Доба еллінізму.

Еллінізм став фінальним етапом розвитку давньогрецької культури. Грандіозні політичні зміни в Елладі пов’язані з походами Олександра Македонського в Персію. З 334 по 324 р. до н.е. були захоплені території від Малої Азії до Індії, від Чорномор’я до аравійських пустель. Після смерті Олександра Македонського імперія розпалася на монархії: Єгипет, Сірію, Македонію. Війни між ними проходять через всю історію еллінізму. Селяни цих часів нічим майже не відрізняються від рабів. Загострюється контраст між багатими і бідними. Розвиток торгівлі спричиняє виникнення міст на Сході. Центрами еллінізму стали: Олександрія, Антиохія і Пергам.

Приплив полонених-рабів дозволив розширити будівництво палаців, храмів, театрів, будинків. З’являється потяг до “східної” величі. Будують Фароський маяк в Олександрійській гавані висотою 120 м. Скульптор Харес створює 32-метрову статую Геліоса – “Колосс Родоський”. Має місце взаємовплив грецької, єгипетської і вавилонської культур. Загальногрецька мова домінує від Марселя до Середньої Азії, від Каспію до порогів Нілу. Систематизуються всі знання, накопиченні за тисячоліття: в олександрійській бібліотеці зберігалося 700000 згортків по всім галузям знань. Архімед робить відкриття в фізиці, механіці, Евклід – геометрії, Гіппарх складає каталог зірок, Ератосфен обчислює довжину екватора, Арістарх Самоський стверджує, що земля і планети крутяться навколо сонця.

Політично-економічні зміни вели до втрати громадянської самосвідомості і формування нової уяви про місце людини в світі. Бурхливе життя, війни і небезпеки породжують думки про неможливість протистояння долі і бажання замкнутись в світі особистих переживань. Це відбивається і в новому розумінні краси. На противагу спокійній цілеспрямованості класичного мистецтва образи еллінізму несуть більше емоційне напруження і пристрасну патетику.

Архітектура. Доба еллінізму позначена прогресом містобудівництва. Нові міста на території завойованого Олександром Персидського царства мали регулярне планування, широкі вулиці, каналізацію і водопостачання. Як і в класичну добу центр міста – агору оточували портиками, що надавали тінь. В кожному елліністичному місті зводились палестри, адміністративні споруди – булевтерії длі засідань міської ради, екклесіастерії для священного вогню міста. Навколо агори розташовувались також прітанеї – канцелярії, судові та торговельні базиліки, театри, стадіони тощо. В сакральній архітектурі панував іонічний ордер, в якому вирішені монументальний Дідімайон в Мілеті, храм Асклепія в Прієні. Виникає форма псевдоперіптера, коли ряд колон до половини втоплений в товщі споруди. Крім прямокутних будівель в часи еллінізму часто споруджують круглі пам’ятники

Скульптура. Елліністичну пластику відзначає небачена до тих часів патетика. Надзвичайної емоційності сповнена мармурова статуя Ніки Самофракійської з розпростертими крилами, створена в пам’ять перемоги над сирійським флотом.

Справжнього розквіту патетичний стиль досягає в скульптурних рельєфах Пергамського вівтаря. Мармурова архітектурна споруда малих форм зведена на честь Зевса після перемоги Атіли І над галатами. Високий цоколь з струнким іонічним портиком перепоясаний безперервним фризом, що випромінює пафос боротьби. Висота фриза 2,3 м., довжжина 120 м. Темою стала битва богів і гігантів. Композиція вирішена таким чином, що боги-переможці розташовані над гігантами, які подолані; подаються найскладніші ракурси і рухи. В центрі – Зевс, що готується вразити блискавкою ватажка ворогів Порфіріона. Особливим драматизмом сповнена сцена бою Афіни, яка перемагає крилатого гіганта Алкіонея: до Афіни вже летить Ніка, священний змій кусає Алкіонея, а мати-земля Гея оплакує загибель синів.

Афродіта Мілоська роботи Агессандра – це повернення до класичних традицій. Фігура випромінює спокій і ясне чуття гармонії. Портретні роботи елліністичної доби разюче відрізняються від обличь класики, котрі ніколи не знали такої невпевненості і збентеженості. Один з останніх шедеврів еллінізму – Лаокоон трьох родоських майстрів: Агессандра, Афанодора і Полідора.