролі флоту зросла і роль бідноти, що служила в ньому. В середині V ст. всі громадяни Афін одержали можливість займати всі державні посади за жеребком. Жінки і інші елліни прав не мали. Великої шкоди єдності держави завдавало суперництво Афін і Спарти.

Плідною для афінян була діяльність Перикла, який 15 років керував містом на посаді стратега (444-429). Зокрема, високого рівня досягає в цей час духовне життя еллінів. Найвищого розквіту досягає афінська демократія, суспільне життя. В місті проживають відомі філософи Анаксагор та Демокрит, формується школа софістів. Водночас із ними живе в Афінах видатний філософ античності Сократ. Формуються такі гуманітарні науки як історіографія та публіцистика, нових успіхів досягають медицина і точні науки. Справжнім вихователем народу став театр, він формував їх погляди і переконання. В п’ятому столітті, в добу високої класики розквітає творчість видатних драматургів античності Есхіла, Софокла та Еврипіда. А образотворче мистецтво втілило в прекрасних художніх образах узагальнений тип людини-героя в довершеності фізичної і духовної краси.

Архітектура. Наприкінці доби архаїки та на початку ранньокласичного періоду греки досягають в своїх ордерах справжньої архітектурної гармонії. Удосконалюється тип периптера: усталюються відношення кількості колон по сторонах як 1:2+1. Наприклад, співвідношення колон в храмі Зевса в Олімпії – 6: 13. Колони стають тоншими і стрункішими, що змінює загальний вигляд споруд. Переважає доричний ордер з логічними конструкціями і гармонійними пропорціями. Храм Гери в Пестумі відзначає урочиста монументальність, конструктивне рішення точне і логічне. Всередині храму – двоярусна колонада. Ще більш вишуканим стає іонічний ордер. Серед іонійських храмів, що збереглись від тих часів виділяється легка і ошатна скарбниця в Дельфах.

Скульптура. В ранньокласичний період, тобто в кінці 6-го – в першій половині 5 століття до н.е. досягає розквіту синтез архітектури і монументальної пластики. Вперше ми бачимо, як архітектура і скульптура виступають як рівноцінні мистецтва, доповнюючи одне одне. Так, у вже згаданому храмі Гери в Пестумі велику роль відіграють скульптурні композиції на фронтонах та метопах. Статуї невимушено заповнюють поле фронтону і узгоджуються з його обрисами. Етапну роль зіграла скульптура храму Зевса в Олімпії (470-456). На метопах храму відтворені 12 подвигів Геракла. На східному фронтоні – міф про виникнення змагань на колісницях. На західному – битва богів і героїв з кентаврами (довжина фронтону 26 м., висота – 3 м.). В центрі – Аполлон на весь зріст, а по обидва боки віртуозно вписана в трикутник композиція, що втілює ідею переваги розумної людини над силами природи.

“Візничий” – одна з небагатьох давньогрецьких статуй, що відомі не в копіях і виконана в типовому для того часу матеріалі – бронзі. Молодий грек стояв на колісниці з квадригою, стискуючи в руках віжки. Суворий ритм складок уподіблює фігуру доричній колоні. Особливої пронизливості погляду надають інкрустовані очі.

Зображення людини в рельєфі мислиться з V ст. в 3-х вимірному просторі. Рельєф з зображенням Афіни може розглядатись як типовий приклад. Витончена, граціозна дівчина спирається на спис в глибокій задумі. Захоплює спокійний ритм драпіровок пеплоса. Образ сповнений моральної чистоти. Іншого, більш чуттєвого настрою сповнені рельєфи уславленого “Трону Людовізі”. Центральна композиція відтворює сюжет міфу про народження Афродіти. Спокійна, врівноважена композиція позначена гармонійною єдністю. Основний художній ефект досягається за рахунок складного ритму ліній і рухів, який об’єднує частини твору. Та ж гнучка мелодійність ритмів характеризує бічні композиції трону із зображенням флейтистки та жінки з жертовним вогнем.

Улюбленим матеріалом V століття, як зазначалось, була бронза. Саме в бронзі працювали видатні майстри ранньої класики – Мирон і Поліклет. Проте, роботи їх відомі лише по мармуровим копіям римлян.

Справді світову славу приніс Мирону його “Дискобол”. Заслуга майстра в тому, що він вперше зумів передати в скульптурі активність руху. Все тіло атлета насичене рухом і напружене до краю. Сам задум представити атлетичну постать з торсом, нахиленим вперед, в граничній концентрації фізичних сил був сміливим для свого часу. Ще одна робота Мирона – “Афіна і Марсій”, цікавий приклад двофігурної композиції, персонажі якої пов’язані лише психологічно.

Поліклет намагався знайти ідеально вірні пропорції людської фігури. Він математично розрахував співвідношення частин тіла між собою; взявши за одиницю середній зріст, одержав: голова – 1/8, обличчя – 1/10, долоня – також, ступня 1/6. Він написав трактат “Канон” про гармонійні пропорції і втілив його принципи на практиці в своєму “Дорифорі”. Спокійна, невимушена поза, природність досягається завдяки системі рівноваги: припідняте праве стегно – спущене плече, спущене ліве стегно – підняте плече. Вся вага припадає на праву ногу – на лівому плечі спис. Образ втілює стриману могутність, можність, готовність до подвигу. Фактично Дорифор – уособлення ідеалу доби: здорова, цільна, гармонійна особа. Ці зображення стояли в багатьох палестрах Еллади. Канон Поліклета проіснував біля ста років в давньогрецькій пластиці, поки на зміну йому не прийшов новий, встановлений Лісіппом.

В добу ранньої класики починає працювати і найуславленіший скульптор доби – Фідій. В 480-479 роках перси захопили Афіни і зруйнували Акрополь. Розвалини довго зберігались, як нагадування про нашестя. Першим новоствореним пам’ятником стала статуя Афіни – воїтельки з шоломом і списом, що височіла над містом і морем. Її створив найвидатніший афінський майстер Фідій. Він народився в Афінах, вчився в Агеллада разом з Мироном і Поліклетом. В юності він створив групу з 13 богів і героїв для храму Аполлона в Дельфах. Справжню славу Фідію принесла 13-метрова статуя Зевса-громовержця для храму в Олімпії. В ній втілено класичний ідеал людської особистості. Трон виконано з кедрового дерева, дерев’яна фігура обкладена золотом (одяг) та слоновою кісткою (тіло), тобто – хризоелефантинній техніці. В руках Зевса скіпетр (ліва) та 2-метрова статуя Ніки. Сучасників приваблював вираз доброти, м’який людяний погляд всесильного бога. В 480 – 479 роках перси захопили Афіни і зруйнували Акрополь. Першим новоствореним пам’ятником головного святилища афінян стала статуя Афіни-воїтельки в шоломі і з списом із позолоченим вістрям, що височіла над містом і морем. Автором композиції теж був Фідій, що пов’язав свою творчість з Афінами.

Архітектура і скульптура афінського Акрополя. В цей період Перікл запропонував відкладати 1/60 прибутків для оздоби міста. В 449 р. вирішили реконструювати Акрополь, доручивши загальне керівництво Фідію. Скоро повстав унікальний комплекс. Підіймаючись на верх скелі Акрополя, глядач поступово відкриває все розмаїття і багатство ансамблю: Пропілеї, храм Ніки Аптерос, Пінакотеку, Піргос, Статую Афіни, Ерехтейон, Парфенон. В цілому впадає у вічі прагнення творців Акрополя поєднати елементи іонічної та доричної архітектури. Архітектор Мнесіклет, автор величних Пропілеїв, що ведуть до Акрополя, безпосередньо використовує обидва ордери: доричні колони прикрашають два фасади, а іонічні – внутрішній прохід. В архітектурі чудового мініатюрного храму Ніки Аптерос /”безкрилої”/ набувають довершеності вишукані риси іонійського стилю, хоч будував його автор величного Парфенону Калікрат. Центр Акрополя – Парфенон (архітектори Іктін і Калікрат). Доричний периптер з розмірами 70×31 м. вражає чуттям гармонії і міри з врахуванням особливостей людського зору: стереобат в центрі на 10 см опукліший, як і архітрав; наріжні колони масивніші і ближче посунуті до інших; всі колони похилені до центру. Вплив іонійських традицій в цьому доричному периптері виявився в появі фризу із зовнішнього боку західного фасаду. Всередині храму – целла з дванадцятиметровою статуєю Афіни Парфенос, яка виконана теж в хризоелефантинній техніці, /на виготовлення пішло біля 1200 кг золота/. В правиці покровителька Афін тримає 2-метрову Ніку, а в лівій – 5-метровий щит. Статуя вкрита рельєфами: на сандаліях – бій греків з кентаврами; на щиті ззовні – битва з амазонками, всередині – богів з титанами. Західна частина храму називалась “парфенон”, там дівчата протягом року ткали Афіні одяг.

З Парфеноном пов’язані вищі досягнення доби в рельєфі. Вся тематика скульптурних композицій пов’язана з Афіною. На східному фронтоні відтворено міф про народження Афіни, західному – суперечка Афіни з Посейдоном за Аттику. Східні метопи розповідають про боротьбу богів з гігантами, північні – руйнування Трої, західні – битва афінян з амазонками, південні – битва греків з кентаврами. Внутрішній фриз – святкова панафінейська процесія афінських громадян. Це – стрічка довжиною 160 м., висотою 1м. Тема фризу – урочистий похід: юнаки, вершники, музики, старці, дівчата рухаються в урочистому ритмі; за процесією спостерігають боги. Постаті водночас величні і динамічні. Цей рельєф побудований за принципом ізокефалії, вражає невичерпна фантазія в передачі руху: з 365 людей та 227 тварин немає двох однакових. Подібно до Мирона та Поліклета Фідій зображує людей ідеальних, таких якими вони мають бути. Помер видатний скульптор в тюрмі в 431 р. до н.е.

Жорстка орієнтація на ідеал не панувала в скульптурі Акрополя безроздільно. В мармуровій групі “Мойри” зі східного фронтону Парфенону відчувається прагнення до більшої м’якості і гнучкості форм. Ща більше ці риси виявлені в уславлених композиціях балюстради храму Ніки Аптерос, таких як “Ніка, що зав’язує сандалію».

Останній храм Акрополя – Ерехтейон, розташований дуже живописно, це єдиний асиметричний храм Греції: східна частина на 3 метри вища за західну. Храм має три портики із знаменитими каріатидами замість колон з південної частини споруди.

Про живопис високої класики, як і раніше, ми можемо судити із свідчень сучасників та вазопису. Першим легендарним живописцем був Полігнот, що розписав з учнями портик Стоя Пойкіле сценами з легендарних та історичних битв. Полігнот та його учні використовували чотири фарби: білу, чорну, червону та жовту і славились майстерним малюнком. Слідуючий відомий живописець Аполодор був прозваний “майстром тіней”. Він застосував нову техніку, близьку до темпери, що дозволило ввести перспективу, світлотінь тощо.